“На щиті”: Тернопільщина прощається з військовими, які віддали життя за Україну

22 травня 2025 р. 08:10

22 травня 2025 р. 08:10

Герої не вмирають! Рани болю, який ніхто і ніщо не загоїть…

– Нащо ти, Боже, підрізав крила?

Ридає мати, голубка сива.

Безвісти зниклий син в чистім полі.

Чим заслужила такої долі?

Кажуть загинув… немає тіла.

Від тої звістки аж почорніла

Ні домовини, ані могили

Не відспівали, дзвони не били.

мати голосить вітра питає:

– Може ти бачив? Може ти знаєш?

Стишився вітер, аж відсахнувся.

Висушив сльози та й розминувся

Мати матуся сива лебідка

Чекає сина, не знає звідки

Зранена пташка, бʼється в віконце

Де ж ти мій сину? Ти – моє сонце!

На кладовищі свіжі могили.

Когось сьогодні знов хоронили.

Заздрить…Ховає погляд пониклий:

– А мій і досі – безвісти зниклий…

Галина Кухаришин

Поховали патріота у день народження сина

15 травня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця Євгена Євгеновича БАРТКІВА (17. 03. 1979 р.н.), який загинув 29 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

Світлої пам’яті Євген вважався зниклим безвісти…

«… Ти назавжди будеш в пам’яті нашим – випускником Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Людиною з великої літери – Євген Бартків… Світла пам’ять і наша шана Герою», – написала у соцмережі Михайлина Винницька, керівник пресцентру у ЛРІДУ НАДУ при Президентові України.

«…Сьогодні ми попрощалися з Євгеном – моїм чоловіком, батьком наших синів Тараса й Остапа. Людиною, яку знали, поважали і любили. Саме нині – день народження нашого старшого сина, Тараса. Йому виповнюється 18 років. І мені так боляче усвідомлювати, що тато не зможе сказати йому це перше доросле «Вітаю!». Але я точно знаю – він був би поруч. Обійняв би його, подивився б з теплом і гордістю, сказав би: «Я вірю в тебе, синку». Бо він завжди вірив. І безмежно любив своїх дітей. Євген був світлою людиною. Усміхненим, життєрадісним, добрим, щирим. Тим, хто завжди поспішав на допомогу. Тим, хто вмів підтримати і надихнути. Його мудрість і спокій давали сили іншим. Його поважали і йому довіряли. Він був справжнім патріотом – не тому, що говорив гарні слова, а тому, що жив із гідністю. Вірив у правду, в свободу, в Україну. І віддав своє життя, боронячи нашу землю, боронячи нас…», – так написала дружина Євгена Олександра.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо батькам, дружині, синам, усім рідним і близьким, друзям…

Вічна та світла памʼять Герою!..

Гинуть найкращі…

15 травня жителі Борщівської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, молодшого сержанта, мешканця села Козаччина Олександра Валерійовича КАМІНСЬКОГО (27. 04. 1981 р.н.), який загинув 11 травня під час виконання бойового завдання в населеному пункті Садовод Харківської області.

Військовий капелан о. Йов у соцмережі написав: «Дякую дорогий братику за службу… Ти неймовірна людина! Найкращий сержант якого я знав… Такі люди мені рідко траплялися у війську… Гинуть найкращі. Прошу всіх моїх друзів священників і капеланів згадати героя – воїна Камінського Олександра. Мав за честь тебе знати».

Поховали захисника у рідному селі.

Щирі співчуваємо рідним та близьким, побратимам…

Вічна слава, честь і пам’ять Герою!…

Вірив в краще майбутнє України

15 травня жителі Купчинецької громади віддали останню шану військовослужбовцю, мешканцю с. Ішків, що на Козівщині Андрію Васильовичу АТАМАНЧУКУ (21. 01. 1986 р.н.), який загинув 11 травня від удару FPV-дрона під час виконання бойового завдання у Запорізької області.

У соцмережі багато односельців, друзів світлої пам’яті Андрія висловлювали співчуття, зокрема,  Леся Назаревич написала: «Ще один біль і невимовна втрата… Сумно і боляче, бо йдуть тримати небо найкращі. Про Андрія в його рідному Ішкові пам’ятатимуть завжди як про добру, щиру, скромну, світлу людину… Моя мама, ділячись зі мною болем і неприйняттям, сказала: «Опустилися руки. Не можу нічого робити… Він був щирим, все вітався і жартував, допомагав людям. Золотий хлопець. Золоте серце. Золоті руки…».

«Не віриться, що тебе більше немає. Кого завгодно, тільки не тебе… Ти був гідною людиною. Мав ту людяність, яку має мало хто… У голові – спогади. Як ми разом пасли корів в селі. Як ходили на дискотеки, шукали пригод, сміялись. Ти завжди був усміхнений. Тебе всі любили. Бо ти був щирий, добрий, справжній. Коли ти був на Майдані – ми всі хвилювалися. А коли один із перших взяв в руки зброю, аби захищати нас – ціле село молилося за тебе. Але не вимолили тобі довгого життя… Говорив мені: А хто як не я?.. Вірив в перемогу. Вірив в краще майбутнє України…Я пам’ятаю, як ти написав мені, що отримав нагороду «Золотий Хрест». Так спокійно, ніби нічого… Заспокоював. Казав, що все буде добре. Що скоро зустрінемось у мирній Україні… Що залишилось ще трошки почекати. А тепер ти дивишся на нас з неба. А я пишу це – і плачу. Я знаю, ти в Раю…», – написала у соцмережі Nadiia Wyrebska.

Щирі співчуваємо рідним, близьким, друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!…

Більше року вважався безвісти зниклим

15 травня жителі Збаразької громади віддали останню шану військовослужбовцю, гранатометнику піхотної роти Валерію Вікентійовичу КРЕМЕНЕВСЬКОМУ (4. 06. 1992 р.н.), який загинув 23 лютого 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.

Світлої пам’яті Валерія вважли безвісти зниклим…

Мар’яна Гайдук у соцмережі написала: «Мій сусід, мій друг з яким я виросла! Валєра стільки спогадів тільки хороших, пам’ять про тебе вічна!». Молодого воїна згадують як світлу, доброзичливу, щиру людину, готову завжди прийти на допомогу.

Поховали захисника у Збаражі.

Щиро співчуваємо матері, сестрі, усім рідним та близьким…

Вічна пам’ять і слава Герою!…

Захищав Україну упродовж багатьох років

16 травня жителі Козівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, гранатометника 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти військової частини А****, мешканця села Вибудів Івана Васильовича БЕЗКОРОВАЙНОГО (3. 03. 1979 р.н.), серце якого перестало битися 14 травня під час перебування у рідній оселі.

Світлої пам’яті Іван захищав Україну від 2014 р., від початку повномаштабного вторгнення знову повернувся на фронт.

Мужній воїн залишив у вічному смутку батьків й доньок Тетяну та Мар’яну.

Щиро співчуття рідним і близьким…

Вічна памʼять та слава Герою!..

Поховали на Пантеоні Героїв у с. Рай

16 травня жителі Бережанської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця 1-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 7-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону оперативного призначення військової частини **** НГУ, старшого солдата, уродженця Бережан Володимира Юрійовича КОЗАРА (30. 08. 1984 р.н.), який загинув від отриманих поранень 8 травня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Піщане Купʼянського району Харківської області.

Світлої пам’яті Володимир закінчив Бережанську ЗОШ № 3, навчався у Тернопільській академії народного господарства (нині ТНЕУ). У 2006– 2007 р. проходив строкову військову службу в ЗСУ. Після служби працював закордоном, був підприємцем. Мобілізований у жовтні 2024 року.

Мужній воїн залишив у вічному смутку батьків, брата Олега…

Поховали захисника на Пантеоні Героїв у с. Рай.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і шана Герою!…

Серце перестало битися під час лікування важких поранень

17 травня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця тернополянина Любомира Юрійовича БАЧИНСЬКОГО (4. 08. 1988 р. н.), серце якого перестало битися 14 травня у Тернополі під час лікування важких поранень отриманих на Донеччині.

«З глибоким сумом повідомляємо, що на війні за свободу і незалежність України загинув наш випускник, відважний воїн – Бачинський Любомир. Він помер 14 травня, перебуваючи на лікуванні внаслідок важких поранень, які отримав у бою за Україну на Донеччині. Любомир був не лише гідним сином України, а й сином нашої колеги, Бачинської Любові Йосипівни. Його жертовність, мужність та любов до Батьківщини назавжди залишаться у наших серцях, – йдеться в дописі Олени Лівень на сторінці Тернопільської №14 ім. Б. Лепкого у соцмережі. Батько Любомира Юрій Григорович працював викладачом ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Світлої пам’яті Любомир навчався у Львовівському державному університеті безпеки життєдіяльності. Добровольцем захищав Україну від 2024 року. Воїна згадують як доброзичливого, щирого, чуйного чоловіка.

Щиро співчуваємо батькам, рідним, близьким, друзям…

Відійшов у засвіти, де вже немає кордонів…

17 травня жителі Мельнице-Подільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, прикордонника, мешканця с. Панівці, що на Борщівщині, молодшого сержанта Василя Васильовича ТИМІНСЬКОГО (17. 09. 1976 р.н.), сереце якого перестало битися 13 травня.

Світлої пам’яті Василя дружина Альбіна написала: «…Найстрашніша ніч мого життя, яка розділила його на до та після….. Безсонна ніч очікування, надії, думок, молитви до Бога, прохання до чоловіка на відстані, щоб розплющив очі… Ніч, яка все змінила, зламала мрії, плани, надії… Сьогодні моя душа розірвана навпіл, серце обливається кров’ю, коли дивлюся в очі дітям, яким незнала, як сказати…., що їхнього найкращого і люблячого татка вже немає на цій землі…».

Щиро співчуваємо рідним, близьким, побратимам…

Трагедія сім’ї Каськівих

18 травня жителі Чортківської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу військової частини А****, мешканця с. Скородинці, солдата Петра Івановича КАСЬКІВА (25. 05. 1973 р.н.), серце якого перестало битися 12 травня у військово-медичному клінічному центрі у Харкові.

Світлої пам’яті Петро пішов захищати Україну у квітні 2024 року… Захворів, мав важку форму пневмонії. Лікарі боролись за життя захисника, але врятувати не змогли.

«Трагедія сім’ї Каськів – подвійна. Брат загиблого – Каськів Володимир Іванович (1974 р.н.) також боронив Україну. З 1 серпня 2024 р. вважається зниклим безвісти поблизу населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області…» – йдеться у дописі у соцмережі Чортківської міської ради.

Редактор чортківської районної газети «Голос народу» Любомир Габруський у статті «Додому «на щиті» повернувся солдат Каськів Петро…» написав: «Петро був призваний до лав ЗСУ разом зі своїм молодшим на рік братом Володимиром у квітні минулого року. Родичі розповідали, що обидва хлопці були дуже робітними. Будь-яка робота їм була під силу. Власними сім’ями, на жаль, не встигли обзавестися. Матір давно померла. З найрідніших у них залишився тільки батько, котрий, гірко плачучи, у колі родини стрічав домовину з тілом свого старшого сина у воротах катедрального собору Верховних Апостолів Петра і Павла…».

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Два роки вважався безвісти зниклим

18 травня жителі Тернопільської та Збаразької громад віддали останню шану військовослужбовцю, командиру бойової машини-командиру відділення механізованого взводу, уродженцю Збаража Олегу Сергійовичу ДУНДІЮ (21. 08. 1973 р. н.), який загинув 16 травня 2023 р. під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Світлої пам’яті Олег на початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у 105-ту окрему бригаду ТРО 82-го батальйону. Два роки його вважали безвісти зниклим, рідні розшукували його, жили надією…  і лише 16 травня 2025 р. його визнали полеглим.

«…Довгоочікувані новини про близьку людину принесли не полегшення, а невимовний сум для матері, сестер і брата, для дружини, синів і доньки, усіх рідних та друзів, однокласників, з якими навчався у Збаразькій школі, одногрупників з місцевого училища» – йдеться у дописі Збаразької міської ради у соцмережі.

Щиро співчуваємо рідним, близьким…

Був прикладом мужності та гідності

18 травня жителі Микулинецької і Теребовлянської громад віддали останню шану військовослужбовцю, водію кулеметного відділення кулеметного взводу вогневої підтримки військової частини А****, мешканцю селища Дружба і м. Теребовля (мікрорайон Сади), солдату Сергію Євгеновичу МАЛИКУ (30. 07. 1983 р.н.), серце якого перестало битися 13 травня після важкої хвороби у госпіталі.

«…Сергій Малик залишив по собі не лише спогади. У нього залишилися мама, дружина, донька, син, сестра. Для них він був всесвітом. Для нас усіх – прикладом мужності, гідності й безмежної любові до рідної землі…» – йдеться у дописі Теребовлянської міської ради.

Поховали захисника у Теребовлі.

Вічна і світла памʼять та шана Герою!..

У серпні мав одружитися…

19 травня жителі Тернопільської та Великоберезовицької громад громад віддали останню шану військовослужбовцю, розвіднику-оператору розвідувального взводу військової частини А****, уродженцю с. Петриків, мешканцю Тернополя Владиславу Олеговичу Тищуку (10. 06. 1992 р.н.), який загинув 15 травня під час виконання бойового завдання на Сумщині.

Світлої пам’яті Владислав проживавав в Луцьку, де закінчив школу та військовий ліцей. Зогодом навчався у Тернопільському національному економічному університеті. Працював закородоном, зокрема у США на круїзному лайнері, потім у  Китаї. Згодом повернувся і проживав у Тернополі. Любив грати у футбол. Після повномасштобного вторгнення пішов захищати Україну. У серпні воїн мав одружитися…

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо матері, рідним, близьким, побратимам і друзям…

Вічна памʼять, слава та шана Герою!..

Понад півтора року рідні жили надією…

19 травня жителі Козівської громади віддали останню шану військовослужбовцю, радіотелефоністу 1-го мінометного взводу 1-ї мінометної батареї 2-го механізованого батальйону військової частини А****, мешканцю села Вимислівка Андрію Богдановичу ЯЦУЛІ (12. 02. 1979 р.н.), який загинув 19 серпня 2023 р. під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Світлої пам’яті Андрій навчався в Олесинській ЗОШ 1–3 ступ., що на Козівщині, після закінчення школи працював будівельником. Згодом одружився, у подружжя народилося дві доньки. У лютому 2023 р. його призвали до лав ЗСУ. Від серпня 2023 р. вважався безвісти зниклим. І лише нещодавно, завдяки ДНК-експертизі, вдалося встановити його особу.

Мужній воїн залишив у вічному смутку батьків, двох доньок та двох сестр.

Вічна слава і пам’ять Герою!..

Був готовим завжди прийти на допомогу

19 травня жителі Тернопільської громади віддали останню шану військовослужбовцю Богдану Зіновійовичу КАРХУТУ (2. 11. 1977 р.н.), який загинув 13 травня під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

Світлої пам’яті Богдан навчався у ЗОШ №14 м. Тернополя. Знайомі згадують його чуйного і доброго чоловіка, який любив близьких і завжди усім готовий був прийти на допомогу.

Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям…

Вічна та світла памʼять і шана Герою!..

Загинув на Донеччині

20 травня жителі Нараївської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ, мешканця села Нараїв Ярослава Степановича Окопного (12. 04. 1971 р.н.), який загинув 6 серпня 2024 р. внаслідок мінометного обстрілу в Донецькій області.

Світлої пам’яті Ярослав тривалий час вважався зниклим безвісти… Рідні сподівалися, що воїн повернеться живим, але…

Щиро співчуваємо рідним, близьким, побратимам…

Герої не вмирають!

Тернопільські