Побратиму Володимиру Кравчуку на сороковини

17 липня 2025 р. 21:07

17 липня 2025 р. 21:07

Час летить білим птахом, мов лелека у вирій, могутніми крильми відмахує прожиті роки, пройдені життєві шляхи, які наче рушники, вишиті червоними і чорними нитками стеляться за плечима долі. Гіркі повідомлення падають негадано і звучать, як грім з ясного неба. Вони особливо пекучі коли стосуються рідних, близьких нам людей, побратимів якими пишалися десятки, сотні збаражан і Тернопільщина. Таким був шанований колегами-письменниками та всіма хто його знав – Володимир Ярославович Кравчук.

Уже 40 днів як його немає з нами. Його серце, яке боліло за долю України перестало битися 7 червня 2025 р. у Збаражі. Затужили за своїм сином його рідне село Добромірка, уся  збаразька земля, Тернопілля, що виколисували його дитинство, провели у світ широкий на пошук власної стежини і світлого таланту.

Народився В. Я. Кравчук 10 листопада 1960 р. у с. Добромірка на Збаражчині. Закінчив лікувальне відділення Кременецького медучилища, а згодом Харківський МФІ. Працював за фахом, а душею тягнувся до його величності Слова адже ще з малих літ його чарував світ поезії. З нетерпінням і хвилюванням молодий поет чекав свій перший вірш, якого в опублікувала збаразька районка. Потім був цикл публікацій у газеті «Ровесник», в альманасі  «Вітрила 80», колективних збірках «Веселий ярмарок», в журналах – «Дзвін», «Перець», «Малятко», у республіканських газетах, місцевій періодиці. У 1990 р. його вірш «Коні», де поет кидає виклик тоталітарній системі Радянського Союзу, закликаючи до волі, озвучили на радіо «Свобода». Результат не забарився. Поета викликали в КДБ на так звану «розмову». Але вже догоряла свічка комуністичної імперії і тільки тому йому не довелось зазнати долі поетів-дисидентів. Того ж року, хоч і в скороченому варіанті, побачила світ його перша поетична збірка «Сніголом».

Поет-шестидесятник Борис Демків, зазначив: «Хоч книжка видана скромно – невеликим тиражем, цінність її в іншому. Автор ще молодий, але життя вже встигло залишити на його долі важкі міти». Та не зломило. Поет натхнено працює, в ньому вирує енергія духу правди, нескореності протиріч, де зустрічається старе і нове, яке кличе його з джерела душі черпати талант. Його переживання, болі, близьке сприйняття реалій сьогодення, любов до рідного народу, його культури, виливаються у все нові й нові твори. Поет знаходить свого читача – шанувальника за кордоном, його друкують часописи у США, Австралії, Італії, Латвії, Білорусі.

Міністр закордонних справ УНР в екзилі, філософ, літературознавець Володимир Жила, у своїй книзі «Узорчастий «Рушник» мережаний письменниками мальовничої  Збаражчини» так писав про поета: «Володимир Кравчук – поет лірик, його твори як правило, короткі, в них мало подробиць і деталей. Чималу роль в його ліриці відіграє загальне звучання та інтонація».

В Україні з-під пера В. Кравчука одна за одною виходять поетичні збірки, книжки для дітей: «Казки Медоборів» (1993), «Як сніжок промок» (1995), «Зграя чорних лебедів», «Подорож в літературу» (обидві – 1996), «Кладка через повінь» (1997), «Патріотичні мотиви у творчості Яра Славутича» (1998), «Зіниці розплющених вікон» (2000), «Ліниві чобітки» (2003), «Фата розлуки» (2005), «Спопеліле озеро», «Схудла баба снігова» (обидві – 2010), «Для дівчаток і хлоп’ят вузлик віршиків до свят» (2011), «Бігло садом віршеня» (2013), «Сивий жайвір виспівує пісню» (2018), «Годинник на розп’яті», «Просвітки. Радощі. Одкровення» (обидві – 2019), «Визріла дорога» (2020), «Часоплин» (2021),  «На розгортці  трави» (2025). Що свідчить про плодовитість поета.

У 1998 р. Володимир Ярославович поповнив ряди членів НСЖУ, а в 1999 р. – НСПУ. Невтомна праця приносить йому визнання. Він лауреат і дипломант престижних обласних, всеукраїнських та міжнародних літературних і літературно-мистецьких премій. У 2021 р. удостоєний премії в галузі культури ім. Богдана  Лепкого за поетичну збірку «Годинник на розп’яті». Володар відзнак «Золота  медаль журналістики» і «Золоте перо Тернопілля». Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Лепких за 2022 рік.

В своїй творчості він піднімає нові тематичні пласти. Пропускає через серце, увесь драматизм заробітчанського життя за кордоном, тугу розлуки з рідним краєм.

Не пелюстку крихту України

Покладу для тебе у листа

Полином яріє поміж нами

Звабна і жорстока чужина

Критик, журналіст Володимир Хрін зазначив: «Володимир Кравчук один з перших на мою думку, в поетичній формі розкриває психологічний стан ліричного героя і наслідки, що принесла і приносить четверта хвиля еміграції». В збірці «Спопеліле озеро» поет переосмислює пройдений життєвий шлях, переживає: «Лише тільки б я душею не змілів і не змалів як птах у високості». Письменник, літературознавець  Володимир Барна пише: «Хочу з усією відповідальністю заспокоїти тебе – виконуючи свою місію чи на землі чи в високості – ні не змалів ти побратиме, ні не змілів, бо твоя душа на піднесені».

Я б сказав поет вибухнув у своїй творчості золотом дозрілого, добірного слова. В його поезії кожне слово філіграно обточене, кожен рядок мережаний немов бісером, грайливим різнобарв’ям,  гармонійно вплітається в палітру творів із закладеним глибоким змістом.

Моє знайомство з Володимиром Ярославовичом відбулося на Стрітеня 2008 р. у Збаражі. Нас познайомила директорка  Збаразької  центральної бібліотеки  Оксана Бойко. Тоді я передав рукопис своєї книги йому для редагування.

Відтоді ми були друзями-побратимами. Він заохотив мене до праці над художнім словом, згодом рекомендував до вступу в НСЖУ. Редагував мої книги і я йому за це безмежно вдячний. Надзвичайно цінними для мене залишаються подаровані Володимиром Кравчуком книги з дружніми автографами – найбільша пам’ятка про мого побратима і світлого ЧОЛОВІКА, який кожному намагався допомогти і благословити на письменницьку дорогу. Теплі спогади про нього залишаться в серцях тих, хто знав його як невтомного трудівника на ниві красного письменства.  Пам’ять про тебе, Друже, житиме в наших серцях!

Тернопільські