Возвишений до простоти: на чиїх плечах – 20 років редакторства єдиної на тепер газети Чортківщини

06 травня 2025 р. 00:12

06 травня 2025 р. 00:12

Хто б там що не казав, але нині, в час цілковитого (сказати б – брутального) засилля Інтернету буквально в усі сфери життя, а в новинарну галузь передусім, два десятки літ очолювати паперове видання – то абсолютний рекорд. Треба бути вправним капітаном (означення алегоричне), щоб уміло вести корабель (в сенсі газету) розбурханим морем, вправно обирати фарватер і не напоротись зненацька на підводні рифи. Надійно й міцно втримати штурвал та зберегти друковане «дітище» цілої спільноти. І то – в час суцільної темряви та смути для численних посестер «Голосу народу», які через гнітючі обставини «наказали довго жити».

Ці слова – не символізм: для Любомира Габруського так воно і є насправді. Бо в нього час не поділений на робочий та поза ним. Редакторство – цілковитий спосіб його життя, без жодного перебільшення – 24/7. Як кажуть, невиліковний діагноз. Чи добре це? Хтозна. Для нас, його підлеглих, часом важко й складно – адже, попри все, доводиться тримати марку й собі. Проте надихає. Втішає те, що наш редактор – з розряду «пишучих», відколи й сів у це крісло. Тобто, маючи цілу низку невідкладних обов’язків (в тому числі й доставку «Голосу народу» до читачів), щоразу при плануванні чергового номера газети вперто тягне ковдру на себе, беручись висвітлювати чи не найбільш актуальну з визрілих тем.

То сталося двадцять років назад: кожен вихід чортківської районки у світ почав означуватися підписом редактора Любомира Габруського. 2005-й рік: благодатний вітер жаданих перемін здіймав над Україною помаранчеві вітрила. Сплеск демократії, ейфорія в суспільстві. І газета, що називається, лягла на крило – чиста правда (іноді до прикрості гірка), глибока відвертість аж пронизували кожну з публікацій. Сприятливо для читацького загалу видозмінювались форми масової роботи, додавалися цікаві рубрики, започатковувалися нові тематичні сторінки. Ми звикали перебувати в авангарді друкованих ЗМІ області: і в плані переходу «Голосу народу» на повноколірний друк, і редакції районки – на вільні хліба внаслідок роздержавлення. Збільшили формат, урізноманітнювали контент, а восени 2018 року колектив «голосонародівців» заопікувався ще одним «дитям» – сайтом Чортків.Сіty. і його «хрещеним батьком» теж став наш редактор.

Якщо людина впевнено тримає «віжки» правління в своїх руках два десятки літ поспіль і жодного разу не схибила з обраного шляху – сумніватися не доводиться: це – таки її амплуа. Виходить, так написано їй на роду, чи не правда? Та наш шеф (як звемо його поміж себе) за всі ці роки так і не спромігся хоча б напустити на власну особу якусь легеньку хмаринку начальницької зверхності. Редактор, директор ТОВ (посади абсолютно рівноцінні) – звучить, еге ж? Однак його простоті та надзвичайній демократичності не раз щиро дивуються і читачі (особливо під час зустрічей та знайомств у відрядженнях в сільську глибинку, свідком чого мені частенько випадало бути), і наш позаштатний актив – друзі газети, і просто відвідувачі редакції. Всіх у всеосяжному сенсі цього слова підкуповують його доступність та відкритість. Тим, хто поруч, з такими людьми легко, натомість їм самим – важче та складніше, бо мимохіть переймають на власні плечі купу проблем, що могли пройти повз. Іноді терплячості нашого редактора хочеться щиро, по-білому позаздрити.

Приблизно врівень з 85-літтям газети, цьогорічного січня, ми щиро вітали газетярським гуртом й свого шефа – зі срібним 25-річним ювілеєм журналістської праці. А тепер ось, 5 травня, минуло 20 літ його редакторства. Тобто Любомир Миколайович редагує «Голос народу» майже впродовж чверті часу функціонування газети на теренах Чортківщини. Що не кажіть, таки завидний творчий здобуток! Переведімо дещо в цифри. Це – 1040 поблагословенних до виходу в світ газетних номерів (ну, нехай з невеликою похибкою). Плюс-мінус – 9 тисяч прискіпливо вичитаних у редакторській правці газетних сторінок. Сотні й сотні доль, що торкнулися душі. Прекрасна все-таки наша робота, що вона всеосяжно віддзеркалює широченний спектр життя.

А нинішній ювілей редактора – це своєрідний рубіж для всіх «голосонародівців». Спроба озирнутися, проаналізувати вчорашній день та спроєктувати завтрашній. Згуртуватися в націленості на реалізацію сущих проблем. І щедро набажати шефові складників щастя з архаїчним складником: многоліття (від долі), многотруддя (від гутру однодумців – з'єдиненої команди), многоголосся (від читачів улюбленого «дитяти», задля якого – і труд, і піт, і мисль).

20 літ – це вам не жарт:

Кожен рік бага-а-ато варт!

Хай громадяться дорідно,

Лине «Голос...» дужо й плідно,

Сокровенно, палко, щиро,

У добрі, любові, з миром!

Тернопільські