Наймолодшого сина схоронила мати – воїна чортків’янина Островського Ігоря

24 квітня 2025 р. 15:51

24 квітня 2025 р. 15:51

23-го квітня рідні, близькі, друзі, чортків’яни попрощалися із загиблим воїном Островським Ігорем, схоронивши Героя з усіма належними християнськими та військовими почестями.

Добряче пригрівало полудневе сонце, а на вітцівському подвір’ї родини Островських, що в мікрорайоні Синяково м. Чортків – біль, плач, траур… Янголом-охоронцем до Чоти Господньої злетів ще один захисник України, мужній воїн Островський Ігор Богданович, якому назавжди – 52.

Ігор був стрільцем в одному з підрозділів 105-ї окремої бригади Територіальної оборони, зачасту тримав бій з ворогом-нападником на передовій лінії фронту. 16-го квітня воїн мав вирушити додому у відпустку, щоби святкові дні Пасхи провести у колі рідних. Та по своїй добродушності помінявся відпусткою з побратимом, сказавши: «У тебе молода сім’я, маленькі діти, тож побудь з ними у свята». Так і залишився Ігор на бойовій позиції, що на Сумщині. 19-го квітня ворожий дрон-камікадзе, скинувши снаряд, обірвав життя воїна Островського Ігоря.

Автор: Тетяна Лякуш

Ледь трималася на ногах старенька мати загиблого Героя – наймолодшим він був у неї, проте надійною опорою та підтримкою. Не так давно сива горлиця схоронила доньку, відійшов у засвіти й чоловік. І ось тепер, схилившись над бездиханним тілом синочка, востаннє вона ніжно гладить оніміле холодне його обличчя тремтячими руками…

«Ігор був дуже доброю людиною, ніколи не відмовляв у помочі, – говорив священник у часі останнього прощального слова. – Коли будували церкву на нашій парафії, то Ігор щодня працював на будові, допомагав чим міг і як міг. Він був вірним християнином, разом із мамою не пропускав жодного богослужіння. А ще хочу розповісти ситуацію, як Ігор пішов до війська. То була п’ятниця місяця грудня 2023 року. Родина Островських готувалася до першої річниці світлої пам’яті батька Богдана. Ігор ішов до магазину за продуктами для поминального обіду. Аж тут військовослужбовці з РТЦК вручають йому повістку негайно з’явитися у військкомат. Пояснивши їм ситуацію щодо річниці пам’яті батька, Ігор дав слово, що неодмінно прийде в понеділок. Він дотримався обіцянки, відтак, узявши в руки зброю, став у ряди ЗСУ на захист Батьківщини. Ціною власного життя воїн Островський Ігор здобував для нас усіх мир і спокій. На жаль, не судилося йому повернутися живим з Перемогою. Слава тобі, Герою, і вічна пам'ять!».

По вулиці Копичинецькій похоронна процесія рушила до храму Різдва Пресвятої Богородиці (що позаду автостанції), де священники відправили заупокійне богослужіння.

Відтак на кладовищі мікрорайону Синяково відбувся чин захоронення Героя Островського Ігоря з усіма належними військовими почестями: розгорнуте жовто-блакитне знамено над труною з тілом загиблого захисника Батьківщини; під звуки Державного Славня України прорізали тишу потрійні залпи автоматної черги, і, здавалося, разом із присутніми заплакали навіть квіти – остання данина Герою – в супровід мелодії пісні «Пливе кача».

Схоронили воїна Островського Ігоря поруч із загиблими побратимами Мяковським Віталієм і Соробеєм Михайлом.

Доземний уклін вам, Герої, спіть спокійно, Батьківщина пам’ятатиме ваші відданість і подвиг.

Тернопільські