Квітневими ангелами назавжди повернулися додому: Тернопільщина прощається з Героями

17 квітня 2025 р. 09:56

17 квітня 2025 р. 09:56

Остання путь

Його несли, а він… А він лежав…

Він не хотів собі тієї слави.

Вже дух його у небесах витав,

А тіло на колінах зустрічали…

Кричала донька: «Таточку, вставай!»

Сусіди голосили і знайомі.

Казали побратими: «Прощавай!..

Ми помстимося за холодні скроні!..»

А він лежав – красивий, молодий

Герой! Якому б жити ще і жити…

Для нього відгримів останній бій,

Він їде до домівки, щоб спочити…

Живий ланцюг і прапорів стіна

В останню путь героя проводжають.

Будь проклята росія і війна!

Війна, де хлопці молоді вмирають!

Осиротіла ще одна сім’я,

Війна забрала батька у дитини.

Плита холодна, фото та ім’я –

Це все, що залишилось у дружини…

Сьогодні в Україні всюди плач,

На цвинтарях щодня ростуть могили.

Солдатські сльози і слова – «Пробач…

Ми помсимося тим, що тебе вбили!»

Заплаче небо і дощем впаде

На землю, що героя прихистила.

Він вже додому більше не прийде,

Бо замість ніг тепер у нього крила

Віолетта Кравченко

Війна забра ла батька у дітей…

9 квітня жителі Нараївської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця-помічника гранатометника протитанкового взводу роти вогневої підтримки війської частини А****, молодшого сержанта, уродженця с. Костільники, що на Бучаччині, мешканця с. Вербів, що на Бережанщині Івана СЕНІВА (7. 07. 1992 р. н.), який загинув 3 квітня…

Світлої пам’яті Івана мобілізували у січні 2023 р., він воював Бахмутському та Авдіївському напрямку. Як згадують побратими, Іван був відважним, відповідальним, сміливим, на нього завжди можна було покластися.

Воїн залишив у вічному смутку матір і батька, дружину Наталію, донечку і сина, сестер, тещу і тестя.

Поховали захисника у Вербові.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям…

Вічна слава, честь і пам’ять Герою!..

Був добрим і щирим…

12 квітня жителі Бучацької та Харківської громад віддали останню шану військовослужбовцю, стрільцю-снайперу, старшому солдату ЗСУ, мешканцю Бучача Олег у Степанович у КОНКЕВИЧ У (1976 р. н.), який загинув 7 квітня в районі населеного пункту Маломихайлівка Дніпропетровської області.

Світлої пам’яті Олег навчався у Бучацькій ЗОШ № 2, Харківському національну педагогічному університеті ім. Г. Сковороди, проживав у Харкові. Захищав Україну від 2023 року.

Мужній воїн мав багатьох родичів і друзів у Бучачі, Харкові, закордоном…

Євген Литвинчук з Харкова у соцмережі написав: «Добра була людина. Вічна пам’ять та найкращі спогади. Дякую за те, що був завжди поруч…». Харків’янка Ольга Володимирівна у фейсбуці згадує Олега, як щирого друга: «Мій найулюбленіший друг, вічна пам’ять… Ти – Герой! Ти завжди будеш у моєму серці… Ні з ким мені тепер поговорити до душі, почути безліч добрих слів…».

Поховали мужнього воїна у Бучачі.

Щиро співчуваємо рідним, великій родині та близьким захисника…

Вічна шана і пам’ять Герою!..

До останнього подиху залишався вірним присязі

12 квітня жителі Мельнице-Подільської громади віддали останню шану військовослужбовцю, командиру стрілецького відділення, молодшому сержанту ЗСУ, уродженцю с. Пилипче, мешканцю с. Горошова, що на Борщівщині Івану Васильовичу ПЕТРУНЕКУ (30. 04. 1980 р. н.), який загинув 8 квітня поблизу населеного пункту Велика Писарівка Сумської області.

Світлої пам’яті Іван був доброзичливим чоловіком, щирим патріотом, відважним воїном, який до останнього подиху залишався вірним своїм ідеалам та присязі.

Поховали захисника у Горошовій.

Щирі співчуваємо рідним, близьким, побратимам…

Вічна слава, честь і пам’ять Герою!…

Боєць у ринзі – безстрашний воїн на полі битви

13 квітня жителі Тернопільської та Микулинецької громад віддали останню шану військовослужбовцю, уродженцю селища Дружба, що на Теребовлянщині Володимиру Петровичу МАНДЗЮКУ («Воха»; 28. 07. 1997  р. н.), який загинув 9 квітня під час виконання оперативно-бойового завдання в районі населеного пункту Олексіївка Сумської області.

Світлої пам’яті Володимир закінчив ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання НУФВСУ» (2019), був талановитим боксером, тренером. Він майстер спорту України з боксу, вихованець клубу «Ринг», багаторазовий чемпіон та призер всеукраїнських і міжнародних турнірів, чемпіон України серед студентів (м. Дніпро, 2018). Восени 2024 р. доборовільно пішов захищати Україну, приєднавшись до лав Сил спеціальних операцій ЗСУ. 11 квітня 2025 р. наказом головнокомандувача ЗСУ посмертно нагороджений «Золотим Хрестом» та «Хрестом доблесті I ступеня».

«Боєць у ринзі – безстрашний воїн на полі битви. Володимир був справжнім – чесним, надійним, щирим. Любив життя, мав великі мрії… Його поважали друзі, цінували побратими – він був прикладом сили духу для молоді» – йдеть на сторінці Асоціації боксу України у соцмережі.

Друзі згадують його як доброзичливого, ввічливого, чуйного чоловіка,  який так і не встиг створити сім’ю, бо захист незалежності України, життя і спокій всіх нас, став для нього священним обов’язком за який Володимир віддав найдорожче – своє життя.

Мужній воїн залишив у вічному смутку батьків, брата, бабусю, кохану дівчину, родину…

Поховали захисника у рідному селищі.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, побратимам, друзям…

Навіки попрощалися у Вербну неділю…

13 квітня жителі Козівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого стрільця-оператора 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу військової частини А****, мешканця села Щепанів Івана Михайловича СТАЖЕЦЬКОГО (11. 06. 1971 р. н.), який загинув 2 жовтня 2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області.

Світлана Мартиновська яка навчалася з світлої пам’яті Іваном  у школі с. Кальне у соцмережі написала: «Іван був добрим, щирим, доброзичливим і товариським однокласником. Його щира усмішка назавжди закарбувалась у моїй пам’яті. Любив історію і літературу. Завжди мені, як сусідці по парті, приносив великі червоні яблука. До останнього вірила, що станеться диво. Але дива не сталося…».

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям…

Вічна пам’ять та слава Герою!..

Був доброзичливим і працьовитим

14 квітня жителі Кременецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця військової частини А****, мешканця села Великі Млинівці Василя Йосиповича ПОЧИНЮКА (7. 12. 1979 р. н.), який загинув під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

Світлої пам’яті Василь закінчив ЗОШ у с. Підлісці, його згадують як доброзичливого, чуйного, працьовитого чоловіка.

Надія Іваськів у соцмережі написала: «…Низько схиляємо голови і дякуємо тобі Василю, що захищав нашу рідну землю, наші села, міста… Захищаючи нас, ти віддав найцінніше – своє молоде життя… Найщиріші співчуття дружині, дітям, бабусі та усій родині, друзям і побратимам…».

Мужній воїн залишив у вічному смутку матір, дружину Галина, доньку і сина.

У мирному житті працював будівельником і мав «золоті руки»

14 квітня жителі Підволочиської громади віддали останню шану військовослужбовцю, солдату 1-го окремого штурмового полку ЗСУ, мешканцю селища Підволочиськ Андрію Володимировичу Тулаю (5. 06. 1982 р. н.), серце якого перестало битися 9 квітня внаслідок отриманих поранень під час виконання бойового завдання.

Світлої пам’яті Андрія знайомі та близькі згадують як дуже доброго і щирого чоловіка, який у мирному житті працював будівельником, був майстром із «золотими руками». Приязний, завжди усміхнений, готовий допомогти в будь-якій справі. Брався за будь-яку роботу. Коли отримав повістку, не ввагаючись, пішов захищати Батьківщину. Воював на Покровському напрямку.

Мужній воїн залишив у вічному смутку матір, сина Максима, двох сестер.

Щиро співчуваємо родині, близьким, друзям, побратимам.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Остання дорога додому була встелена живими квітами…

15 квітня жителі Великогаївської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, командира відділення зенітного ракетного взводу, мешканця села Кип’ячка Віталія Михайловича Федуна (10. 09. 1983 р. н.), який загинув 23 листопада 2024 р. під час виконання бойового завдання від ворожого обстрілу на Запорізькому напрямку.

Світлої пам’яті Віталій навчався у ЗОШ №12 м. Тернополя, закінчив тернопільське ВПУ №1 (2000), був вмілим майстром, пішов захищати Україну у 2022 р., брав участь у бойових діях на різних напрямках. П’ять місяців вважався зниклим безвісти…

«Остання дорога додому у рідне с. Кип’ячка була встелена живими квітами і лампадками… На зустріч Героя, здавалося, вийшло усе село. Учні Товстолузької школи несли синьо-жовтий стяг… Витирала сльози, що текли рікою, припадала до труни, в якій уже вічним сном спочив її коханий воїн, дружина Ірина. Жінка міцно обіймала діточок, які залишилися без тата. Від листопада глибоко у серці жевріла надія: Віталік приїде, обійме, і все закінчиться…» – йдеться у дописі в соцмережі на сторінці Великогаївської об’єднаної територіальної громади.

Поховали захисника у Кип’ячці.

Щиро співчуваємо родині, яка втратила люблячого чоловіка, батька, сина, а також близьким і побратимам.

Вічна слава і пам’ять Герою!..

Був справжнім патріотом

15 квітня жителі Бережанської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого сапера 1-го саперного взводу, 1-ї саперної роти групи інженерного забезпечення військової частини А****, старшого солдата, уродженця Бережан Олександра Володимировича ПАВЛИШИНА (16. 09. 1985 р. н.), який загинув від отриманих поранень 12 квітня під час виконання бойового завдання в с. Таврійське Запорізької області.

Світлої пам’яті Олександр закінчив Бережанську ЗОШ №1, навчався в Бережанському коледжі за спеціальністю «економіст». Згодом працював у будівельній галузі. З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 р. добровольцем пішов захищати рідну Батьківщину.

Захисник залишив у вічному смутку матір, дочку Діанка, сестру.

Поховали воїна у рідному місті.

Герої не вмирають!

Тернопільські