Розбиті надії й нездійсненні мрії… На щиті повертаються вірні сини Тернопільщини

04 червня 2025 р. 08:11

04 червня 2025 р. 08:11

Квіти на могилах

Надійшли Зелені Свята,

Квіти поле вкрили,

Підуть хлопці і дівчата

На рідні могили.

В тих могилах сплять герої,

Що в чистому полі

Життя дали в лютім бою

За славу і волю.

До них ціла Україна

Серцем припадає,

Сестра брата, мати сина

Сьогодні згадає.

Підуть хлопці і дівчата,

Підуть усі діти

Ті могили привітати,

Хрести замаїти.

Бо за рідний край умерти,

За брата, за друга –

То найбільша в цілім світі

Слава і заслуга.

Роман Завадович (1903, с. Славна на Зборівщині – 1985, Чикаго)

Вважали безвісти зниклим…

28 травня жителі Нагірянської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця-помічника гранатометника 2-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти військової частини А****, уродженця села Мочулище, що на Рівненщині, жителя с. Нагірянка, що на Чортківщині Олександра Валерійовича ГОЛЯКУ (23. 06. 1997 р.н.), який загинув 25 серпня 2024 р. під час виконання бойового завдання від мінометного обстрілу поблизу поблизу населеного пункту Карлівка Донецької області.

Світлої пам’яті Олександр вважався безвісти зниклим і 20 травня цього року, після експертизи ДНК, підтвердилась його загибель.

Під акомпанемент дощу проводжали сьогоднішнього похмурого травневого дня у Нагірянці в останню путь полеглого захисника Голяку Олександра Валерійовича. Молодий чоловік народився і зростав на Рівненщині. Проте ще з дитинства полюбляв гостювати у рідної тітки – маминої сестри, що вийшла заміж у Нагірянці. Незадовго перед війною разом з матір’ю вони вирішили придбати у селищі неподалік кінзаводу оселю для хлопця. Матір знову подалася за кордон, а син обживав нове помешкання. Однак з початком повномасштабної війни, маючи натоді всього 24 роки, став до лав ЗСУ на захист Вітчизни… Попри нестихаючий дощ, багато нагірянців зійшлося на похорон Героя, хоч і мало хто його знав у селищі. Як і день перед тим, коли стрічали навколішки тіло усією громадою устеленою квітами дорогою до домівки, що стала для нього рідною. Бо ж загинув за кожного з нас, ціною свого молодого життя зупинив ворога… – написав редактор чортківської райнної газети «Голос народу» Любомир Габруський.

Поховали захисника у Нагірянці.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Вічна пам’ять і шана Герою!..

Був мужнім і вправним воїном…

28 травня жителі Бучацької громади віддали останню шану військовослужбовцю, стрільцю-помічнику гранатометника, відділення охорони взводу охорони роти охорони, військовї частини А****, мешканцю с. Білявинці, солдату Юрію Васильовичу КОШИКУ (19. 05. 1998 р.н.), який загинув під час виконання бойового завдання 2 грудня 2024 р. поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Юрія вважали безвісти зниклим… Побратими згадують його як сильного духом, мужнього і вправного воїна, який йдучи на виконання завдання знав на що йде. Захисник залишив у вічному смутку матір Ольгу та братів.

Поховали воїна у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь слава Герою!..

Був добрим і працьовитим…

28 травня жителі Микулинецької громади віддали останню шану військовослужбовцю, саперу 1-го інженерно-саперного відділення 1-го інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерного забезпечення військової частини А****, мешканцю с. Різдвяни, солдату Михайлу Івановичу ТАТАРИНУ (9. 04. 1988 р.н.), який загинув 23 травня під час виконання бойового завдання у Сумській області.

На сторінці Різдвянської гімназії, де начався мужній воїн написали: «Михайло був добрим, щирим, працьовитим, доброзичливим та життєрадісним. Він був надійним і люблячим батьком, чоловіком та сином… Він став прикладом самопожертви і вірності, символом справжнього українського патріотизму… Висловлюємо щирі співчуття сину, батькам та всім рідним і близьким».

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям…

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Поховали у родинному селі

29 травня жителі Кременецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, солдата військової частини А****, мешканця с. Плоске Сергія Валентиновича СІЧКУНА (25. 11. 1980 р.н.), серце якого перестало битися 25 травня.

Світлої пам’яті Сергій працював закордоном, у пекарні, в дошкільному закладі. Однокласники згадують його як добру, щиру, світлу, працьовиту людину, яка любила життя, який дуже переживав, коли втратив зв’язок із сином, який також пішов захищати Україну.

«Колектив закладу дошкільної освіти «Капітошка» с. Плоске глибоко сумує з приводу непоправної втрати – загибелі нашого захисника Січкуна Сергія Валентиновича… Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях, в пам’яті вихованців, яким ми обов’язково розповідатимемо про його мужність та самовідданість…» – написала у соцмережі Олена Псюк.

Поховали захисника у родинному селі.

Був щирим і мав багато друзів

30 травня жителі Великоберезовицької і Тернопільської громад віддали останню шану військовослужбовцю, стрільцю-снайперу єгерського відділення єгерського взводу єгерської роти єгерського батальйону військової частини А****, жителю селища Велика Березовиця Василю Юрійовичу-Ізидоровичу ПІДГАЙНОМУ (1. 09. 1982 р.н.), який загинув 10 червня 2024 р. під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Світлої пам’яті Василь навчався у Острівській школі. Згодом поступив до училища, де навчався на кухаря, працював за фахом у кафе «Грузинська кухня». З початком повномасштабного вторгнення пішов захищати Батьківщину. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти.

«Він був добрим, вихованим, щирим, наполегливим, творчим учнем, завжди активно брав участь у заходах школи, мав багато друзів… Ми всі щиро співчуваємо батькам та усій родині», – написали на сторінці Острівського ліцею.

«Василь дуже близький нашій «Грузинській кухні», бо він працював тут ще з самого початку історії кафе. Був цілеспрямованим, відповідальним, дисциплінованим, товариським, добрим, смачно готував, був приємним у спілкуванні, щирим, надійним, патріотом своєї України…» – йдеться у повідомленні закладу громадського харчування.

«Щирі співчуття мамі! Жахлива втрата справжньої людини, доброго сусіда, щирого друга…Завжди допомагав…» – написала у соцмережі Наталія.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Був хорошим сином, чоловіком, батьком і дідусем…

31 травня жителі Теребовлянської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого солдата резерву 70-ї запасної батареї, мешканця міста Теребовлі (мікрорайон Сади) Михайла Юліановича СМУКА (3. 03. 1968 р.н.), серце якого перестало битися 24 травня.

Світлої пам’яті Михайло був витривалим і мужнім воїном, а у цивільному житті добрим і щиросердним сином, чоловіком, батьком, дідусем.

Захисник залишив у вічному смутку матір, дружину двох доньок, внуків, брата.

Поховали воїна у Теребовлі.

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

Був для бабусі найріднішим, єдиною надією…

1 червня жителі Шумської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, оператора ударних безпілотних авіаційних комплексів, мешканця с. Сураж Леоніда Леонідовича БЕЗУШКА (13. 02. 1999 р.н.), який загинув 28 травня під час виконання бойового завдання поблизу села Новоукраїнка Волноваського району Донецької області.

Світлої пам’яті Леоніда у травні 2024 р. призвали на військову службу. Односельці, згадують його як дуже добру, щиру людину, яка була завжди готова допомогти. «Його поважали друзі, побратими. У пам’яті кожного Леонід залишиться позитивним, добрим та відданим» – йдеться у дописі Шуської міської ради.

«Доля у хлопця була нелегкою. Коли йому виповнився 1 рік і 8 місяців, мама вийшла заміж та переїхала до чоловіка на Хмельниччину. Леонід залишився із бабусею та дідусем, які повністю замінили йому маму і тата. Кілька років тому відійшов у засвіти дідусь. Тож проживали удвох із бабусею. Після закінчення 9-го класу Леонід вступив до Шумського профтехучилища. Згодом їздив на заробітки, працював на грибах у Шумську. Скрізь про нього найкращі відгуки.  Останнім часом працював на фірмі, яка проводить інтернет. Під час робочої поїздки на Львівщину на блокпосту Леонідові вручили повістку – це було у травні минулого року. Перед тим, у лютому, хлопцеві виповнилося 25… Хоча бабуся Галина Олександрівна має ще онуків, Леонід був для неї найближчим, найріднішим, єдиною надією, бо з пелюшок його вигляділа. Не судилося…» – написала журналіст газети Новини Шумщини Мар’яна Паращинець.

Любив життя, родину

2 червня жителі Кременецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, солдата номер обслуги 2 відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти військової частини А****, мешканця с. Плоске Ігоря Павловича БУРИЧКА (20. 03. 1979 р.н.), який загинув під час виконання бойового завдання 24 серпня 2024 року в Донецькій області.

Світлої пам’яті Ігор вважався безвісти зниклим, його рідні, дружина Вікторія, до останнього часу його розшукувала і не втрачала надію, що чоловік живий, але підтвердилося найгірше.

«…Сьогодні ми оплакуємо воїна, який знав, що таке честь, обов’язок і самопожертва. Людину, яка любила життя, свою родину, свою землю і без вагань стала на шлях захисника з перших днів вторгнення російських окупантів на нашу землю…» – написали на сторінці Кременецької районної державної адміністрації у соцмережі.

Вічна пам’ять і шана Герою!.. двоє хлопців дітей

Загинув у День Героїв

3 червня жителі Золотниківської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, молодщого сержанта, уродженця с. Гниловоди, що на Теребовлянщині Михайло ГУБАНОВА (16. 08. 1997 р.н.), який загинув під час виконання  бойового завдання 23 травня поблизу населеного пункту Мала Шапківка Куп’янського району Харківської області.

У громаді згадують світлої пам’яті Михайла як щирого патріота та добру, світлу людину.

«Сьогодні ми отримали страшну звістку, на війні загинув наш друг, молодий хлопець у якого все життя було попереду… Він був дуже доброю людиною, завжди готовий допомогти, він ніколи не лишив у біді друзів та клята війна забрала його в нас… Тож всі хто знав Михайла Губанова згадайте його в молитвах. Михасику ти завжди житемеш у наших серцях…» – написала у соцмережі Леся Панченко

Герої не вмирають!

Тернопільські