Життя, віддане Україні: Петру Федоріву–«Дальничу» провідному учаснику національно-визвольної боротьби цьогоріч виповниться 115 років

15 листопада 2025 р. 21:05

15 листопада 2025 р. 21:05

Петру Федоріву–«Дальничу», нашому землякові, провідному учаснику національно-визвольної боротьби 1940-50 рр. цьогоріч виповниться 115 років.

Його головна сфера діяльності – це боротьба проти ворожої агентури і провокаторів, збір інформації про антиукраїнські плани ворогів. Праця важка і виснажлива, бо, крім фахових знань, вимагала надзвичайно високих якостей і уміння конспіративно приховувати свою діяльність.

«Дальнич» повністю відповідав цим вимогам. Завдяки йому попередили ряд ворожих заходів, спрямованих на ліквідацію окремих провідників ОУН та командирів, врятували наше підпілля від запланованих ворожих ударів.

Народився Петро Федорів 20 листопада 1910 р. у патріотичній родині в с. Криве колишнього Бережанського повіту. Батько працював на залізниці, мати вела домашнє господарство. Навчався Петро у Бережанській гімназії, де належав до молодіжної організації «Пласт».

У 1929 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету, тоді ж став членом підпільної ОУН. Як гімназист, а пізніше і як студент вів широку культурно-просвітницьку роботу у своєму та сусідніх селах Бережанського і Підгаєцького повітів. Одночасно брав активну участь у студентському житті Львова, часто виконував курʼєрські доручення ОУН. Польська поліція, підозрюючи Петра у належності до підпільної організації, кілька разів його заарештовувала.

Уперше юнака затримали у 1931-му, потім у 1934 р., під час масових арештів у звʼязку із вбивством польського міністра Броніслава Пʼєрацького, та у 1938 р. після нападу на поліційну станицю у Гаях біля Львова. Петро Федорів просидів у львівській тюрмі аж до 1939 року. Підчас німецької окупації він перебував на Лемківщині, де займався організаційною роботою ОУН. Після розколу ОУН у 1940 р. Петро «Дальнич» залишився одним із соратників Степана Бандери. З початком німецько-радянської війни Петро Федорів у складі Північної похідної групи перебував на Київщині. У вересні 1941 р. його арештувала німецька поліція у м. Васильків і відправила до Львова. За допомогою друзів сміливцю вдалося утекти.

Відтоді він увесь час перебував у підпіллі, в референтурі Служби безпеки проводу ОУН. Одружився з підпільницею Теофілею-Іриною Бзовою із с. Носів, що на Підгаєччині. Вінчання відбулося у Львові в 1942 році. Навесні 1945 р. за наказом провідника ОУН Романа Шухевича Петро Федорів разом з дружиною працювали у проводі ОУН на Закерзонні. Тут національно-визвольну боротьбу очолював його близький друг Ярослав Старух, родом з Козівщини. Заступником з політико-ідеологічних питань був Василь Галаса. Крім звичних завдань Служби безпеки, «Дальнич» розгорнув широку дипломатичну діяльність.

Петро Федорів за посередництвом звʼязкової Галини Лебедович передавав до американського посольства організаційні матеріали та літературу про збройну боротьбу відділів УПА. І нині у бібліотеці парламенту США є низка матеріалів, які стали доступними для публікацій на сторінках Літопису УПА. Серед них інформація про бойові дії куреня УПА «Сірі вовки» під командуванням «Бистрого» у південних районах Тернопільщини.

У 1945–1947 рр. на загарбаних українських землях відбулися масові бої відділів УПА, які обороняли корінне населення, яке силоміць виселяли із споконвічних українських земель. Значну частину українців до 1945 р. переселили, а тих, що залишилися, насильно у 1947 р. перевезли на колишні німецькі землі, передані Польщі за розробленою операцією «Вісла».

Головною базою підпільного перебування «Дальнича» були терени Белзького повіту, тепер Томашів-Любинського. Його криївка містилася в с. Річиця, інколи він користувався також криївкою місцевого провідника «Кармелюка». У вересні 1947 р. оперативна група польської піхоти та відділи УБП (безпеки) за допомогою сексотів відшукали криївку «Кармелюка», у якій тоді перебували: Петро Федорів-«Дальнич», звʼязкова і курʼєр Галина Лебедович-«Звенислава», «Щиголь», «Кармелюк» і два бойовики – «Смолій» та «Крет». Бій повстанців з польськими окупантами тривав кілька годин. Загинули «Кармелюк», «Щиголь» і «Смолій». У загазованій криївці знепритомніли «Дальнич», «Звенислава» та «Крет». Їх витягли з криївки і привезли до тюрми в Явожно; лікарям вдалося їх урятувати.

Судову справу Петра Федоріва розглядав військовий трибунал 20 січня 1950 р., який засудив його до страти. «Дальнич» відкинув пропозицію польської служби безпеки просити про помилування. Його розстріляли у світлий понеділок Христового Воскресіння 11 квітня 1950 року.

Восени 1947 р. польська поліція заарештувала дружину Петра Федоріва Теофілу-Ірину Бзову. Після допитів і катувань військовий трибунал засудив її на 12 років тюрми.

У 2001 р. в с. Кривому на Козівщині, біля батьківської садиби, встановили бронзове погруддя Петра Федоріва, яке виконав скульптор Роман Дяківський. Усе своє молоде життя Петро Федорів цілковито віддав великій справі – визволенню української нації з неволі та боротьбі за здобуття Української самостійної соборної держави.

Його досвід конспіративної і дипломатичної боротьби використовують відділи ССО ЗСУ у теперешній війні з московськими «рашистами».

Тернопільські