Помер відомий тернопільський художник Ярослав Омелян

21 серпня 2025 р. 16:06

21 серпня 2025 р. 16:06

У Тернополі на 96 році життя помер відомий художник Ярослав Омелян.

Про це повідомила культорологиня Надія Білик.

Ярослав Омелян, художник, громадський діяч. Репресований. Народився 1 січня 1929-го в селі Мшана Городоцького району на Львівщині. Брат Осип був в УПА, загинув. Два роки вчився в училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша. У травні 1950-го разом із матір’ю вивезли до Сибіру. На засланні був до 1959 року в Іркутській області. Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові 1969-го. Працював художником, оформив до 50 книжок. Робив ілюстрації для газет. Заслужений художник України. ”Свої сибірські картини планую залишити в музеї. Портрети родини, обличчя сибіряків”. Удівець. Має сина, внука і правнука.

Народився 1 січня 1929 р. у селі Мшана в сім’ї Максима Омеляна та Марії Лань.  Народився 29 січня, а записали 1 січня. Хрестили немовля у храмі, в котрому місцевий священик Лук’ян Січинський давав шлюби Євгену Коновальцю,  Андрію Мельнику… Змалку Ярослава захоплював і дивував світ природи, який згодом, через десятки років, поціновувачі його творчості зможуть спостерігати вже на численних виставках робіт митця.

Ярослав Максимович часто згадує дитинство. У пам’яті виринають моменти, коли вперше ступив на шкільний поріг, безтурботні дитячі пустощі. Теплі спогади пов’язані і з сільськими педагогами. Зокрема, зі своєю першою вчителькою Марією Лищик вже знаний художник довгий час підтримував листування…

Дитинство десятирічного хлопця обірвала страшна доба. За одну ніч зникло 30 його односельців – представників місцевої інтелігенції. Їх у 1941 р. знайшли закатованими в одній із львівських в’язниць…  Не шкодувала доля і родини Омелянів. В лавах УПА загинув старший брат Ярослава – Осип. Крім того в 1949-му заарештували батька – Максима Івановича.

Майбутній художник вступає до Львівського училища прикладного мистецтва (1947—1948). Викладачі відразу помітили обдарованого хлопця. А відтак вже після другого курсу хлопець продовжує навчання в Львівському інституті прикладного мистецтва (сьогодні – Академія мистецтв)  (1948—1950).  Однак закінчити навчання так і не судилося…

У зв’язку з батьковим арештом 5 березня 1950 року 21-річний Ярослав разом з матір’ю були депортовані на вічне поселення в Іркутську область (нині РФ). Згодом у спогадах він напише про страшну в’язницю у Львові, холодні вагони для перевезення худоби, табір в Усолля-Сибірському.

Пригадає і своє перебування у карцері, і жорстоких конвоїрів, і незабутню «подорож» у тюрмі-баржі по Ангарі, Єнісею, Лені та Вітіму… Та найбільше закарбувалося в пам’яті Я. Омеляна поселення під назвою Мама в Іркутській області, де довший час відбував покарання.

Працював вантажником, столяром, автозаправником, коноводом, землекопом, водовозом, водієм, мотористом катера… Про малювання довелося взагалі забути. В сибірських таборах Я. Омелян зустрів майбутню дружину, Любов Дакуру, яка до арешту навчалась у Львівському медичному інституті.

У 1959 році  одержали дозвіл повернутися в Україну без права проживання у Львівській області. Оселилися в м. Тернополі. Ярослав Максимович продовжує малювати, насамперед, для себе, «в шухляду».  У 1969 році закінчив Львівський поліграфічний інститут. Лише через 4 роки його таки приймають на роботу до Тернопільського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду України.

Його півстолітня творча діяльність увінчана численними виставками не лише в Україні, а й Польщі, Болгарії, Росії. Митця знають як визначного майстра живопису. Художник також плідно працює у техніці ліногравюри, не цурається й книжкової графіки. Чи не найбільше зрілий хист художника проявився в екслібрисі.

У сільському музеї с. Мшана розміщено куточок Ярослава Омеляна. Стефанія Сенів зібрала чимало публікацій у періодичній пресі про Ярослава Максимовича, каталогів його робіт. Усе це знайшло належне місце у музеї минувшини села.

Серед експонатів – подаровані самим художником речі. Тут і рушник, вишитий руками його матері, і майже столітній креденс з рідної хати, що його змайстрував батько, Максим Омелян. І його роботи – портрети Тараса Шевченка та  Хмільовського.

Працює в галузі станкового й прикладного мистецтва, графіки, плаката, акварелі, рисунка. Від 1969 року учасник збірних виставок у Києві, Львові, Тернополі, Москві, Пензі (обидва — РФ), Слівені (Болгарія), Варшаві, Вроцлаві, Кракові, Познані (усі — Польща) тощо.

Персональні виставки відбулися в Тернополі (від 1969 щорічно), Кременці (1979), Львові (2004), Бережанах, Збаражі. Твори художника експонувалися в музеях і картинних галереях України та зарубіжжя (Пенза (РФ), Клівленд (США). Я. Омелян автор:

• портретів Т. Шевченка, І. Франка, Леся Курбаса, С. Крушельницької, Б. Лепкого та інших,
• серії естампів, зокрема присвячених 450-річчю від часу заснування м. Тернополя (1990),
• понад 300 екслібрисів (виставки екслібрисів пройшли в Тернополі (2002, 2004) та Львові (2004).
• проілюстрував близько 60 книг.
• видав комплект листівок «Архітектура Тернополя в естампах» (2004) і 8 каталогів власних робіт (1974—2007).

Ярослав Максимович – лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких (1994), переможець Всеукраїнського конкурсу екслібрисів імені Братів Лепких (1997), почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка (1999). Удостоєний звання «Людина року» (Тернопіль, 2002), подяки Президента України (2005). Нагороджений ювілейною відзнакою з нагоди 100-річчя від дня народження генерал- хорунжого Романа Шухевича (2007).

Я. Омелян бере активну участь у громадському й політичному житті Тернопільщини. Делегат І та ІІ з’їздів Народного руху України (1989, 1990, м. Київ).

У 2017 році в Тернополі вийшла друком книга Богдана Андрушківа та Богдана Мельничука, присвячена Ярославу Омеляну. На сторінках видання зроблено спробу в художньо-публіцистичній формі здійснити екскурс у життя непересічної людини, нашого земляка, відомого в Україні й за кордоном художника-графіка Я. М. Омеляна та створити своєрідний портрет у рамках його майже 90-річного життя.

Основні твори. «М. Кривонос» (1941), «Мати» (1968), «Букет півоній» (1973), «Тиша ранкова», «Верховина», «В Карпатах» (усі — 1977), «Над яром», «Пальмова алея. Батумі», «Тиляві. Грузія» (усі — 1978), «Свідок історії» (1990), «Відлига», «Осінь у Карпатах», «Ранкові роси» (усі — 1992); екслібриси — І. Ґерети (1980, 1987), Л. та Б. Лепких, І. Драча (усі — 1997), Х. Назаркевич, Д. Павличка, О. Федорука, пам’яті В. Стуса (усі — 1998), Б. Андрушківа, Л. Бочарової, Б. Головина (усі — 1999), пам’яті Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, М. Кривоноса, Є. Коновальця, Р. Шухевича, А. Горської, О. Гірника (усі — 2000); лінорити — «Т. Шевченко» (1980), «Досвіт встали козаченьки» (1984), «І. Франко», «Хрестовоздвиженська церква 16 ст.», «Тернополю — 450 р.» (усі — 1990); монотипії — «І буде син, і буде мати…» (1987), «Дядько Лев», «Байда Вишневецький», «Манкурт» (усі — 1998), «Едельвейс» (1999); серія ліноритів з міськими пейзажами Тернополя (1990); графічні портрети — «Ф. Прокопович», «М. Кривоніс», «Леся Українка» (усі — 1991); «Надставна церква у Тернополі» (2002).

За інформацією Регіонального інфомраційног опорталу Тернопільщини.

Тернопільські