Як священник з Тернопільщини і Facebook-мільйонер Олексій Філюк служить своїй громаді

24 вересня 2025 р. 22:04

24 вересня 2025 р. 22:04

Олексій Філюк з Лановецької громади Тернопільської області, священник і блогер з 1 млн підписників на Facebook усиновлює дітей, організовує різноманітні культурні події і сплачує чималі податки до місцевого бюджету.

Пише Децентралізація.

«А, ви щодо інтерв’ю?» кругле обличчя невисокого симпатичного лисуватого чоловіка спалахує приємною усмішкою. «Ну, гаразд, перепочинемо трохи. Все, шабаш, хлопці, перерва!» Він відкладає лопату, якою щойно завантажував цементну суміш до форм, що мають стати майбутнім парканом. Ці форми тягнуться довкола чепурного жовтого будинку із сизим металочерепичним дахом. Хлопці – два приязних юнака, теж відкладають убік інструменти. «Ну, що, питайте!» – з готовністю каже чоловік.

Про відео отця Філюка або Як зняти вроки?

Він – священник Української православної церкви отець Олексій Філюк, настоятель храмів Успіння Пресвятої Богородиці у селі Шушківці (де близько 80 жителів) та Святого Архістратига Михаїла у селі Білозірка (де близько 500 жителів) Кременецького району Тернопільської області. Але служіння церкві – лише один з численних напрямків роботи священника. У свої 41 рік отець Олексій є також успішним працівником агрохолдингу, громадським активістом, блогером, краєзнавецем, екскурсоводом, благодійником та ініціатором багатьох культурних заходів у Лановецькій громаді, де він народився і виріс. Двоє хлопців, що допомагають йому із парканом, є його синами, але не біологічними, а всиновленими. Загалом священник всиновив чотирьох сиріт, і це його єдині діти: Віктор (22 роки), Сергій (18 років), Максим (16 років), Михайло (15 років). Із дружиною отець Олексій розійшовся десять років тому й відтоді присвятив своє життя служінню людям, громаді та державі.

Треба сказати, що і громада, і церква, і держава не залишили таке подвижництво без нагороди. У 2018 році отець Олексій став лауреатом конкурсу «Людина року», що проходив на Тернопільщині; у 2019-му тернопільський журнал «City Life» визнав його переможцем у номінації «Кращий сучасний священик»; у 2021 році телеканал ICTV включив отця Філюка до списку «ТОП-100 блогерів України», і того ж таки року Православна церква України нагородила його орденом Архістратига Михаїла II ступеня. А минулого року предстоятель Тернопільської єпархії митрополит Нестор, спеціально приїхавши для цього до Шушківців, вручив йому орден Святителя Миколая І ступеня.

Та це ще не все. Олексій Філюк є, мабуть, єдиним священником в Україні, який має 1 млн (!) підписників на Facebook. Щовечора о 21:30 він виходить в ефір із невеличкими проповідями для кількох тисяч глядачів. Та не тільки вони є його підписниками. Короткі відео, які щодня записує отець Олексій, сповнені такої щирості, енергії, віри та простоти, у них звучить така соковита народна мова, що у них неможливо не закохатися.

«От мене питають: «Отче Олексію! Як зняти вроки?» – каже священник на одному із таких відеозаписів, зроблених під час його робочої поїздки до Вінниці. «Як зняти? Таку добру палку, як держало до городника, взяти, – і по крижах, і по крижах! Вроки знімаються зразу! Людина отримує те, у що вірить. Якщо у людини слабенька віра у Бога, то тоді її можуть врікати, і все на неї може впливати, і такій людині, як то кажуть, у Петрівку зимно. Але дорогі брати і сестри! Коли ви вірите у Божий захист, у Божу силу, ніхто вас врікти не може! А якщо когось таки врікли, ну, то беріть держало і благословляйте по крижах одне другого і тоті вроки одробляйте!»

Дехто вважає отця Філюка мало не святим, до нього з’їжджаються люди із цілої України – щоб похрестити дитину, повінчатися чи просто за благословенням. Але сам Олексій Філюк не любить, коли до нього ставляться, як до святого.

«Вся слава – Богу! Я – звичайна людина, яка займається тим, що любить. Я тішуся, звісно, що люди цінують мою працю, але не надто залежу від цієї оцінки. Я думаю, що коли кожен служитиме Богові на своєму місці, Бог благословить його так само, як мене», – просто, без тіні моралізаторства каже отець Філюк.

Служіння Богові у його розумінні це не тільки проведення церковних служб, а й активна допомога людям та громаді. Саме так бачили це служіння й перші християни.

– Для мене між церквою та громадою майже немає різниці, – каже священник. – Бо ж церква – не храм, а люди, які живуть у певній місцевості. Громада – ті ж самі люди. Коли я оголошую, наприклад, толоки, то повідомляю про це і у церкві, і у міській раді. Якщо якась людина потребує допомоги, то їй намагаються допомогти насамперед інші люди – і немає різниці, допомагають вони як члени церкви, чи як члени громади.

Коли почалася війна, Олексій Філюк примудрився розселити у невеличких Шушківцях 150 переселенців. Він особисто розвозив їх по хатах, у яких були вільні місця. Причому якщо голові громади люди ще могли б відмовити у проханні прихистити «чужих», то священнику – ніколи. Адже така відмова була б відвертим зізнанням у відсутності християнської любові. Тому не відмовлявся ніхто. Отець Олексій пішов далі, й попросив своїх підписників у Facebook забезпечити переселенців меблями та побутовою технікою, які одразу ж після цього оголошення почали надходити з цілої України.

Такі історії – норма для отця Філюка і Лановецької громади.

Зірка Facebook і 350 тис. грн на дрони

Facebook-зіркою отець Філюк став цілком несподівано для себе. Він каже, що ніколи не гнався за славою, ніколи не намагався збільшити кількість своїх підписників, а просто розповідав про своє життя християнина, батька, громадського активіста й звичайного патріотичного українця. Коли розпочалася пандемія коронавірусу, він почав викладати у Facebook записи молитов і щодня виходити в ефір з коротенькими проповідями, аби заспокоїти людей. Згодом побачив, що люди цікавляться його проповідями, чекають на них, тож він не міг обманювати їхні очікування. От як вийшло, що вже п’ять років поспіль, день у день, отець Філюк виходить у прямий ефір.

– Церква відіграє величезну роль у підтримці української стійкості під час війни, особливо у селах і маленьких містечках, – каже він. – Наприклад, у моїх рідних Шушківцях немає ані магазину, ані аптеки, ані сільради, є лише церква і старостат. Тому церква часто виконує роль і відділу соціального захисту, і відділу по роботі з молоддю, і відділу культури тощо. До священників ідуть зі своїми проблемами, бідами, мріями, сподіваннями. І церкві довіряють найбільше.

Тому саме церква зазвичай оголошує різноманітні збори – насамперед на потреби Збройних Сил України. Розуміючи, що великі суми у селі зібрати важко, отець Олексій часто модифікує формат допомоги. Достатньо, наприклад, зібрати кошти на мішок борошна і мішок картоплі, щоб п’ять-шість господинь зійшлися разом і зліпили кілька тисяч вареників для хлопців на фронті. Коли все готово, отець Олексій збирає по хатах різноманітні закрутки та інші продукти й відправляє їх військовим. Щороку таких відправок буває по 10-15.

– Я також оголосив власну акцію для військовослужбовців: усі церковні треби – вінчання, хрещення тощо – є для них безкоштовними, – веде далі Олексій Філюк. – І знаєте, завдяки цьому до мене потягнулися військові з цілої України. Навіть із Херсонщини приїжджали. Для мене це честь. Я з військових принципово навіть гривні ніколи не візьму!

Отець Філюк погоджується із тим, що у селах, де влади немає або вона є надто слабкою, священик цілком може замінити голову громади. Однак, на його переконання, робити цього не варто. Бо кесарю кесареве, а Богові – Боже. Інша річ – співпраця. Так, разом зі старостою Шушківців Віктором Яремчуком Олексій Філюк постійно втілює невеличкі соціальні проекти. Наприклад, нещодавно вони разом оновили стелу пам’яті Небесної Сотні, а також поставили дорожній знак із назвою села на в’їзді до нього. На більше ані громада, ані церква не мають бюджету.

Проєкти, які отець Філюк реалізовує за допомогою своєї Facebook-спільноти, зовсім іншого масштабу. Одного разу священник оголосив збір на 5 похідних ліжок для військових і за кілька днів отримав від своїх підписників 350 тис. грн. На ці кошти придбали не тільки ліжка, але й 20 FPV-дронів.

Олексієві Філюку не раз пропонували «піти нагору» – насамперед по церковній лінії, але він завжди відмовлявся: «Я не кар’єрист. Де народився, там і знадобився. Я тут виріс, тут почав прислужувати у храмі під час служби Божої, ще коли мені було десять років. Тут мій дім, мені тут добре, чого я маю кудись звідси їхати? Влади мені не треба, а гроші мені Бог і вдома дає!»

Про соціальну пральню й українську пісню

Парафії двох храмів – Білозірки та Шушківців – невеличкі, люди заледве набирають кілька тисяч гривень на символічну щомісячну винагороду священнику. Зрештою отець Олексій ніколи на ці гроші особливо не розраховував, тому вже давно влаштувався соціальним менеджером до місцевого агрохолдингу «Енселко Агро» – щоб забезпечувати себе й синів й «не заглядати нікому в руку».

В агрохолдингу розуміють, що отцеві Олексію треба час від часу відволікатися від роботи для виконання своїх священицьких обов’язків. Тому у нього ненормований робочий день та вільний графік. Але тим не менше, свою роботу у холдингу він має зробити. У його зоні відповідальності різноманітні соціальні проєкти у Білозірці та Шушківцях, на які агрохолдинг витрачає сотні тисяч гривень на рік. Це і проведення днів села, і перекриття даху місцевого клубу, і встановлення металопластикових вікон у поштовому відділенні та в аптеці, і ремонт місцевої каналізації.

Один із недавніх проєктів – соціальна пральня у Шушківцях. Отець Філюк долучив до цього громадських активістів зі свого села та Лановецьку міську раду, а та у свою чергу, залучила кошти Міжнародної гуманітарної організації Medair. Так у Білозірці з’явилося приміщення з кількома пральними машинами та душовими кабінками, якими користуються переважно переселенці.

– Можливість отримання грантів на різноманітні добрі справи – це чудова річ, – каже священник. – Давши доступ до них, реформа децентралізації значно збагатила села й відкрила для них цілий світ. Церква, до речі, теж максимально децентралізована: кожна парафія розпоряджається лише тими грішми, які сама збирає. Саме тому я не можу попросити у Києві кошти на той чи інший свої проєкти, бо тамтешні парафії мають власні проєкти і власні витрати.

Тепер Олексій Філюк працює над створенням у старому закинутому приміщенні поруч із соціальною пральнею громадського простору, де люди могли б зібратися, наприклад «для ліплення вареників» чи для співу колядок. Кошти на це має виділити агрохолдинг, Лановецька міська рада повинна все оформити, а церква має вдихнути у цей простір життя, зробити так, щоб він не стояв без діла. Для отця Філюка це нескладна задача, адже він завжди намагається приділяти увагу поширенню української мови та культури.

Якось Олексій Філюк організував в одному зі своїх храмів фотовиставку «Історія села у столітніх фотографіях», які він збирав сам. Також він відвіз до обласного архіву церковні документи XVIII – XIX століть, які раніше припадали пилом у коморах його храмів. Минулого року отець Олексій видав збірку «365 християнських пісень на кожен Божий день», наклад якої швидко розлетівся по всьому світі. Ці пісні він часто співав сам, адже понад десять років очолював вокальний ансамбль «Гомін». Щоправда, п’ять років тому змушений був залишити цю роботу: через хронічну втому голос отця Олексія почав хрипіти й для співу вже не надавався.

– Церква, музика й культурні традиції відіграють ключову роль у збереженні української ідентичності, – каже священник. – Де немає української мови, української пісні, там немає й України. Це особливо важливо для переселенців, серед яких багато російськомовних. Вони мають серцем відчути приналежність до українського народу, і тоді їм не буде важко позбутися російської мови навіть і у побуті. Я всім їм відверто кажу: «Нам тут «руського міра» не треба! В Україні розмовляйте, будь ласка, українською мовою, бо, якщо ви говорите російською, сюди має прийти путін, щоб вас захистити. А цього не можна допустити! Українська мова має бути символом вашого вибору між Україною та росією.

Олексій Філюк за кожної нагоди намагається викладати на свої профілі у Facеbook, Tick-Tock та Instagram українські пісні «патріотичного і духовного спрямування». Звісно, отець Філюк не вважає Facebook та інтернет загалом «породженням зла», «засобом для отупіння людства» тощо.

– Все залежить від конкретної людини, – переконаний він. – Хтось тупіє в інтернеті, а хтось завдяки йому розвивається. Залежить, що і скільки він там робить. Так само із багатьма речами у житті. Наприклад, із грошима. Можна почути, що гроші це зло. Насправді ж це не так, бо самі по собі гроші є нейтральною силою, яка у людських руках може як вбивати, так і рятувати життя. Все залежить від того, до кого вона потрапить. Як я можу назвати злом Facebook, якщо у ньому, на моєму профілі, збираються люди, які шукають Бога?

Звичайний день священника

Щодня отець Олексій встає о 7 ранку, молиться, а потім готує їсти своїм синам. Деколи відео про те, які смачні та поживні страви він їм готує, теж викладає у Facebook. О 8 ранку хлопці снідають та їдуть на навчання, а отець Олексій ще з півгодини крутиться по господарству, а потім їде на роботу. Там він укладає договори, працює з різноманітними паперами, проводить зустрічі.

У перервах між роботою та після неї працює безоплатним таксистом, завозячи односельців до лікарні та забираючи їх звідти; відвозячи дітей до школи, а то й до Тернополя. Коли ще залишається кілька годин, поспішає до будинку свого старшого, вже одруженого сина – Віктора, ремонт якого ще не закінчено. Цей будинок отець Олексій купив для нього кілька років тому й майже повністю відремонтував. Лишилося тільки залити паркан і зробити ще кілька дрібниць. Для священника ця допомога є особливо важливою, бо у Віктора два роки тому народився син Юліан, якого отець Олексій дуже любить.

Розповідаючи про це, він зітхає і дещо стурбовано коситься на лопату, що самотньо стоїть коло мовчазної бетономішалки.

– Деколи я настільки завантажений, що прошу вранці Бога: «Господи, збережи життя всіх мешканців моєї парафії, бо якщо хтось раптом помре, я не матиму часу, щоб його поховати, а це недобре, – веде далі отець Олексій. – Парох має сам хрестити, вінчати і ховати своїх вірян. Але часом я справді кручуся, мов та білка у колесі. Тут в агрохолдингу серйозні проєкти, і не можна ні на що відволіктися. Тут люди присилають мені кошти за рекламу і просять прорекламувати їхній товар у Facebook. А його треба гарно відзняти, при доброму світлі. Це набагато важче, ніж більшості здається. Тут ще й син їде на навчання, і йому із собою треба наготувати сумки із продуктами. І ще й раптом хтось дзвонить і просить відвезти його до лікарні, й відмовити йому не можна, бо везти, крім мене, банально нікому. Всю неділю я у церкві. Тож на похорон просто немає часу…

Про їжу у такі дні навіть не йдеться. Дуже часто отець Олексій їсть раз на день – близько дев’ятої вечора. А о пів на десяту у нього ефір.

– Дехто дорікає мені за нездоровий спосіб життя, за надмірну, на його думку, медійність, дехто просто хейтить від заздрощів, – каже Олексій Філюк. – Я всім відповідаю одне: «Ти всинови хоча б одну сироту, побудуй їй будинок, дай їй освіту, одружи, дочекайся внуків, а тоді матимеш право розказувати мені, як я маю жити». До речі, те ж саме я кажу місцевим депутатам, коли ті на сесії міської ради намагаються розводити демагогію. Треба не плескати марно язиком, не скиглити, а працювати. Це я раджу усім насамперед. Робота – найкращі ліки від усіх хворіб. А тим, хто нагромадив багато майна, я раджу частіше ходити на цвинтар, бо тільки там до людини приходить справжнє розуміння того, що на той світ нічого із собою не забереш. Міській владі я теж даю одну і ту ж пораду: плекати активних людей, бо саме вони є основою громади. Їм треба, принаймні, не заважати. А якщо місцева влада буде тісно співпрацювати з такими людьми, результати будуть приголомшливими!

Найбільшим здобутком свого життя отець Філюк вважає не славу і не гроші, а всиновлення чотирьох сиріт. Він також дуже пишається тим, що наслідуючи його приклад, його знайомі та підписники, теж почали всиновлювати дітей.

– Дітей всиновлювали мої підписники з Хмельницького, із Запоріжжя, з Херсона, – розповідає Олексій Філюк. – Загалом кількість всиновлень, до яких я був причетний, вже сягає одинадцяти. І це тільки ті, про кого я знаю, кого особисто консультував щодо документів та усього іншого. Якби всі українці вчиняли так, у нашій країні взагалі не було б сиротинців.

Отець Філюк замовкає і дивиться на мене вичікувально. Я розумію, що йому час до роботи і прошу дозволу задати останнє питання.

– 7 вересня, з нагоди Дня Підприємця України голова Лановецької міської ради Роман Казновецький вручив вам вдячну грамоту – за вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток громади. Як ви думаєте, які саме ваші здобутки суто як підприємця оцінила міська рада?

– Я думаю, найбільшим моїм здобутком з точки зору міської ради була сплата до місцевого бюджету за минулий квартал понад 100 тис. грн податків, – висловлює припущення Олексій Філюк.

Потім він киває синам – Михайлові й Максиму, щоб вмикали бетономішалку. – О пів на десяту – щоденний ефір, а ще стільки треба всього зробити!

Голова Лановецької міської ради Роман Казновецький вручає отцеві Олексію Філюку вдячну грамоту – за вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток громади.

Отець і батько Олексій Філюк та його четверо синів (зліва направо): Віктор (22 роки), Максим (16 років), Михайло (15 років) і Сергій (18 років)

Незважаючи на інтерв’ю, паркан таки залили

Голова Лановецької міської ради Роман Казновецький:

Отець Олексій Філюк допомагає міській раді одразу у кількох напрямках. Перший і найважливіший: через свій надзвичайно популярний Facebook-акаунт він знайомить з нашою громадою цілий світ. Завдяки йому, маленьке село Шушківці, де він живе, стало відомим. Ця відомість, вкупі з активною громадською позицією отця Філюка, приводить до його села кошти. От, наприклад, соціальна пральня виникла саме у Шушківцях завдяки його старанням. Ми у міській раді також розуміли, що він не дасть цій пральні зникнути, що ці інвестиції не пропадуть. Другий напрямок допомоги отця Олексія Лановецькій міській раді – пропагування прозорого підприємництва. У нас багато хто заробляє у різний спосіб, та далеко не всі реєструються як фізичні особи-підприємці й сплачують податки. Він сплачує і сплачує чимало. Третій напрямок – розвиток туризму. Ми маємо у цій царині багато ідей, і кілька з них подав саме Олексій Філюк. Наприклад, створення у Шушківцях Клубу активного довголіття. Обидва храми, у яких він служить, включено до туристичних маршрутів Лановецької міської ради… Я би також окремо виділив те, що Олексій Філюк поширює у Facebook позитивний контент, якого так бракує зараз. А ще те, що він збирає чималі кошти на підтримку наших захисників і захисниць. Завдяки цим зборам наші мешканці, які захищають Україну від ворога, мають можливість отримати ті чи інші необхідні речі. Хто купував би їх, якби отець Філюк не робив би цих зборів? Це реальна допомога громаді, яку вона дуже цінує.

Дмитро Синяк

Тернопільські