Британський сер з Кошилівців, що на Чортківщині

11 квітня 2025 р. 20:56

11 квітня 2025 р. 20:56

Тернополяни та гості краю добре знайомі, а може, й купалися у найвищому (16 м) рівнинному водоспаді на Україні в урочищі Червоне. Проте 7 кілометрів вище за течією річка Джурин викручується в ще один, немов із рядків Лесі Українки «Красо України, Поділля», закрут.

По-справжньому світоглядне місце: посередині петлі пам’ятка археології світового значення, урочище «Обоз». Так його «охрестив» ще в 1878 році шукач старожитностей Антоній Шнайдер, коли зашпортався тут на жіночій фігурці і нафантазував собі, що то до нього зачепилася сама римська богиня Фльора. Наука «археологія» в ті кучеряві часи щойно зароджувалася, дослідникам того часу (зокрема Шнайдеру) повсюди ввижалися пам’ятки Древнього Риму («Обоз» – нібито місце таборування римського легіону).

Автор: Ольга Мельничук

Історія «Обозу» – незрівнянно славніша за фантазії на тему імператора Траяна. Через річку урочище межує з селом Кошилівці. 1906 року такий собі пан Юзеф Бернштейн купляє тут нове життя – маєток + польське прізвище «Niemirowski». Чоловік ретельно приховує своє етнічне походження (відвідує римо-католицький костел, утверджується на політичних польських позиціях) – настільки, що коли його син Людвік у 9 років дізнається від няні-українки, що він – єврей, в малого ледь не стається нервовий зрив.

Людвік (1888 р. н.) від народження ріс хворобливим, тому отримував освіту вдома. Як наслідок, великий вплив на його світогляд мало співжиття з простими рільниками-українцями. Ще більший – один з його репетиторів, Едмунд Вайсберг, соціаліст, котрий за гроші батька прищепив синові класову ненависть (оскільки в той час в Галичині прошарок великих землевласників в цілому становили поляки, то прищепив ненависть до цього народу в цілому, а до свого батька – зокрема).

Вивчаючи новий маєток, Людвік якось знайшов на полі черепки давнього посуду. За інспірацією молодого чоловіка, на «Обозі» проводять фундаментальні розкопки кращі специ-археологи свого часу – зокрема, Раймунд Фрідріх Кайндль з Чернівецького та Кароль Ґадачек з Львівського університетів. Оригінальних знахідок виявили настільки багато, що Ґадачек інтерпретував: на «Обозі» був осередок гончарів. За право викупити колекції у захоплюючій боротьбі львівських музеїв Дідушицького перемагає музей Любомирських.

«Зі зв’язками», Людвік вступає до Львівського університету, але вивчитися не на археолога, а юриста (як його батько). Проте після зіткнення з антисемітською бандою запеклих прихильників Романа Дмовського виносить звідти хіба непримиренну ненависть до польських шовіністів, і повертається зализувати рани в Кошилівці. Вже на зимовий семестр продовжує навчання в Лозанському університеті. На місці йому не сидиться – влітку втікає звідти до Лондонської школи економіки, а ще через рік – в Balliol College, один із найстаріших коледжів Оксфорда (з 1263 року), перемінивши фах з економіста на історика. Гроші – є, за археологічні колекції Бернштейнам-Немировським музей заплатив чималі кошти.

Таким чином, «Обоз» дав Людвіку квиток у вищий британський світ, яким той мав розум скористатися: під кураторством оксфордської професури стає англофілом, змінює ім’я на Lewis Bernstein Namier, а у 1913 році отримує британське підданство. Але на легкі гроші треба мати розум, якого відверто бракує його батькові: той перетворюється на ігромана, влізає у великі борги. Бернштейн-старший рятується тим, що перепозичає гроші у свого колишнього підлеглого, який виїхав до США і зробив там успішну комерційну кар’єру. Малий Бернштейн змушений «рятувати човен, що тоне», фактично йде в найми до утримувача боргів батька, змушений стати американським комерсантом і на кілька років кладе хрест на академічній кар’єрі «Люїса Нем’єра».

Так триває до 1914 року, до вступу Британії у Першу світову війну. Льюїс Нем’єр розуміє, що це його шанс виборсатися з кредитного пекла – добровольцем записується до британського війська. Дуже швидко його звідти, як би сказали в наш час, «звільняють по ВЛК». Формальна причина – нездалий зір, реальна – дипломат-високопосадовець лорд Юстас Персі, один з однокашників Людвіка-Льюїса по кампусі в Оксфорді, знаючи його непересічні здібності, за руку приводить до розвідувального бюро у Велінгтон-хаусі. (Давайте дітям освіту в якісних закладах! – Авт.).

Відтепер Нем’єр, замість бігати по окопах, моніторить пресу Австро-Угорської імперії тих теренів, звідки він родом і створює, як би сказали в наш час, ІПСО. Молодий аналітик постійно стикається з точкою зору головного ідеолога «Великої Польщі» Романа Дмовського, якого щиро ненавидить. На святе переконання Нем’єра, «польські територіальні амбіції свідчили про невиліковний імперіалізм, поляки не годилися для керування ким би то не було». Безумовно, дружба між українцями та поляками – винахід більш пізніх часів після буремних століть, але, згідно з доповідей молодого аналітика, у міжнаціональних взаєминах все й зовсім погано, а його, Нем’єра, фанатичну ненависть до поляків розділяє кожен селянин-українець.

Льюїс Нем’єр Фото: з Вікіпедії. Автор невідомий

Доповідні записки лягають на стіл міністру МЗС та прем’єр-міністру Британії. На найвищому дипломатичному рівні Нем’єр обґрунтовує наглу необхідність створення окремої суверенної держави українців (згідно з «правом націй на самовизначення»).

Нем’єр не стільки за українців, як проти поляків: він невтомно лякає, що якщо «попустити» полякам, Польща з її амбіціями одразу почне воювати проти росії, після чого побіжить просити про допомогу Німеччину. Ні в якому разі не треба ідеалізувати Нем’єра – ідею Української держави цей злий геній бачив саме як сіру буферну зону між Німеччиною і росією, щоб вони не зкліщилися між собою супроти інтересів Антанти в любовному екстазі.

На відверту заангажованість доповідних записок Нем’єра високопосадовці відповідають з характерним британським гумором – Льюїс Нем’єр йде на підвищення. У квітні 1918 року його переводять до Відділу політичної розвідки МЗС в групу інтелектуалів-аналітиків, предтечу штучного інтелекту. На найвищому рівні експерти допомагають британським політикам приймати рішення стосовно складних геполітичних хитросплетінь Європи.

Складається враження, що сучасні європейські політики своє ставлення до сучасної російсько-української війни опирають саме на доповідні аналітичні записки команди Нем’єра: зокрема, ними обґрунтована концепція «міжмор’я» (в якому частина людей наївно хоче бачити блок держав-союзниць заради економічного процвітання), а це є задум буферної зони між росією і Німеччиною. Тези «Українці заслуговують на право власної держави, як щит Європи супроти росії», але «росія не повинна повністю програти» – десь ми це все вже чули. Повністю програти має тільки Польща. Напевне, польські антисеміти в Львівському університеті зробили з молодим хлопцем щось геть негідне.

По завершенню Першої світової війни від січня 1919 року цілий рік триває Паризька «мирна» конференція, на якій була створена Ліга націй (мова не про футбол, та сама попередниця ООН, яку за неспроможність розпустили в 1946 році. Історія циклічна). Суть конференції: держави-«переможниці» ділили території переможених країн. Була ще третя категорія – делегації молодих націй, які потребували територій для створення своїх національних держав (деякі навіть отримували їх, якщо це входило в геополітичні інтереси «переможниць»).

Українці і поляки ніяк не годні були поділити Галичину. Але якщо поляки мали тверду підтримку Франції (польські добровольці з цілого світу записувалися на Першу світову війну в Польський легіон у складі французької армії, який згодом перетворили на «Блакитну армію Галлера»), на противагу українські дипломати мали хіба що гонор, до них ніхто не хотів ставитися серйозно. Мало того, у складі делегації Української соборної держави представники ЗУНР не дуже в цю саму соборність вірили, намагаючись вести свою окрему гру. Характерною є сповідь-цитата голови делегації Г.Сидоренка: «Незважаючи на численні спроби, українська делегація в Парижі досі не одержала можливості регулярно і безпосередньо контактувати з власним урядом для одержання інструкцій. Її зв’язок обмежується випадковими кур’єрами». Дно: «до самісінького кінця Чортківської офензиви (славетної військової операції Галицької армії) українські дипломати у Парижі нічого про неї так і не довідалися».

У таких умовах Нем’єр з його «хай пише погано, але взагалі хоч хтось пише» стає «останньою надією української дипломатії» – як не як, цілий радник прем’єр-міністра Британії! Британці були союзниками Франції, але й конкурентами, тому на противагу французькій підтримці поляків загравали з українцями. Так, коли поляки намагалися хитрувати, інсценізувавши власне обціловування у найцікавіших місцях «місцевими вдячними мешканцями Галичини» перед тодішнім ОБСЄ – саме Нем’єр б’є в дзвони: «Не вірю, то все постанова під дулами гвинтівок».

Але один в полі не воїн. Шальки терезів схиляються на бік Польської держави, бо в 1910 році Галичина виробляла 3% видобутку світової нафти (10% – європейської). Переважна більшість інвестицій була британськими. Поляк продавав свою позицію, як «стабільність в регіоні», малюючи українців наполовину більшовиками, дикунами не про бізнес та ринкову економіку. Коли США вирішили, що це і є «добра угода», на цьому галицька дипломатія – «фертик».

Після Паризької конференції Льюїс Нем’єр робить чудову академічну кар’єру історика в Британії. Його оригінальний метод базується на переконанні, що основне в політиці – хто з ким кум, брат, сват, спав тощо. Напевно, метод з’явився під впливом середовища, в якому Людвік зростав у дитинстві в маєтку свого батька (до речі, за його непримиренну антипольську позицію батько, ідейний поляк, позбавив Людвіка спадку на маєток в Кошилівцях; сучасні «свідомі поляки» Нем’єра просто ненавидять).

Levis Namier Фото: Domena publiczhna

«Нем’єризм» стверджує: байдуже на ідеї, в які політики буцім вірять; значно більший вплив на взаємостосунки має бійка/пиятика школярів під сільським клубом, а кого куди життя розкидає, той те потім й блеятиме. Метод «бабратися в брудній білизні», шукати справжні причини вчинків в особистому листуванні. Після війни Нем’єр залишався більше розвідником-спецслужбістом, але за предмет наукового дослідження обрав британську політику XVIII століття. На цій темі став професором сучасної історії Манчестерського університету. За свій вагомий неабиякий внесок, як історика, отримав лицарське звання. Його іменем – сера Льюїса Нем’єра – названа Школа істориків Англії. Щоб після смерті самому не підпасти під силу свого «нем’єризму», заповів дружині знищити усю його особисту переписку. Тому про його життя ми знаємо «зі слів», з біографічної книжки дружини.

Якщо довго блукати урочищем «Обоз», можна зашпортатися за куций квадратовий пам’ятник. Напис на ньому виглядає більш древнім за візерунки на трипільських черепках – насправді він з 1998 року, «до 120-річчя з часу відкриття археологічної пам’ятки було проведено Міжнародну археологічну конференцію під патронатом М.Плав’юка» (останнього Президента УНР в екзилі (1989-1992). У вітчизняної «культури» ніколи немає коштів на якісні речі.

Андрій МЕЛЬНИЧУК , позаштатний кореспондент «Голосу народу», учасник російсько-української війни

Посилання на використані у цій публікації джерела:

http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/198795/12-Oliinyk.pdf?sequence=1

https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/13849/file.pdf

https://wyborcza.pl/alehistoria/7,121681,25386608,lewis-namier-nie-chcial-polski-na-wschodzie-kim-byl-ten.html

https://chtyvo.org.ua/authors/Diedyk_Oleksandr/Chortkivska_ofenzyva_Chastyna_2/

https://ukrsvit1.com.ua/wp-content/uploads/2018/07/US_2005_1-3.pdf

https://zal-lib.pp.ua/koshylivetski-pam-yatky/

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:SirLewisBernsteinNamier.jpg

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BB_%D0%93%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BA

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4_%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%9A%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B4%D0%BB%D1%8C

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D1%8E%D1%97%D1%81_%D0%9D%D0%B5%D0%BC%27%D1%94%D1%80

Тернопільські