Війна продовжує збирати свої чорні й криваві жнива… На Тернопільщину повертаються Герої

13 серпня 2025 р. 08:12

13 серпня 2025 р. 08:12

Загиблим героям

Вони загинули, їм сорому не мати,

Пішли у небуття спочити на віки.

Чи було легко їм своє життя віддати?

Мовчать – над ними лише тиша і вінки.

І прапор гордо на вітру тріпоче,

І серце втратою пронизано наскрізь,

І дивляться на нас такі живі і рідні очі,

Ми ж стоїмо, потупившись від сліз.

Вони загинули не ради нагороди,

То для живих – медалі й ордени.

Найкращі діти нашого народу,

Країни молодої дочки і сини.

Їх пам’ять світла поруч з нами,

А стежка до могили бур’яном не заросте,

І дай нам сили, Господе ласкавий,

Звитягу їхню не зганьбити попри все.

Безсмертні душі їх у вирій відлітають,

Залишившись навічно янголами там.

І хоч говорять, що герої не вмирають,

Героям мертвим ми завдячуєм життям.

Констянтин Вишневський

Поховали у рідному селі

5 серпня жителі Нараївської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Поточани, що на Бережанщині Євгена Степановича КІША (29. 08. 1973 р.н.). Дата смерті та обставини загибелі не уточнюються.

Світлої пам’яті Євгена знайомі згадують як чуйного і доброзичливого чоловіка.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Загинув внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

6 серпня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця 80-ї бригади Арсена Орестовича БАЛЮКА (6. 10. 1983 р.н.), який загинув 1 серпня внаслідок дорожньо-транспортної пригоди поблизу населеного пункту Липняк на Сумщині.

Світлої пам’яті Арсен начався у Тернопільській ЗОШ 1–3 ступенів № 30, закінчив Тернопільський фаховий коледж харчових технологій і торгівлі. Від липня 2022 року служив у лавах Збройних Сил України. Як згадують побратими Арсена він був мужнім, сміливим і відважним воїном.

Поховали захисника на місцевому кладовищі в мікрорайоні Тернополя «Пронятин».

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Був нагороджений відзнакою «Золотий хрест»

7 серпня жителі Білогірської (Хмельниччина) і Бережанської громад віддали останню шану військовослужбовцю 44-ї окремої артилерійській бригади ім. Данила Апостола, уродженцю с. Водички Шепетівського району, мешканцю м. Бережани Миколі Миколайовичу КОСЮКУ (18. 06. 1977 р.н.), серце якого перестало битися 5 серпня після тривалої боротьби з наслідками важкого поранення.

Світлої пам’яті Микола народився на Хмельниччині. Навчався в ТНПУ ім. В. Гнатюка за спеціальністю «Фізична культура». Після навчання переїхав в м. Бережани. Згодом працював вихователем у Бережанській виховній колонії, викладачем фізкультури в Бережанському агротехнічному інституті, а згодом, з 2014 р. і до повномасштабного вторгнення – у Бережанському фаховому коледжі. З початком війни добровольцем став до лав ЗСУ. Був нагороджений відзнакою «Золотий хрест» за бойові заслуги та знищення ворожої техніки. 17 серпня 2024 р. отримав важке поранення внаслідок атаки дрону. У критичному стані його доставили до лікарні, де після операції він впав у кому. Попри невтішні прогнози лікарів, дружина Наталія не втрачала віри, і справжнє диво сталося – через 38 днів коми Микола прийшов до тями. Після виходу з коми він проходив складне лікування та реабілітацію… Всі хто знав Миколу, відгукуються про нього як про доброго, товариського чоловіка, справжнього патріота…» – йдеться у дописі Бережанської міської ради.

Мужній воїн залишив у вічному смутку матір, дружину, сина, двох доньок, онука, брата.

Поховали захисника на Хмельниччині.

Поховали напередодні дня народження

7 серпня жителі Великоберезовицької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, солдата номер обслуги 3-го кулеметного відділення кулеметного взводу 1-го єгерського батальйону 68-ї ОЄБр ім. О. Довбуша, мешканця села Настасів Сергія Івановича ПАРОБЕКА (8. 08. 1991 р.н.), який загинув 26 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання, поблизу населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Сергій навчався у місцевій школі, останнім часом працював на підприємстві «Агропродсервіс». У 2023 р. пішов захищати Батьківщину. Захисник тривалий час вважався зниклим безвісти, однак нещодавно підтвердилася його загибель.

Мужній воїн залишив у вічному смутку – дітей Марію і Дмитра, маму Ірину, брата Андрія, а також сестер Марію, Наталю та Валентину.

Захищав Україну з перших днів повномасштабної війни

7 серпня жителі Трибухівської громади віддали останню шану військовослужбовцю водію-радіотелефоністу автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти підвозу боєприпасів, солдату військової частини А****, мешканцю села Трибухівці, що на Бучаччині, Ігорю Васильовичу БАЛЮКУ (6. 10. 1980 р. н.), серце якого перестало битися від важкої недуги 5 серпня.

Світлої пам’яті Ігор «З перших днів повномасштабного вторгнення Ігор рішуче та без вагань став на захист України. Воїн побував у найгарячіших точках цієї запеклої боротьби і з мужністю виборював нашу перемогу…», – йдеться у дописі Трибухівської сільської ради.

Вічна пам’ять і слава Герою!..

Загинув під час виконання бойового завдання

9 серпня жителі Козівсьської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Йосипівка, молодшого сержанта Василя Ярославовича ОПРИШКА (3. 01. 1980 р. н.), який загинув 4 серпня під час виконання бойового завдання внаслідок влучання FPV-дрона поблизу населеного пункту Горіхове на Донеччині.

Світлої пам’яті Василь народився в селі Кальне. Закінчив місцеву школу, згодом училище. У 2003 році одружився, у подружжя народилося двоє дітей. Півтора року тому став на захист України. Воював на Харківщині, а нещодавно був переведений на Донеччину… Світлою та надзвичайно доброю людиною він назавжди залишиться у памʼяті рідних, друзів й усіх, хто його знав…» – йдеться в повідомленні Козівської селищної ради.

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!..

Був чудовим спеціалістом і хорошою людиною

9 серпня жителі Білобожницької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, стрільця-електрика стрілецької роти, мешканця села Семаківці Павла Володимировича КУЛЬЧИЦЬКОГО (8. 07. 1977 р.н.), який загинув 4 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Приютне Запорізької області.

Світлої пам’яті Павла «Світлини часто рясніли в соцмережах у різних групах пошуку безвісти зниклих. За ними й пам’ятатимуть цього чорнявого з ледь помітною сивиною на скронях чоловіка ті, хто не був з ним особисто знайомий. Проте для рідних, близьких, друзів навіки 46-річний Кульчицький Павло залишиться як добра, скромна і щира людина. В селі і на роботі його називали «токарем від Бога», адже не було такої деталі, яку б він не міг виготовити. Усе своє свідоме життя після закінчення училища Павло віддав улюбленій справі – спершу на комбікормовому заводі, а потім, аж до призову в ЗСУ, працюючи в агропідприємстві «Довіра». Його директор – Олег Войцишин розповідає, що чоловік був чудовим спеціалістом своєї справи і хорошою людиною. Мобілізувавшись у перший рік війни, служив стрільцем-електриком. В часі останнього бойового завдання, на яке вирушив Павло, вдалося евакуювати лише поранених. Була надія, що можливо, потрапив у полон. Однак, на превеликий жаль, ДНК-експертиза одного з рештків тіл підтвердила, що вони належать Павлові. Незадовго перед тим був у відпустці після важкого поранення і контузії. Переповідають, що відбуваючи на фронт, прощався з рідними і близькими, немов востаннє…З рідних у нього залишились матір, батько і рідний брат. Власну сім’ю чоловік створити не встиг…» – написав в інтернет-виданні «Чортків. City», головний редактор газети «Голос народу» Любомир Габруський.

16 місяців надій та сподівань

10 серпня жителі Великодедеркальської та Тернопільської громад провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, солдата номер обслуги 2-го єгерського відділення 1-го єгерського взводу 1-го єгерської роти 1-го єгерського батальйону військової частини А****, уродженця села Садки, що на Шумщині, мешканця Тернополя Сергія Юрійовича МАЗУРА (11.  03. 1974 р.н.), який загинув 2 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання, поблизу населеного пункту Семенівка Покровського району на Донеччині.

Світлої пам’яті Сергій «Народився в с. Межиріч, що на Острожчині. Після закінчення школи навчався у Мирогощанському аграрному коледжі на зоотехніка. Там зустрів своє кохання – Надію, яка теж разом з ним навчалася на одному факультеті. Одружилися. Сергій прийшов у зяті у Садки. У новоствореній сім’ї народилося троє діток – донечки Марія та Оксана, син Юрій. Зараз доньки одружені, мають свої сім’ї. У родині зростають двоє внучат. Син навчається, йому зараз 19 років. Сергій був працьовитим чоловіком, ніякої роботи не боявся. Трудився у колишньому місцевому КСП «Україна», на цегельному заводі у Дедеркалах, у РЕМі, у дорожній службі, працював у Тернополі у компанії «Viknar’off». За розбудову Української Православної церкви у 2016 р. патріарх Філарет нагородив Сергія Мазура орденом Святого Юрія Переможця, яким він дуже дорожив, вважав його своїм оберегом і брав на бойові позиції.

Коли Сергій ішов на фронт, подружжя відсвяткувало 30-річчя подружнього життя – це було у 2023 році… Мужнній воїн воював на Куп’янсько-Лиманському напрямку, поблизу Сватового. З кінця липня 2023 року бригада проводила там штурмові дії, у районах населених пунктів Кармазинівка, Райгородка, Надія, Сергіївка, Новоєгорівка, Нововодяне. Брав участь у звільненні села Благодатне при контрнаступі у 2023 році. 24 березня 2024 р., воїнів-єгерів перевели на найважчий у той час Авдіївський напрямок Будучи вірним присязі, Сергій Мазур зник безвісти під час виконання бойового завдання на передовій позиції. Протягом останніх 16 місяців родина жила з надією, що чоловік і тато живий. Та дива не сталося…

Чоловік допомагав односельцям, хто щось просив – нікому не відмовляв.  Навіть бувало, що своє залишить, а комусь найперше зробить. Завжди брав участь у громадських роботах: то береги обкошували, то містка ремонтували, то будували котельню у школі, то храм ремонтували.

Закарбувалися у пам’яті дружини слова Сергія: «Якщо чиясь дитина за мене сховається і виживе, вже я недарма загинув», – написала журналіст газети «Новини Шумщини» Мар’яна Паращинець.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Загинув на Харківщині

10 серпня жителі Великоберезовицької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, старшого сержанта 1-го Донецького прикордонного загону, мешканця села Мишковичі Олександра Михайловича БАКСА (13. 06. 1971 р.н.), який загинув 5 серпня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Землянка Харківської області.

Світлої пам’яті Олександр народився на Кременеччині, а разом із сім’єю проживав у Мишковичах. 13 серпня 2024 р. він пішов захищати Україну.

Мужній воїн залишив у вічному смутку дружину Галину, двох доньок Анастасію і Оксану та онучок Злату і Мію.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Був справжнім патріотом України

12 серпня жителі Тернопільської громади віддали останню шану військовослужбовцю, командиру 3-ї механізованої роти 105-го механізованого батальйону 63-ї бригади, старшому лейтенанту Андрію Олексійовичу КУХАРЕВИЧУ (29. 12. 2002 р.н.), який загинув 7 серпня під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Світлої пам’яті Андрій навчався у ЗОШ №10 і №26 м. Тернополя, минулого року після закінчення військового закладу у Львові, пішов захищати Батьківщину… Побратими та друзі згадують Андрія як доброзичливго, чуйного, щирого чоловіка, справжнього патріота України.

Колектив Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки  висловлює глибокі співчуття головному бухгалтеру закладу Любі Резнер у зв’язку з тяжкою втратою – загибеллю сина…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

Після важких ран не витримують серця Героїв …

12 серпня жителі Підволочиської громади віддали останню шану військовослужбовцю, солдату 24-ї окремої механізованої бригади імені Князя Данила, мешканцю села Чернилівка Олександру Сергійовичу Чернякову (1994 р.н.), серце якого зупинилося 10 серпня внаслідок важкого поранення та пневмонії.

Світлої пам’яті Олександра «Призвали на військову службу у березні 2024 року. Під час виконання бойового завдання 14 вересня минулого року він отримав важке поранення – вибухову травму, внаслідок якої йому ампутували ступню. Тривалий час проходив лікування у різних медичних закладах. У квітні воїна визнали непридатним до подальшої військової служби та зняли з військового обліку. Проте хвороби та наслідки поранення дали про себе знати…» – повідомили у Підволочиській селищній раді.

Щиро співчуваємо рідним і близьким…

Був працьовитим хліборобом

12 серпня жителі Лановецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця 110-ї ОМБр, мешканця села Загірці, солдата Андрія Федоровича МИХАЛЬЧУКА (12. 04. 1974 р.н.), який загинув  24 трaвня 2024 рoку під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Очеретине на Донеччині.

Світлої пам’яті Андрій працював в агрофірмі рідного села, коли його призвали без ввагань пішов захищати Україну, від травня минулого року вважався зниклим безвісти. У рідних жевріла надія, але…

Як розповів настоятель храму с. Загірці отець Іван: «Він був моїм парафіянином. Андрій був дуже доброю, чуйною, щирою, порядною людиною. Все життя трудився».

Мужній воїн залишив у вічному смутку маму, дружину, брата та родину.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям…

Тернопільські