Тернопільщина прощається із вірними синами України

12 березня 2025 р. 08:06

12 березня 2025 р. 08:06

Герої не вмирають!

«… Я ангелом піднімуся на небо

І в снах приходитиму до тебе… »

Пройшов усі найгарячіші точки війни

4 березня жителі Тернопільської та Саранчуківської громад віддали останню шану військовослужбовцю Віктору Михайловичу РИХЛЕВИЧУ (11. 11. 1972 р. н.), серце якого після тривалої боротьби за життя зупинилося у лікарні.

Світлої пам’яті Віктор закінчив ЗОШ № 24 м. Тернополя. Учасник АТО, у 2014 захищав р. Луганський аеропорт, приймав участь в бойових діях в населених пунктах: Побєда, Водяне, Щастя, Опитне, Піски, Авдіївка, Горлівка. Після важкої контузії у 2017 р. повернувся додому та пройшовши реабілітацію знову повернувся у стрій до побратимів.

Під час повномасштабного вторгнення захищав Київ, брав участь у військових діях на Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках. На жаль, 29 липня 2023 р. отримав важкі поранення під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

Мужній воїн залишив у вічному смутку матір, дружину, дочку, сина, який також у складі ЗСУ захищав Україну та онуків.

Поховали захисника у с. Надорожнів на Бережанщині.

Щиро співчуваємо рідним, близьким і побратимам.

Вічна памʼять, честь і шана Герою!

Був працьовитим, умілим будівельником

5 березня жителі Шумської громади віддали останню шану військовослужбовцю, уродженцю села Биківці Руслану Дмитровичу БОНДАРЧУКУ (1977 р. н.), серце якого зупинилося 2 березня у м. Хмельницький.

Світлої пам’яті Руслан закінчив профтехучилище у Шумську, працював будівельником, захищав Україну від червня 2022 р., був неодноразово поранений, адже брав участь у важких боях на Сході України.

Односельчани загадують його як доброго, щирого, життєрадісного, працьовитого чоловіка, який завжди усіх підтримував та не відмовляв у допомозі.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо братам Андрію й Олександру, дітям, рідним, близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Серце перестало битися у лікарні

5 березня жителі Козівської громади провели останньою життєвою дорогою до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Золота Слобода Ігоря Ярославовича ГОЛОВАТОГО (6. 03. 1972 р. н), серце якого перестало битися 3 березня.

Світлої пам’яті Ігор був мобілізований до лав ЗСУ в липні 2024 року. Під час несення військової служби стан здоров’я захисника погіршився. Спочатку він лікувався у Харкові, згодом – Козові.

Мужній воїн залишив у вічному смутку сина, брата та сестру.

Щиро співчуваємо родині та близьким…

Вічна і світла памʼять Герою!..

« Багато читав, писав вірші, книгу»

5 березня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, бойового медика, молодшого лейтенанта, командира механізованого взводу військової частини А**** Юрія Юліановича ГАРАКА (5. 05. 1986 р. н.), який загинув 28 лютого під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Світлої пам’яті Юрій був щирою, доброю, справедливою людиною. Добре вчився в школі. Закінчив медичний коледж, потім медичну академію. Працював три роки лікарем-анестезіологом на Херсонщині, у КНП «Скалатська КРЛ», тернопільській лікарні швидкої допомоги. Багато читав, досліджував, вів сторінку у соцмережі. Пішов захищати Батьківщину у 2022 році.

«Юра мій молодший брат, був завжди відповідальний, надійний. Для батьків він завжди був опорою й підтримкою. Багато читав, писав вірші, книгу», – згадує сестра полеглого Тетяна Слободян.

«Як тільки почалися події в Ірпені, Бучі він склав речі і сказав: «Мамо, я їду захищати Батьківщину», – пригадує матір Юрія пані Оксана.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо родині, близьким і побратимам…

Вічна шана і пам’ять Герою!..

«…І не відпускати тебе, ще хоч раз обійняти… »

6 березня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого водія роти безпілотних авіаційних комплексів 108-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі», солдата Віталія Васильовича ЛЕБЕДЯ (21. 08. 1982 р. н.), який загинув 24 лютого під час виконання бойового завданн поблизу населеного пункту Новосергіївка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Віталій до війни працював стоматологом, як згадують його близькі, був справжінім патріотом, добрим, щирим, відповідальним… На захист Батьківщини став добровольцем влітку 2024-го року. Батальйон «Вовки Да Вінчі», у якому служив Віталій, брав участь у найзапекліших боях на сході України, зокрема у звільненні Балаклії, Ізюму, Куп’янська та обороні «Дороги життя» у Бахмуті.  Від 24 лютого мужнього воїна вважали безвісти зниклим, рідні надіялися, але дива не сталося…

«Віталік… Ми бігли тобі назустріч, коли ти повертався на вихідні з навчання з Шепетівки – я досі памʼятаю як ти йшов з сумкою через плече. Ти катав нас на велосипеді довкола магазину: я – на рамі, Славка – на багажнику. З тобою ми базікали ночами в Тернополі, коли ти приходив з побачень… Ти розповідав мені про свої душевні переживання, а я слухала і намагалась щось путнє порадити. Хоч, що я могла радити, на 8 років молодша…  Я, мов молитву, повторюю сама собі: як добре, що поїхала тоді побачитись на Донбасі… Ми не могли наговоритися, той час летів. Та й хіба набудешся на все життя?.. Якби я знала, я побула б ще… Сміявся з мене, що сіпаюсь від звуків далеких вибухів… А мій погляд чомусь був прикутий лиш до твоїх втомлених очей і зморшок на обличчі, які стали глибшими за останні місяці. Тепер ти «відпочиваєш». А я не знаю, що ще сказати, щоби хоч трохи описати усе, що відчуваю… Я так хотіла втиснутися у ту чорну, накриту прапором, труну, і не відпускати тебе, ще хоч раз обійняти… Я  пишалась і пишаюсь тобою…», – написала у соцмережі його сестра Інна, у якої чоловік також на фронті.

Мужній воїн залишив у вічному смутку дружину, дочку, сина, сестер, дідуся й бабусю…

Щиро співчуваємо родині, близьким, друзям, побратимам…

Вічна слава і пам’ять Герою!..

« У моїй смерті є одна причина,

Щоб була вільна Україна! ..»

7 березня жителі Чортківської громади віддали останню шану військовослужбовцю, старшому навіднику самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового Походу, старшому солдату, мешканцю с. Біла Миколі Івановичу ЦЮПАКУ (20. 12. 1988 р. н.), серце якого перестало битися 2 березня унаслідок осколкового поранення під час боїв поблизу населеного пункту Олександро-Шультине Краматорського району Донецької області.

Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 р., світлої пам’яті Микола перебував у Польщі, де працював багато років. Проте він не зміг залишатися осторонь і повернувся, щоб боронити свою країну долучившись до Чортківської тероборони, а вже у листопаді 2022 р. вступив до лав 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.

Удома на Миколу чекали його батьки та рідна сестра.

Чортків’янин Орест Голик присвятив мужньому воїну вірша:

Війна-потвора забирає

Від нас дочок і синів.

Серед нас їх уже немає.

А хто з них жити не хотів?..

Ой, сину, сину! Сину, сину!

До нас ти вже не повернешся ніколи…

Ваш син загинув за Батьківщину.

Й перестало серце битися в Миколи…

Мамо, мамо! Мамо, мамо!

Я буду скучити за вами.

Мила моя, рідна нене,

Як ви будете тепер без мене?

Для України ви повинні жити,

Доглядати внуків і їх любити.

Поведете їх колись у школу

І згадаєте про мене, свого Миколу…

Сестро, сестро! Мила моя, ніжна сестро!

Зумій це горе в собі перенести.

У моїй смерті є одна причина,

Щоб була вільна Україна!

І це моя відповідь від брата.

Господь мусить те зло скарати…

Не журись по мені ти, будь ласка,

До вас я навідуватимусь на Паску.

І, як Ісус, я тоді воскресну,

Ласку відчуваючи небесну…

Прощавай навіки, рідний тату,

Покинути мушу теплу вашу хату.

Я ангелом піднімуся на небо

І в снах приходитиму до тебе…

Як ти встанеш опівночі,

То побачиш в небі мої зорі-очі.

А навкруг мене, то мої побратими,

Там навіки буду я разом з ними…

«Болем краялося серце від утрати, а ще більше шматувалася душа від болісного ридання матері: «Синочку мій рідний, Микольцю»… Зраненою сивою птахою припадала вона до бездиханного тіла рідної кровиночки; не стримуючи сліз, ледь на ногах тримався батько; лагідно гладила холодні руки брата сестра, і все єство її німотно кричало: «Устань, братчику, не покидай нас, живи!»; тремтячими руками витирала сльози старенька-старенька бабуся…» – написала журналістка чортківської районної газети «Голос народу» Тетяна Лякуш.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою…

Захищав Україну з перших днів повномасштабної війни

8 березня жителі Мельнице-Подільської громади провели в останню життєву дорогу військовослужбовця, старшого солдата, мешканця села Дзвинячка Івана Васильовича ГЛАДІЯ (13. 05. 1970 р. н.), серце якого перестало битися 5 березня у військово-медичному клінічному центрі м. Львів від тривалої хвороби.

Світлої пам’яті Іван з перших днів повномасштабної війни пішов захищати Україну.

Поховали мужнього воїна у родинному селі.

Щиро співчваємо рідним та близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!…

Загинув на Донеччині

8 березня  жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця Володимир а Олегович а ШУЛІКОВСЬК ОГО (24. 01. 1983 р. н.), який загинув 20 лютого під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Світлої пам’яті Володимир навчався у ЗОШ №7 Тернополя, його від 20 лютого вважали зниклим безвісти, рідні сподівалися, але дива не сталося…

Ольга Робутко у соцмережі написала: «Біль, смуток…Тебе вже більш нема, важче визнавати те, що дитина тебе буде знати тільки по світлинах…». Про Володимира згадують як про щирого, доброзичливого чоловіка, який завжди міг підтримати у скрутну хвилину.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Його життя було виповнено працею

8 березня жителі Козівської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, солдата, мешканця села Глинна Васил я Володимирович а СТЕЦИНА (1. 02. 1981 р. н.), життя якого обірвалося 4 березня на Дніпропетровщині.

Світлої пам’яті Василь з малих літ старався допомагати батькам, які важко працювали в колгоспі, рано втратив батька. Ще юним він поїхав на заробітки, щоб підтримати свою сім’ю. З перших днів повномасштабної війни він не вагаючись пішов захищати Україну. Не зважаючи на стан здоров’я мужній воїн продовжував боротися до кінця. Захисник залишив у вічному смутку матір Ірину та сестра Надію.

Поховали воїна у рідному селі.

Щиро співчуваємо, рідним, близьким, побратимам…

Вічна слава та пам’ять Герою!..

Серце перестало битися від важкого захворювання

9 березня жителі Микулинецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Різдвяни Івана Миколайовича КАРПІВА (30. 06. 1966 р. н.), серце якого перестало битися 5 березня внаслідок важкого захворювання на Донеччині.

Світлої пам’яті Іван закінчив гімназію у рідному селі та навчався в одному із Тернопільських ПТУ, працював водієм в АТП села Струсів, останні роки в карʼєрі села Бернадівка, що на Теребовлянщині. З початком повномасштабної війни служив у Теребовлянській територіальній обороні, а опісля добровільно продовжив службу в ЗСУ. Воював на багатьох  гарячих напрямках. Перебуваючи на військовій службі поблизу населеного пункту Часів Яр, потрапив до лікарні з важким захворюванням.

Мужній воїн залишив у вічному смутку дружину та сина.

Щиро співчуваємо рідним та близьким…

Вічна та світла пам’ять!..

На Бережанщині віддали останню шану молодому нацгвардійцю

10 березня жителі Бережанської громади віддали останню шану військовослужбовцю, оператору 1-го відділення 2-го протитанкового взводу батальйону оперативного призначення військової частини НГУ****, солдату, уродженцю с. Коросно, що на Львівщині, мешканцю села Гиновичі, що на Бережанщині Петру Анатолійовичу ГОЙДИЧУ (30. 06. 2003 – 20. 02. 2025), який загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Петро народився на Львівщині у 2004-му р. переїхав з сім’єю в с. Гиновичі. Закінчив Гиновицьку початкову та Жуківську загальноосвітню школи. Після школи навчався в Поморянському вищому професійному училищі, де здобув фах тракториста-машиніста сільськогосподарської техніки. Призваний на строкову військову службу у грудні 2021 року. З початком повномасштабного вторгнення продовжив службу в лавах Національної Гвардії України.

Журавлем повертаюсь додому,

Покружляю над рідним селом,

Кожну стежку до болю знайому

З висоти привітаю крилом.

У труні моє тіло стрічайте,

Бо душа в голубих небесах.

Мені шану останню віддайте,

Бо тепер я прийду тільки в снах… – написали у співчутті на сторінці Жуківського ліцею ім. Б Лепкого, де навчася  Петро…

Молодий воїн залишив у вічному смутку батьків, братів і сестру.

Поховали захисника у с. Гиновичі.

Щиро співчуваємо родині, друзям та близьким…

Загинув на Курщині

10 березня  жителі Тернопільської та Рогатинської громад віддали останню шану військовослужбовцю, навіднику десантно-штурмового відділення 8 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону Андрію Романовичу ЛЕВОЧКУ (28. 06. 1982 р. н.), який загинув 28 лютого під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Гончарівка Суджанського району Курської області.

Світлої пам’яті Андрій уродженець Тернопільщини, довгий час проживав у селі Добринів Рогатинської громади, що на Івано-Франківщині. Був сміливим, відважним і мужнім воїном. Після бою деякий час вважався зниклим безвісти…

Поховали у день смерті Кобзаря

10 березня жителі Мельнице-Подільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця старшого солдата, уродженця с. Трубчин Івана Любомировича КАСІЯНА (27. 05. 1978 р. н.), який загинув під час виконання бойового завдання 26 лютого внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Мала Локня Курської області.

Отець Володимир Заболотний у соцмережі написав: «…Твій похорон здійснили в день, коли до Бога за нагородою пішов, закінчивши свій земний шлях 164 роки тому Тарас Шевченко. На Нього чекав Дніпро… На Тебе Дністер… Йому було лиш 47 років. Тобі теж 47. Його і тебе везли з росії. Він збудив народ до національного відчуття гідності. Ти цю гідність захищав аж до смерті. Дякуємо Тобі Іване. Тепер Ти з Кобзарем біля Господа. Спочивай. Низький уклін батькові, який навіть в часі похорону сина думав про майбутнє України…».

Щиро співчуваємо рідним, близьким, побратимам захисника…

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Тернопільські