Оксана Пекун: «Я вважаю, що ми всі пішли з села. Ми всі, ми всі-всі-всі від землі»

15 березня 2025 р. 21:30

15 березня 2025 р. 21:30

Нарешті прийшла весна – пора, що асоціюється з новими починаннями, свіжістю, юністю. Є люди, у чиїй душі весна триває круглий рік. Одна з них – зірка української естради Оксана Пекун.

Пані Оксана народилась та виросла у Тернополі. Тут вона закінчила школу, здобула освіту вчительки початкових класів. Тут вона зрозуміла, що її життя буде присвячено музиці. За 30 років творчої діяльності Оксана Пекун встигла записати море хітів, стати ведучою мегапопулярного шоу «Фольк-music» та розкрити чимало юних талантів. Вона – справжній корифей української естради.

Сьогодні, напередодні ювілейного концерту в Тернополі, ми маємо унікальну можливість зазирнути за лаштунки творчості цієї непересічної артистки, дізнатися про її натхнення, життєві принципи та плани на майбутнє.

— Як ви усвідомили, що хочете присвятити себе музиці? Хто на вас вплинув як на артистку?

Я народилася ще в радянські часи. І, звичайно ж, найкращою співачкою тоді була Пугачова. І вперше в 6 років, побачивши фільм “Жінка, яка співає”, я закохалася в її творчість. Я співала всі її пісні. Подивившись, який складний її творчий шлях, через що вона пройшла для того, щоб досягнути успіху, мені захотілося теж так. Ще тоді, в дитинстві, Я відчула силу свого голосу, і використала її на повну.

Я вже тоді співала, мене тато навчив співати, бабуся моя співала. Я відчула в собі силу голосу. І коли я почала повторювати якісь пісні, які чула в кіно, я бачила, що людям це подобається. Я відчувала, я потрібна, я співала скрізь.

От, і тому, можливо, так і склалося, що я іншого шляху не бачила. А потім мене помітив Ізидор Олексійович Доскоч, це хорова школа ”Зоринка” — одна з найвідоміших шкіл хорових в Україні. І я була першою випускницею цієї школи.

Я співала на всіх заходах і концертах, які відбувалися в Тернополі. А потім вже й Україною ми почали їздити трошки. Коли виходила на сцену, я, звичайно, дуже хвилювалася, але коли я починала співати, я відчувала таку силу голосу, і щось таке в мені відбувалося, і я відчувала, що я роблю це добре і правильно. Я просто відчувала кайф від того, що я роблю, як я співаю!

— Тернопіль – ваше рідне місто. Як це вплинуло на вас як на людину, особистість, артистку?

Моя юність – це були найщасливіші роки. Я вбирала кожен куточок Тернополя: розкішні зелені парки, вулички, старовинний Тернопіль. Наскільки він був старовинним, я розумію, що його дуже сильно знищили під час війни.

Кожна вуличка Тернополя пройдена моїми ніжками. Тому що я бігала зі Східного масиву на Новий світ, іноді пішки в музичну школу.

Старий парк, центр, озеро – це настільки мені близьке. Кожна стежечка – все це пробігано моїми ніжками. Я дуже любила ходити пішки, страшенно любила ходити пішки.

Я люблю Тернопіль. Я вважаю, що красивішого міста немає. Для мене найкращі міста – це Тернопіль, Львів і Київ. Звичайно, Київ, де я зараз живу. Але Тернопіль… його аура, його принади, його люди, його кольори… І ця залюбленість в Українство, цей надзвичайний патріотизм. Навіть моя дочка, яка народилася в Тернополі, і прожила тут до 13 років, вона тут всіх в Києві сварить, якщо до неї говорять російською.

Наскільки Тернопіль вишколив українство. Отаке саме в мені й таке саме в моїй дитині. І такі наші люди.

За це я шалено пишаюся, що я тернополянка. Готуючись до концерту в Тернополі, я просто розумію, що маю показати щось “таке” тернополянам, тому кожного разу, виступаючи перед ними, я готуюся, напевно, не на 100%, а на всі 300%!

Бо вони всі мене знають, я до тернополян на сцену, виходжу як на рентген.

Я маю намір зробити свій концерт у рідному місті найяскравішим у рамках ювілейного туру.

— Чи виникали якісь труднощі на вашому шляху до успіху?

У школі мене хейтили, до 10 класу я була повненька. Але музика мене врятувала… Це було таке моє самолікування. Так, я йду, поплачу, а потім я біжу вже на інше, і переключалося.

А переключатися треба. Тоді ти віддаєш свої емоції, отримуєш позитив від того, що в тебе щось вдається. І тоді ти знаходиш себе у цьому. Мій власний шлях до успіху полягав у постійному самовдосконаленні та самоствердженні.

Ставте перед собою мету, не звертайте увагу на тих, хто вас ображає, просто робіть, займайтеся улюбленою справою, придумайте собі улюблену справу. І забудьте про образи, забудьте про біль. Треба переступити й іти далі. Хоч скільки всього зараз страшного, життя, по суті, дуже прекрасне, і ви знайдете себе в цьому житті — наголошує співачка.

— Чи бувають у вас кризи? Як знаходите натхнення?

Якщо в мене щось не вдається, і я, ну, дуже зла, наприклад, на себе саму – то я беруся за домашнє прибирання. Я починаю шафки перебирати, починаю вікна мити, пилососити. В мене є ще одне дуже хороше заняття. Це моя присадибна ділянка. Я за містом маю будиночок і там є трошки земельки. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми виїхали за місто. І слава Богу, ми не були в Бучі. Але довкола нас були вирви, ми не могли три місяці виїхати звідти, бо всі дороги були зруйновані. Коли я боролася, наприклад, з паростками вишні, які там повиростали, то я його зрубаю і ненависть на того москаля, на тих орків… весь негатив, все в землю. І набираєшся енергії.

А ще найкращий позитив для мене – це мій онук Євген. Я просто перетворююся на іншу людину, я з ним стрибаю, скачу, в космосі літаю і танцюю. Це дає теж натхнення. І я якось забуваю за те, що щось відбувається не так.

— Чи допомагає вам надія на Бога у складні моменти?

Я просто беру себе в руки і, знаєте, молитва мені допомагає, я йду в церкву, ну, сповідаюся або просто виговорююся от перед іконою, і це мені допомагає, я просто в Господа підказки прошу, і ви знаєте, він мені підказує.

— Ви багато років були ведучою «Фольк-music». Як ця програма вплинула на ваше життя та творчість?

Програма «Фольк-music» перевернула все моє життя. Можна сказати, що я була в двох іпостасях: співачка до 2008 року, а з 2008 року я стала ще й телеведучою. І ця робота так мене поглинула, що я іноді забувала, що я співачка, а була більше ведучою. Тому що я присвятила себе цій роботі, і я зрозуміла, що ми робимо, — зізнається пані Оксана.

Наш проєкт працював бездоганно, як швейцарський годинник. Кожної неділі ми виходили в ефір на національному телеканалі, і мільйони глядачів збиралися біля екранів. Нашу команду чекали в кожному селі, засипали студію листами та інформацією. Навіть після того, як програму закрили у 2018 році, у нас був розписаний графік поїздок і відряджень на три роки вперед!

Коли ми приїжджали в села, для людей це було «друге Великодня». Колективи, які співали пісні по 20–30 років і далі свого районного центру нікуди не виїжджали, а тут до них приїхало телебачення з Києва, а потім це телебачення знімало про них сюжет, розповідало, як вони живуть, заходило до них у хати, показувало, чим вони займаються. Розповідали про край, історію, легенди, цікаві моменти. А потім ще цей колектив їхав до Києва, знімався, його пісню переспівував сучасний колектив, наприклад, «Атвинта», Пономарьов, Go A. Усі артисти, які є зараз на естраді, крім зовсім молоді, які там останні чотири роки з’явилися, усі пройшли через наш проєкт.

Наша програма завжди мала високі рейтинги та визнання на міжнародному рівні. У 2014 році ми отримали нагороду як найкращий формат на форумі Євробачення, а також потрапили до Книги рекордів України. Я пишаюся тим, що наша команда змогла відшукати та представити глядачам близько півтори тисячі маловідомих українських пісень.

В архіві «Фольк-music» ще залишається багато неопублікованих пісень. Після тривалої перерви ми відновили проєкт у форматі YouTube. Бо українська пісня — це важливо. Особливо зараз, в умовах воєнного часу, коли багато творчих колективів змушені були припинити свою діяльність.

— На вашу думку, фолк-музика зараз достатньо популярна серед молоді?

Дуже популярно зараз брати якусь народну пісню і робити кавер-версію. Це добре, тому що народна пісня, вона пройшла вже вікові випробування, тому що вона запам’яталася і вже вона засіла в головах, вона в нас в генетичному коді.

От коли ви чуєте народну пісню, ви зразу скажете: “О, це народна”. А знаєте, як пізнати, що це народна? У неї нема приспіву майже. І слова не можуть ні в якому разі бути сучасними в тій пісні. Вони дуже прості й дуже дохідливі. І вони дуже швидко запам’ятовуються.

Багато пісень звучать «оброблено», з нальотом радянської епохи з  50-х і 60-х роках минулого століття.

А от давні народні пісні, вони інші.

Люди, часто дивувалися, як я знаходжу стільки пісень. Куди б я не поїхала, якщо колектив починав співати, я завжди казала: «Ми вже майже всі ці пісні знаємо, давайте щось нове». Я просила у людей, які знали багато пісень, їхні зошити, і переглядала їх, поки не знаходила пісню, про яку вже всі забули. Вони дивувалися, як я її знайшла, а я відповідала: «Бачите, а я знайшла».

Молоді виконавці повинні робити так само. Тоді їхні пісні будуть унікальними, і ні в кого таких не буде. Нехай шукають. Це чудова порада для молодих виконавців.

Але головне, не просто заспівати пісню і одягнути вишиванку. Головне – нести українську культуру в серці. Треба щиро любити українське, а не соромитися його, як це часто буває. Багато хто вважає це «селом».

Я вважаю, що ми всі пішли з села. Ми всі, ми всі-всі-всі від землі.

Просто кожен хай своє коліно згадає. У всіх є бабусі із сіл. Я люблю їх. Я приїжджаю іноді й просто обіймаю, і стою з ними, і плачу. Тому що я поважаю їхню працю.

Тому що, попри все зараз, хочеться співати. А є навіть такі, які втратили синів своїх на війні. Їм нічого не хочеться, але вони йдуть і співають.

Тому пісня. Українська народна, вона психотерапевт. Я завжди так говорю. Пісня здатна лікувати душу: весела – підіймати настрій, а сумна – пережити біль. Наш традиційний спів вимагає і правильної осанки, і правильного дихання — це як мантра, що зцілює і рятує.

— Можливо, у вас є якісь творчі плани на майбутнє? Чи плануєте експерименти?

Я вже про це замислююся, тому що бачу, що музика зараз стала іншою. Це однозначно. Це в кожному поколінні відбувається. І я вже пережила не одне покоління, і намагаюся завжди бути стильною, сучасною. Але не можна перестрибнути через себе. Хоч я на сцені і літаю, і танцюю. Я розумію, що треба йти в ногу з часом, але й перегинати палицю не можу.

Для мене  найважливіше, щоб моя музика була гармонійною та зрозумілою. Я прагну сучасного звучання, але при цьому зберігаю свою власну мелодику, щоб залишатися на зв’язку зі своїм слухачем. Кожну пісню я пропускаю через себе. Довго думаю, чи зможу я передати її слухачам.

Мені дуже багато пісень присилають, кажуть: “Заспівайте”! А я не можу, я її не можу через себе пропустити. Я не можу про це співати, я не буду жити на сцені. І це я!

От нещодавно, ми зробили кавер-версію пісні «Я така ще молода», яка підкорила TikTok. Коли ми зробили найсучасніше аранжування, я спочатку його дуже прискіпливо послухала. Думаю: “Чи я зможу взагалі”? А тепер, коли я його слухаю, кажу: «Напевно, я його буду ще й на концерті співати». Хай люди приходять, слухають і дивляться, — поділилась артистка.

— Яке послання, меседж ви хотіли б передати своїм слухачам, тернополянам, через музику? Людям, які вас слухають, які вас люблять?

Знаєте, я хочу сказати, що все, що я роблю, я роблю з великою любов’ю. І ті люди, які мене слухають, вони це відчувають. І я роблю це зі щирим, відкритим серцем. Я ніколи не брешу своєму глядачеві. Я от така, як я є. Якщо подивитися мій TikTok — я там різна. Я можу й сміятися над собою. Я можу якісь приколи робити. Але найголовніше, я роблю це з любов’ю до глядача, до слухача свого. А найголовніше, тернополянам хочу сказати, що я ніколи не забуду свої корені. У мене пуповина зарита в Тернополі. Я люблю тернополян, люблю тернопільську землю. Я не приховую своїх коренів. Я хочу, щоб тернополяни мене любили теж і не забували, так як я ніколи не забуваю їх.

Тернопільські