Відомі колись музиканти оселилися на хуторі поблизу Тернополя

22 червня 2025 р. 23:21

22 червня 2025 р. 23:21

Співачка Оксана Гуцул з Тернополя і бас-гітарист Олексій Гріднєв з Херсонщини залишили сцену й оселилися на хуторі поблизу обласного центру. Живуть там майже десять років. За цей час збудували будинок, висадили понад три тисячі дерев. Своєю історією подружжя поділилося з журналістами Суспільного .

Своє помешкання облаштували так, що воно більше нагадує зооботанічний сад з екзотичними мешканцями: папужками Кузею, Тошею та Соніком.

Оксана у минулому була співачкою, солісткою тернопільського гурту. Олексій — бас-гітарист гуртів “Білкорд” та “Баніта Байда”.

“Ми познайомилися на Лазурному морі, коли мені було 16, а Льоші — 22. За рік Олексій запропонував мені вийти за нього заміж. Мені було 17 років, я кажу, хочу кар’єру зробити. Злякалася, молоденька була. А він вже був хлопець старший, хотів сім’ю, після армії. Я розгубилася, а він образився”, — розповіла Оксана.

“І так ми пропали на 10 років. А потім за 10 років зустрілися в Києві в Інституті культури, але вже поїзд пішов. Я закінчував інститут, а Ксюша тільки вступила”.

Їхні дороги розійшлися на 33 роки. З колективом “Блюз без назви” Оксана поїхала на гастролі в Японію. Там вийшла заміж, але через шість років шлюб розпався.

“Там все-таки мужчина стоїть над жінкою. Я за рівноправність, не можу, щоб наді мною хтось домінував і сама не прагну домінувати. Тут консенсус мусить бути. І я не скорилася. І плюс, японська культура. До іноземок там ставляться як до якоїсь, я не знаю, ляльки, моделі, якої б ти зовнішності не була. Я з дому без чоловіка не виходила. Так витримала шість років. Потім вирішила, що не можу так жити”.

Відколи Оксана переїхала до Японії, Олексій весь час думав про неї та намагався знайти через соцмережі:

“Шукав за дівочим прізвищем — Гуцул Оксана. А вона вже була Імашіоя”.

За деякий час від свого друга, тернопільського композитора Олександра Рожанського дізнався, що Оксана повернулася в Україну. Одразу вирішив їй зателефонувати:

“Година за п’ятнадцять дванадцята ночі. Набираю. Гудок. Піднімає: “Алло”. Я перелякано: “А можна Оксану до телефону?” “Це я”. “О, а це Льоша Гріднєв”. “Ну нарешті”.

“Не бачилися 33 роки. Коли зустрілися, в нас було таке враження, що ми ніколи й не розлучалися”, — сказала Оксана.

На той час Олексій Гріднєв працював бас-гітаристом у Київському муніципальному духовому оркестрі. Залишив роботу й переїхав на Тернопільщину.

“Треба було бачити його реакцію, коли він з Києва приїхав. Кажу, я тобі щось хочу показати. Ми їдемо полем, полем. В нього на обличчі ніяковіння, не розуміє, куди ми їдемо. Заїжджаємо на подвір’я. Стоїть дерев’яна хата, ні дерев, нічого нема. Тільки травичка і криничка”, — говорить жінка.

Відтоді минуло майже 10 років:

“Це і є наш маленький рай. Дивись, як виросли ці дерева”, — сказала Оксана.

“Першими в нас були берізки і блакитні ялини. Дев’ять років минуло, берізки повиростали. Треба голову задирати, щоб подивитися. Такі ж дуби і такі сосни”, — говорить чоловік.

“Ми за три роки понад три тисячі дерев посадили. Тільки настає весна, зразу починаємо садити. Олексій тримає оберемок тонесеньких прутиків і каже, подивися, я тримаю ліс. То наш ліс. Є гриби, ягоди. Є японський клен. Красень. А неподалік маємо пасіку. Це мій перший подарунок Олексію”.

“Збудували теплицю на два метри. Маємо помідори, болгарський перець, зелень. Є помпейська піч. У ній можна випікати і піцу, і голубці, і борщ, і млинці, і пражити молоко”, — зазначив Олексій.

Поруч з будинком встановили сонячні батареї. Надлишок електроенергії продають і використовують гроші на утримання свого господарства, розповідає Олексій.

Турбуються про чистоту довкілля:

“У нас на цілому гектарі не знайдете ні однієї пляшки, жодного целофану. Ми навіть, коли пішки прогулюємося, збираємо пляшки, які трактористи кидають. Піднімаємо скло, пластик”.

“Ніхто нас не змушує сортувати сміття, але це наше переконання. Органіка йде на город, метал вивозимо. У нас є бочки такі в селі, ми туди скидаємо пластик і скло”.

За весь час жодного разу не пошкодували, що проміняли сцену на хутір, каже Оксана Гуцул:

“Почуваємося щасливими, тому що враження, коли встаєш зранку і в тебе світ змінюється щодня, щогодини, щосезону, не купиш ні за які гроші”.

Тернопільські