Людмила Павлінська: «Децентралізація дала можливість класним лідерам створити круті громади»

13 серпня 2025 р. 16:45

13 серпня 2025 р. 16:45

Децентралізація, адмінреформа, об’єднані територіальні громади (ОТГ) – слова, що відносно недавно увійшли у наш повсякденний лексикон. Однак цьогоріч минуло десять років з часу старту реформи децентралізації – однієї з найуспішніших в історії незалежної України. Свого часу Тернопілля взяло участь у пілотному проєкті в рамках цієї реформи, і однією з перших в області та державі загалом була новостворена Заводська територіальна громада. Тож сьогодні – наше свого роду святкове інтерв’ю, приурочене цій даті, з людиною, яка стала біля витоків цього процесу, – керівником Заводської ТГ Людмилою ПАВЛІНСЬКОЮ.

– Людмило Романівно, 11 серпня 2015 року було прийнято історичне рішення про утворення Заводської ОТГ шляхом об’єднання Заводської селищної та Угринської сільської рад. З чого все починалося? Якими були Ваші перші кроки? У кого тоді доводилося вчитися?

– Починалося все, напевне, з того, коли у квітні 2015 року я стала виконувати обов’язки селищного голови і постало актуальним питання об’єднання громад. Існувала певна методика і критерії щодо цього процесу, тож, прорахувавши наші можливості, я зрозуміла, що наша громада буде цілком спроможною. Зібравши депутатів, ми прийняли рішення об’єднати Заводську територіальну громаду, визначивши ймовірні населені пункти, які б могли до нас приєднатися: Угринь, Залісся, Шманьківці, Шманьківчики, Швайківці і Пастуше. Створивши робочу групу, ми об’їхали кожне село, причому двічі або й тричі. Проводили збори, агітували, роз’яснювали, що корисного може принести таке об’єднання. На жаль, на той час не було довіри до громад. Люди говорили, що це буде як свого роду колгосп. Мовляв, усе розвалиться і воно того не вартує. Все ж, наші зусилля були немарними і одне село – Угринь дало згоду на об’єднання. Далі обласна держадміністрація видала розпорядження про погодження нашого рішення і 4 вересня вийшла постанова Кабміну про утворення Заводської громади.

Фото: Заводська громада

Якими були наші перші кроки і у кого вчилися? Ми отримали можливість, як громада, вигравати європейські гранти. Звісно, управлінського досвіду, як такого, у мене не було. Але завдяки академії лідерства від Ради Європи проходила навчання, де нас навчали лідерству за новими європейськими стандартами. Тобто навчали зовсім інших – демократичних методів управління громадою.

Звичайно, було непросто. Були питання в кадрах. На перших порах до мене підходили наші працівники і казали, що цього робити не хочуть і не будуть. Розуміла, що кожен працівник має бути відповідальним за свою ділянку роботи, на те існує посадова інструкція. З часом це все навчання, що пройшла, отримані знання почала впроваджувати в громаді. І сьогодні, ділячись набутим досвідом, управлінськими методами з нашими громадами-партнерами, зокрема Понорницькою ТГ, чую за відгуками, що це дає дуже добрий ефект. Один з них – визначення діяльності кожного працівника, наскільки він завантажений роботою. Приміром, кожен з них має прозвітувати про свою роботу за тиждень. За цим аналізом можна зрозуміти його ефективність.

Автор: Любомир Габруський

– Знаєте, мені особисто і багатьом, з ким спілкуюся, досі незрозуміло, чим громада відрізняється від звичайної сільської чи селищної (міської) ради?

– Об’єднана територіальна громада – це насамперед зовсім інші повноваження. Як щодо відповідальності, так і фінансових ресурсів. Змінюються, так би мовити, правила гри. Якщо, скажімо, сільська рада повністю залежала від району і останній розподіляв для неї бюджет, у результаті комусь при цьому перепадало більше, комусь менше, то в громаді чітко діє закон, бюджетне законодавство, за яким розподіляється ресурс. Тобто громада сама може впливати на ці процеси, регулювати свій бюджет законними методами.

– Перші Ваші п’ять років на чолі громади. Що собі можете записати в актив? Назвіть найбільш вдалі реалізовані проєкти.

– Передусім у 2016 р. нас відібрали серед перших 25-ти громад України для участі в програмі «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE). Це стало величезним майданчиком для росту як громади, так і наших працівників. Відбулося дуже багато семінарів-навчань, практичних занять, як управляти ресурсами тощо. Пригадую, як тоді наші голови казали: ви дайте нам гроші, а ми знаємо, що з ними зробити. Насправді це не так. Не завжди гроші відіграють головну роль. Все залежить від багатьох факторів. Крім цього, з програмою DOBRE ми реалізували дуже багато як, так би мовити, твердих проєктів, так і м’яких. Це і стратегії розвитку, і різні заходи. Наприклад, «Кава з головою», коли люди приходили у мій кабінет і ми спілкувалися у неформальній обстановці.Спільно громадою висаджували дерева на дитячих майданчиках, реалізовували різні туристичні проєкти тощо.

З найпомітніших – провели реорганізацію мистецької школи, яка перебувала у непристосованому приміщені. Два роки доводили нашим американським партнерам, що воно того вартує, що мистецька школа далі буде жити. І сьогодні наші дітки мають дуже гарні умови для всебічного розвитку своїх талантів.

Фото: Тернопільська обласна військова адміністрація

Крім цього, зробили сесійну залу, коворкінг-центр, «Дівочу кімнату». Ще за першої каденції почали потроху робити дороги. Придбали для комунального підприємства першого невеличкого трактора. Пізніше – більш потужного і нещодавно вантажний автомобіль DAF. Дитячі майданчики встановили у селах громади, де їх ніколи не було, навіть у селищі Заводському.

Фото: Заводська селищна рада

Тобто за перших п’ять років, здається, ніби й незначні наші здобутки, проте й значні, оскільки вони дуже сильно змінили загальну картину спроможності громади, її розвитку, надання послуг для населення тощо.

Сьогодні більшість з реалізованих проєктів так одразу й не згадаю. Але наскільки було бажання, ентузіазм і намір змінити громаду на краще, що іноді навіть неможливе ставало можливим, виходило навіть краще, ніж ти собі уявляв.

– Людмило Романівно, селище, яким Ви, гадаю, ось уже десять років успішно керуєте, породив цукровий завод. Раніше на ньому все було «зав’язано», під нього будувалася вся інфраструктура. Чи мені одному так здається, що з кожним роком завод все більше від вас «втікає», втрачається шарм робітничого селища. Чи й надалі він відіграє таку ж важливу роль у житті заводчан?

– Звичайно, наше селище будувалося як будь-яке пострадянське містечко з прив’язкою до містоутворюючого підприємства. Але все залежить від стереотипів, які підходи до цього застосовувати. Якщо європейські, то в жодному разі такого у Європі немає. Якщо з погляду того, як ми звикли, то це доволі болісна тема. Хтось із працівників заводу вийшов на пенсію, все своє життя йому присвятив, тому потребує відповідної уваги і шани. У теперішніх власників заводу дещо інші підходи. Звичайно, цукрозавод і далі відіграє важливу роль в житті громади, оскільки є основним платником податків, наповнювачем бюджету. Підприємство справно платить ПДФО, за оренду землі, екологічний податок, на нерухомість тощо. З новими власниками у нас непогана комунікація. Я не є з тих керівників, мовляв, от є завод на нашій території, то ви нам мусите давати те і се. Попри те, «Радехівський цукор» кілька літ тому побудував і передав нам у власність очисні споруди на суму 9,5 млн грн.

– Час минав і в жовтні 2020 р. Вам знову виборці довірили булаву селищного голови. Поряд з тим і громада зросла як за кількістю населення, так і приросла територією. Які нові виклики постали перед вами?

– Мені здається, що перших п’ять років ми поводились як сліпі кошенята. Тобто не знали, куди ми рухаємося, що нам робити? Не було й чіткого законодавства. Іноді бувало так, що сьогодні закон вступив в дію, а наступного для ми приймаємо рішення сесії, щоб урегулювати певні процеси, не врегульовані для ОТГ.Щодо другого терміну… Нам довелося в тих селах, що приєдналися, впроваджувати практично все те саме, з чого починали у себе за попередні 5 років. Дитячі майданчики, дороги, освітлення... Це елементарні речі, які не були врегульовані. Плюс старости отримали зовсім інші повноваження, аніж до того. Це і робота з людьми, і господарка…

– Однак невдовзі настав лютий 2022 року і почалася повномасштабна війна. Як це позначилося на громаді? Скільки внутрішньо переміщених осіб ви прийняли? Чи є вони зараз і як інтегрувалися у життя громади?

– Звичайно, це був для нас неабиякий виклик. Безперервним потоком їхали автівки з людьми, що втікали подалі від війни. Багато тут зупинялися на ночівлю, ми їх приймали в себе. Чергували в селищній раді по ночах. Тоді я часто виходила в прямі ефіри. І коли зверталася, що, скажімо, треба допомогти такій-то громаді, наприклад, на Херсонщині, у цю ж хвилину приносили одяг, консервації тощо. Наскільки наші люди згуртувалися, відгукувалися на чужу біду, насправді це був для мене такий шок! Це ж стосується і внутрішньо переміщених осіб, коли зверталася до людей, хто може, приймайте їх у себе.

Загалом за період повномасштабної війни Заводська ТГ прийняла понад 1,5 тис. ВПО, близько 130 із них досі залишилося. Хтось влаштувався на роботу, придбав квартиру чи відкрив власний бізнес. Зокрема керівником ЦНАП у нас працює молода жінка-фахівець із Запорізької області. Сім’я лікарів придбала у нашому селищі квартиру. Багатодітна матір, що усиновила чужих дітей, відкрила власну справу, робить масажі. Це і масовий волонтерський рух, і тероборона тимчасово розміщувалася на теренах громади, що лягло в основному на наші плечі. Пригадую черги під селищною радою з охочих стати на захист України. Як ми формували ящики з продуктами харчування і речами першої необхідності для ВПО…

Фото: з архіву Заводської громади

– На жаль, уже четвертий рік триває жахлива війна. Є серед мешканців громади і загиблі захисники України. Як допомагаєте їхнім родинам?

– Звичайно, ми про них постійно піклуємося. Маємо дев’ять загиблих Героїв у населених пунктах громади, троє безвісти зниклих. Дякувати Богу, нещодавно один із них – Микола Лейбюк зі Швайківців повернувся з ворожого полону.

Фото: Заводська громада

Нещодавно у селищній раді працевлаштовано фахівця із супроводу ветеранів, котрий постійно тримає контакт із цими родинами. Останні знають, що завжди можуть до нас звернутися. Однозначно, фінансуємо повністю похорон. Виділяємо одноразову допомогу у розмірі 30 тис. грн сім’ї загиблого. Крім того, вони користуються всіма державними пільгами і які є в громаді. Наскільки можемо – допомагаємо. Так само, як і тим захисникам, хто сьогодні перебуває на фронті.

– Повернімося до наших реалій. Ваша громада, на відміну від багатьох, має значний туристичний потенціал: печери Млинки, Угринська. Як ви його використовуєте?

– Поки триває війна, цій ділянці роботи ми не можемо приділити велику увагу. Одним з вдалих реалізованих довоєнних проєктів був «Лабіринт емоцій» в печері Угринська. Особливою популярністю у туристів користується печера Млинки. Облаштували оглядові майданчики з видом на краєвиди Серету у тому ж Угрині, безкоштовну зону відпочинку з альтанками для відпочиваючих над шманьківським ставом. Однак сказати, що у нас сильно розвинутий туристичний бізнес – не можу. Над цим ще потрібно працювати і працювати. Насправді у нас дуже багата і красива природа, визначні місця. До слова, у Шманьківцях народився автор відомого стрілецького славня Степан Чарнецький, з приводу чого до війни щорічно проводилися обласні фестивалі «Червона калина». Маємо надію, про що нещодавно говорив очільник нашої області В.Негода, він цьогоріч відродиться.

– У привабленні туриста не останню роль відіграють шляхи сполучення. Знаємо, що цьогоріч, як і в попередні роки, в громаді ремонтувались дороги.

– Ми щорічно стараємося проводити ремонт комунальних доріг невеликими відрізками – 150-300 м. Зокрема нещодавно проводили ремонт гарячим асфальтом в Угрині і Заліссі. У селищі майже повністю відремонтували центральну дорогу. Минулоріч по вул. Парковій, невдовзі плануємо по Галицькій.

– У продовження мовленого, які ще можете навести приклади щодо поліпшення інфраструктури? – Максимально наповнили матеріально-технічною базою наші школи. Практично всі класи мають інтерактивне обладнання для навчання. Торік відремонтували їдальню Заводської ЗОШ. Цьогоріч проводимо ремонт покриття у спортзалі і вчительської. Також ремонтуємо спортивну залу у Шманьківській ЗОШ.

Автор: Любомир Габруський

– Чи не загрожує сумна перспектива закриття шкіл у Вашій громаді?

– Маємо таку проблему із Залісянською ЗОШ І – ІІ ст., де на сьогодні навчається всього 22 учнів. Такі малокомплектні школи в скорому часі не будуть фінансуватися з держбюджету, тому з наступного року її доведеться закривати.

– На сьогодні гостро постала проблема з пасажирськими перевезеннями на маршруті Чортків – Заводське, який відмовився обслуговувати багаторічний перевізник – АТП-16142. Як Ви її вирішуєте?

– Наразі місто запропонувало натомість свої послуги. Домовлено, що їхні комунальні автобуси курсуватимуть до Заводського. Із «Чортків міськтранспорт» уклали договір на перевезення пільгових категорій населення, яка далі має можливість їздити за проїзними талонами. Проте двох автобусів на цьому маршруті, наскільки я чую за відгуками, замало, вони постійно переповнені. Як далі це питання буде вирішуватися – поки не маю чіткого бачення. Сенсу створювати комунальне підприємство теж не бачу. Наразі є тільки варіант міжмуніципального співробітництва з Чортківською міською радою.

– У рамках проєкту «Пліч-о-пліч» у вас з’явися партнер – Понорницька територіальна громада у Чернігівській області. Що вам дає ця співпраця?

– Даний проєкт покликаний більше згуртувати східну і західну частини України. Адже громади, що у прифронтовій зоні, потребують нашої підтримки. Зокрема передбачена фінансова допомога, обміни досвідом тощо. Ми настільки за короткий час здружилися, що коли вони бувають десь тут, на заході України, неодмінно до нас заїжджають.

Фото: Заводська селищна рада

– Будучи там, Ви відчули подих війни?

– Там це одразу відчувається. Перед прифронтовими громадами стоять інші цілі і завдання, аніж тут, у нас, в тилу. Знаходячись за 80 км від російського кордону, вони приймають з першої лінії внутрішньо переміщених осіб, забезпечуючи їх житлом. Існує попередня домовленість щодо придбання спільним коштом двох громад такого житла.

– Ви часто буваєте у закордонних відрядженнях. Лише цьогоріч: Польща, Румунія, Італія. Яку користь вони приносять? – Якщо брати останнє, до Італії – це була велика міжнародна конференція у Римі, де обговорювалося питання майбутнього України. Поряд з тим існувала можливість домовитися про співпрацю з громадами-партнерами. Коли ми матимемо таку громаду, є можливість брати участь в європейських грантах для спільної реалізації різних проєктів. Попередньо мені вдалося укласти угоду з однією з асоціацій, яка допомагає в пошуку таких партнерів. Гадаю, це принесе з часом якісь свої плоди.

Фото: Заводська громада

– Чим Ви пишаєтесь найбільше за весь термін свого перебування на посаді? Про що жалкуєте, що не вдалося зробити? – Не жалкую абсолютно ні про що, а пишаюся тим, чого вдалося досягти. Завжди проводжу аналіз до і після реалізації проєкту. У загальному це складає позитивну картину. Якщо раніше люди висловлювали певну недовіру, то нині відчувається від них повага і вдячність за пророблену роботу.

Знаєте, я завжди йшла до мети за покликом серця, маючи своє бачення і віру, і ніколи не здавалася. Завдяки підтримці команди, яка мене в усьому підтримує, підсилює, допомагає, оскільки один в полі не воїн, спільними зусиллями ми добилися значних результатів. Я вдячна Богові за все!

Фото: Заводська громада

– Чи змінилася Людмила Павлінська часів першої і другої каденції?

– Дуже сильно змінилася. Напевне, я стала більш мудрою. Якщо в кількох словах, я і тоді була в полоні ідей, мала своє бачення. Можливо, не до кінця розуміла, для чого це все робиться. Однак сьогодні я чітко усвідомлюю, чого мене повело тим шляхом, отримала більше досвіду. Ці уроки, які я проходила на протязі десяти років, дали мені більшу силу, впевненість, що все роблю правильно і рухаюся в потрібному напрямку. Нині я багато займаюся саморозвитком, вчуся, пізнаю світ, можливо, через те і стала іншою.

– Якими Вам, як уже досвідченому управлінцю, бачаться основні досягнення реформи децентралізації? – Дуже багато залежить від багатьох факторів: від спроможності, від якості надання послуг, від керівництва громад, від спеціалістів на місцях. Від стресостійкості останніх. Адже люди є різні, зі своїми проблемами, характерами тощо. І як ми відреагуємо – залежить тільки від нас.

Від фінансового ресурсу, звичайно, залежить у великій мірі, однак можна й багато чого досягти, не маючи на те коштів, лише б було бажання. Коли ми об’єдналися в перші роки, у нас теж не було фінансів, але ми проводили роботу, мали бажання і знаходили шляхи для реалізації ідей.

Однозначно можу стверджувати, що реформа децентралізації – це найкраще, що я побачила за часи незалежної України. Оскільки люди на місцях відчули зміни у всьому: і в розвитку інфраструктури, і у поліпшенні послуг, якщо вдаватися більше в деталі – і дитячі майданчики, і дороги, і відремонтовані приміщення, і організований вивіз ТПВ, сортування сміття. Ці питання досі не були врегульовані. Ми, немов ті підприємці, які розуміють, як залучити кошти в громаду, як маємо господарювати, щоб було так, як у себе вдома. Можливо, це суто моє таке ставлення, однак я до цього прагну. Одним словом, децентралізація дала можливість класним лідерам створити круті громади.

Проте реформа ще не завершена. На черзі наступний етап – створення префектури, укрупнення громад тощо. Про це сьогодні багато говориться, нещодавно йшлося на нараді Асоціації ТГ. Все досить складно. Із наявних громад має залишитися лише 177...

– Звідси зустрічне запитання: які Ви бачите перспективи власне Заводської ТГ і чи не маєте побоювання, що вас «поглине» великий кит в особі Чортківської громади?

– Я в принципі перестала чогось боятися у своєму житті. Але оскільки нас переконують, що якщо невелика громада, то не факт, що її будуть приєднувати до великої. Скоріше за все визначатимуть за спроможністю, рівнем надання послуг. Запевняють, що до будівництва концепції цього об’єднання залучатимуть всіх керівників регіональних відділень. Гадаю, до нас прислухатимуться.Особисто я завжди бачила перспективи розвитку Заводської ТГ. Ми – самодостатня спроможна громада, знаємо і розуміємо, як залучати кошти, стараємося щороку збільшувати бюджет шляхом залучення інвестицій, різних домовленостей, продажем землі через аукціони тощо.

– І наостанок. Рівно два роки тому в часі неформальної зустрічі за кавою ми якось повели мову про те, чи будете Ви балотуватися на наступний термін. Тоді Ви відповіли, що швидше ні, аніж так. Чи змінили свою думку?

– Якщо чесно – не знаю. Якби знайшовся якийсь молодий лідер, я б з радістю дала йому дорогу. Для мене важливо, щоб все, нами створене, як мінімум не зруйнували. А як максимум – щоб було продовжено почату справу й громада розвивалася. Повірте, за роботу я не тримаюся. Завжди відкрита до нових викликів. Мені іноді здається, що потрібно щось змінювати у своєму житті. Але переконана, що доки я у цьому кріслі і можу щось змінити для громади на краще, значить маю бути тут. Наразі все є, як є, і нічого змінити не можна. Іноді приходили раніше до мене такі думки, коли було вкрай важко – достроково скласти повноваження. Але я розуміла, що підведу людей, які мені довірили громаду, своїх колег, команду, що йде услід за мною. І це мене зупиняло від такого необдуманого кроку. Гадаю, коли діло дійде до виборів, я це відчую й усвідомлю, чи потрібно мені йти далі, чи ні…

Тернопільські