Привид замку Лянцкоронських: занедбана історична споруда на Чортківщині зазнає руйнації

08 травня 2025 р. 21:32

08 травня 2025 р. 21:32

«Тернопільщина – край історичних фортець, унікальних печер і релігійних святинь» – вигорілі на сонці інформаційні банери на межі нашої області досі приваблюють приїжджого туриста. Доконаний факт: на Тернопіллі збереглося близько третини замкових споруд і фортець всієї України. Десь у кращому стані, як, скажімо, Збаразький чи Вишнівецький замки, є й такі, від яких майже нічого не залишилося, приміром, у сусідньому Бучачі.

Сьогодні ми поведемо мову про замок Лянцкоронських (Ягільницький замок), що у селищі Нагірянка Чортківського району. Чотириповерхова велична споруда, що височить на пагорбі серед густої рослинності над річкою Черкаскою, зусібіч відкривається зору подорожуючого.

Автор: Любомир Габруський

Перш за все увагу привертають дивної форми шпилясті кулі на даху будівлі і спарені вікна з пологими відливами з червоної черепиці. Одразу видно – не «совіти» будували. І не треба бути великим «спецом», аби зрозуміти, що будівля має архітектурну цінність. Шкода лишень, що ті, на кого держава поклала обов’язки охороняти і примножувати культурну спадщину, з усього видно – цього не воліють робити. Інакше як збагнути, що за якихось чверть віку історична споруда зазнала такої руйнації та запустіння?

Автору цих рядків раніше не доводилося бувати на території Ягільницького замку, хоч були такі наміри. Розповідали, що споруда перебуває у приватній власності (у 2007 р. цілий комплекс Ягільницького тютюново-ферментаційного заводу, включаючи і пам’ятку архітектури місцевого значення – замок Лянцкоронських XVII – XIX ст., його попередній власник – Закрите акціонерне товариство «Тютюн-імпекс» продало малому приватному підприємству – фірмі «Атлас», м. Чернівці, за 4 250 000 грн при тогочасному курсі долара 5,05) і всередину охорона нікого не впускає. Як виявилось, не так уже й складно туди потрапити, було б тільки бажання.

Нещодавно зателефонував до редакції давній приятель газети, колишній керівник апарату Чортківської райдержадміністрації, нині уже на заслуженому відпочинку, Мирослав Йосипович Шевчук – з діда-прадіда нагірянець, як він висловився. Помешкання пана Мирослава межує поряд із замком. Тут, каже, на тютюновій фабриці, ще працювала його покійна бабця, 1896 р. н. Обидва брати розпочинали свою трудову діяльність. Старший із них багато років віддав підприємству, доробився до головного інженера.

«Просто неможливо на це спокійно дивитися: будівля поступово руйнується, територія захаращена. Це ж пам’ятка архітектури, збудована ще на початку XVII ст.! – розводить руками чоловік. – Раніше тут на повну вирувало життя, процвітало виробництво – сушили тютюн, ферментували тощо. І одноосібники здавали сюди свою сировину. Звідси потягами продукцію відправляли на сигаретну фабрику в Прилуки. Близько півтора сотні осіб працюючих, хороша зарплата. Підприємство утримувало власні корови, свині, коні. Своя кузня, майстерня, столярка, автопарк. До послуг робітників – басейн під відкритим небом, лазня, все село там купалося. А який чудесний тут ріс садок! Не розумію, як так могло статися! Чому підприємство занепало? Тютюн і нині дуже прибуткова культура, пачка цигарок коштує не менше ста гривень. Таке враження, що його спеціально довели до ручки, аби сельчани не вирощували цю культуру».

З нашим «гідом» Мирославом Йосиповичем ми потрапили на територію з тильної сторони через зруйновану огорожу. Густі зарослі рослинності, занедбані підсобні приміщення з аркоподібними вікнами, з усього видно, збудовані ще за Австрії, з полишеним всередині різним сміттям.

«Частину приміщень пізніше, наприкінці 90-х – початку 2000-х, у тютюнового заводу орендувало чи то викупило підприємство «Глобал-космед», що розливало шампуні», – продовжує наш співрозмовник.

Чим далі простували просторою територією (близько 4,5 га), тим більше огортав смуток. І на це слізно споглядала Матінка Божа з встановленої в центрі каплички – мабуть, останньої збудованої споруди, залишеної попередниками.

Зазирнули в одне приміщення, друге: від постійного протікання покрівлі подекуди нависла стеля чи й уже провалилася; чорна пустка замість вікон і дверей; від затікання дощів на зовнішніх стінах обсипалася штукатурка і лущиться цегла; на дахах багатьох будівель повиростали вище людського зросту берези тощо. Натрапили й на сліди якихось розкопок – мабуть, і тут шукали «золото Полуботка» (чи то Лянцкоронських?).

Особливу печаль викликав стан головної будівлі замку, до якої всередину, на жаль, нам не вдалось потрапити – сторожа на місці не застали. Але і ззовні було видно, що там ситуація, мабуть, аналогічна.

Обійшовши територію замку по периметру, пробираючись крізь густі колючі зарослі акацій і купи викинутих скляних пляшок та різного сміття (це вже окреме питання до місцевих мешканців щодо їхнього недбалого ставлення до навколишнього середовища – авт.), ми пробралися до товстелезних мурів твердині з південної сторони, попередньо будучи обізнані, що десь у тому місці вона зазнала руйнації. На жаль, так воно і є… Великий шмат кількаметрової стіни не витримав випробування часом і людською байдужістю, потягнувши за собою додолу й кований карниз тераси.

«Бачите, що робиться? І війни не треба», – гірко констатує факт пан Мирослав. – Як місцевого жителя, мене хвилює, чому історична будівля сьогодні занепадає? З якою метою її придбав власник, що він планує робити? Як тільки-но купили замок, розповідали, що тут має постати великий готельний комплекс з рестораном, і т. д. Наразі цього і близько не видно. Стоїть в центрі селища замок-привид і нікому до нього немає діла…».

У Нагірянській сільській раді, на території якої міститься замок, нам на очі потрапив один цікавий документ – Охоронний договір на вищезазначену пам’ятку культурної спадщини, укладений між Департаментом культури, релігій та національностей Тернопільської ОДА і МПП фірма «Атлас» від 3 липня 2014 р., де користувач бере на себе зобов’язання з охорони комплексу колишнього замку Лянцкоронських і здійснення ряду робіт із зазначенням терміну їх виконання. Зокрема: утримувати пам’ятку в належному санітарному стані, а також упорядженою територію; використовувати приміщення пам’ятки виключно під туристично-рекреаційний комплекс; забезпечувати доступ до пам’ятки з метою її екскурсійного відвідування; виконати комплекс ремонтно-реставраційних робіт та пристосування приміщень пам’ятки (до 31.12.2020 р.); провести розчистку та санацію території від дерев за межами оборонних мурів (до 31.12.2015 р.); проведення біжучого ремонту приміщень тощо. Аналогічні умови прописані й у договорі купівлі-продажу комплексу споруд Ягільницького тютюново-ферментаційного заводу від 21 вересня 2007 р. Тож якщо умови домовленостей не дотримуються власником, контролюючим органам і прапор в руки. Інакше наші діти й онуки не застануть і того, що ми маємо змогу бачити сьогодні. (Взагалі це ще питання – в якій державі, окрім України, таке можливо, аби середньовічні палаци і замки віддавались державою у приватні руки? – авт.).

Наостанок трохи історії.

Замок Лянцкоронських (Ягільницький замок) збудовано на місці дерев’яного у 1630 році на річці Черкаска за наказом польного коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського. Частину споруд добудовано у XVIII – XIX ст. Свого часу фортеця належала до найкращих і найміцніших на Поділлі.

Під час національно-визвольної війни 1648 – 1657 рр. козацьке військо під проводом Б.Хмельницького штурмувало твердиню, однак взяти не змогло. 1655 р. фортецю захопили московські війська під проводом Івана Бутурліна через зраду в місцевому гарнізоні.

Після втрати оборонно-стратегічного значення у 1817 р. Антоній Лянцкоронський продає замок австрійському урядові, який перебудував його на сушарню і склад тютюну, згодом – на тютюнову фабрику. За радянської влади її переобладнали на тютюново-ферментаційний завод. У часи незалежної України завод став приватним і почав потроху занепадати. У вересні 2007 р. увесь комплекс споруд Ягільницького тютюново-ферментаційного заводу придбало МПП фірма «Атлас», м. Чернівці.

Тернопільські