Пам’яті Героя Андрія Кухаревича: «Вони наступають, ми їх відбиваємо»

21 серпня 2025 р. 14:14

21 серпня 2025 р. 14:14

«Вони наступають, ми їх відбиваємо»

«…Сьогодні ми з хлопцями зі 105 батальйону їдемо на нуль. О 3:00 ми вже готові та чекаємо на машину. Виходимо з підвалу і розуміємо, що нам пощастило. У наш час кожен виїзд на позиції дуже ризикований, оскільки в небі постійно є ворожі дрони – як ударні, так і розвідувальні. Але не цього разу. 10 квітня, нічне небо огорнуте хмарами і падає лапатий сніг, ніби в січні. Одні з найгірших умов для польоту та найкращі умови для заходу на позицію. Під’їжджає машина – нас зустрічають командир роти Ударнік, Тамада та водій Лісник. Вмикаємо РЕБ, гасимо будь-яке зовнішнє світло і вирушаємо в напрямку Торського. Спершу через ліс ми під’їжджаємо до місця висадки, якомога швидше вивантажуємось, а далі – йдемо пішки на позицію. Щоб добратися до місця призначення, ми двічі маємо пройти через відкрите поле. Потрібно бути дуже уважними і рухатися лише протоптаною стежкою – саперів тут давненько не було. 15 хвилин інтенсивної нічної прогулянки – і ми нарешті заходимо в окоп.

Щоб не втрачати пильність, хлопці змінюють один одного на СП кожні три години вдень, а вночі – що дві години. До росіян – кілька сотень метрів, тому треба ретельно спостерігати, постійно доповідати про зміни по рації та бути готовими відбивати ворожий наступ в будь-який момент. Головна небезпека зараз на цій позиції та і не лише на цій – ворожі дрони. Частина окопу дуже постраждала від обстрілів, завалені бійниці, зруйновані бліндажі – це все звична реальність життя нашої піхоти. Ближче до вечора готуємося до виходу з позиції. Домовляємося, що весь шлях будемо бігти… Жартуємо, що є відчуття, ніби минуло кілька місяців – сніг розтанув, за вікном теплий весняний вечір, десь далеко чути звуки вибухів…» – написали про командира 3-ї механізованої роти 105-го механізованого батальйону 63-ї бригади Андрія Кухаревича («Ударніка») та його хлопців у журналі 63-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Бастіон» №24 за квітень місяць цього року.

Мати полеглого бійця Любов Резнер згадує: «Він завжди казав, щоб я не переживала. Що він живучий, що все буде добре. Коли я вичитувала десь в інтернеті, що на Лиманському напрямку, де він служив, щось погане, він говорив: «Мамо, не слухай, то неправдива інформація, слухай мене. Вони наступають, ми їх відбиваємо». Він зажди так хотів підбадьорити мене…».

Виростила і виховала справжнього патріота України

Згорьована матір Любов Резнер 12 серпня провела до місця вічного спочинку вже свого другого сина. Світлої пам’яті Андрій Кухаревич народився 29 грудня 2002 р., був сиротою, вона виховувала його з чотирирічного віку. Все життя намагалися приділяти йому багато любові, щоб він зростав доброю, щирою дитиною й водночас справжнім патріотом України, яким зрештою він й став…

Хлопець мріяв стати військовим, після закінчення ЗОШ №27 м. Тернополя навчався у Коропецькому військовому ліцеї, згодом у військовому закладі Львова. Минулого року, після закінчення Львівської академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, він наступного дня після випуску поїхав у 63-ю бригаду… На жаль, молодий воїн, старший лейтенант Андрій Олексійович Кухаревич загинув 7 серпня під час виконання бойового завдання поблизу села Торське Донецької області…

12 серпня остання життєва дорога Андрія була встелена квітами, смутком, сльозами… Сонце також своїми промінчиками прощалося з хлопцем. Ще б жити і жити, радіти, любити, ростити дітей, щоб мати могла тішитися онуками… Але він свідомо обрав свій життєвий шлях – воїна, ставши на захист України. Жорстока війна забирає найкращих…

Побратими та друзі згадують Андрія як доброзичливого, чуйного, щирого чоловіка, який вмів відстоювати свою думку, був хорошим, енергійним командиром, справжнім патріотом України. Таких людей нині бракує…

Матері полеглого офіцера Любові Резнер вручають прапор та грамоту пошани… Інколи дивуєшся, звідки у матерів стільки витримки… Попри невимовний біль, пані Люба тримається гідно, бо є чим пишатися, адже виростила і виховала патріота, справжнього Героя України… «Я хочу подякувати Богу і всім силам небесним, що в мене був такий син, і я була щаслива», – сказала мати Героя.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

…Мине час, притупиться біль і лише добрі спогади про старшого лейтенанта Андрія Кухаревича і його героїчний життєвий чин залишаться у нашій пам’яті, пам’яті прийдешніх поколінь, як взірець синівської любові до України…

Колектив Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки

Війна – це кров, душі страждання,

Вогонь і попіл, біль, прощання,

Руйнує долі, мрії, сни,

Та залишає сподівання,

Що мир настане в час війни.

Вечір згасав, свіча тремтіла,

Сонце зайшло за темний ліс.

Андрій відлетів за небом у крилах,

І світ зупинився від болю й сліз.

Із болем у серці залишилась Яна –

Його кохана, його весна.

В очах – лиш памʼять тепла і справжня,

В серці – любов, що жива одна.

І мати плаче й памʼятає,

Як сина в школу ще вела.

Тепер свіча в вікні палає,

І тиша в хату увійшла.

Там сотня ангелів у небі,

Які віддали все в свій час,

Своє життя, сімейний спокій –

Це все було заради нас.

А ми цінуєм це? Чи знаєм?

Чи кожен шану віддає?

Чи серцем вдячність відчуваєм

За тих, хто в вічність вже іде?

І хай цей світ повіки знає,

Що кращі йдуть у Божу путь.

Вони, як зірка, сяють з раю

Й молитвою нас бережуть.

І наш Андрій в бою стояв,

І світло миру нам послав.

В серцях назавжди він живе

І всіх любовʼю береже.

Вікторія Васьків

На сайті «Електронні петиції. Офіційного інтернет представництва Президента України» триває збір підписів щодо «Про присвоєння звання Героя України (посмертно) Кухаревичу Андрію Олексійовичу, позивний «Ударнік». 29 грудня 2002 – 7 серпня 2025».

Тернопільські