вологість:
тиск:
вітер:
Тінь однієї ночі: Кременець 1941 — Тернопіль 2025
22 листопада 2025 р. 14:30
22 листопада 2025 р. 14:30
18 липня 1941 року — день, який досі стогне в землі Кременця.
День, що не має кольору, окрім чорного.
День, після якого навіть вітер у місті почав ходити тихіше.
У ту ніч Кременцем ішла смерть — повільно, впевнено, без поспіху.
Вона стукала у двері так, ніби була господинею, а не гостем.
І люди, які прокидалися від того стуку, знали: це не до когось — це по когось.
Кажуть, у перші секунди після удару в двері наступала тиша, така густа, що здавалося, ніби будинок перестає дихати.
А потім лунали крики — короткі, задушені — і плач, який так і залишався недоплаканим.
За один моторошний світанок нацисти разом із пособниками забрали 100–150 найдорожчих людей міста.
Тих, хто будував його майбутнє — професорів, учителів, лікарів, священників, студентів.
Тих, хто думав, творив, учив інших жити світлом.
Професор Микола Чирський, зблідлий, але спокійний, нібито до лекції готувався, а не до останньої дороги.
Учитель Степан Ткачук, який, виходячи з хати, витер сльози з очей дружини й прошепотів:
«Не бійся. Я з тобою, доки ти мене пам’ятаєш».
Студенти, що ще вчора сперечалися про літературу в кав’ярні на розі — сьогодні йшли з піднятими руками у підвали.
Частину тіл скидали в колодязі, де вода стала чорною від крові.
Інші — в братських могилах, у яких не було навіть хрестів, тільки земля, що довго парувала після злочину.
Все це назвали «судовою справою».
Але не було там ні суду, ні правди.
Були лише списки — холодні, мов лезо ножа.
Була ніч, у якій світло гасло разом із життям людей.
Були постріли — точні, безжальні, у потилицю.
І була тиша після них, від якої хотілося кричати.
І сьогодні, коли ми дивимось на зруйновані ракетою будинки в Тернополі, на дитячі іграшки в пилюці, на імена загиблих дітей та батьків в списку новин —
біль липня 41-го виринає знову.
Тисячами голок.
Тоді — «змова», вигадана для виправдання вбивств.
Сьогодні — «денацифікація», вигадана для масового винищення.
Тоді — списки інтелігенції.
Сьогодні — координати багатоповерхівок, лікарень, університетів.
Тоді вбивали за те, що ти думаєш.
Сьогодні — за те, що ти просто є.
Епохи змінюються.
Імперії падають.
Прапори окупантів — завжди різні, але обличчя ненависті до українців — те саме.
Та ми — не ті, кого можна стерти з пам’яті землі.
Кременець вистояв.
Тернопіль вистоїть.
Україна вистоїть.
Бо ми пам’ятаємо.
Бо болить так, що вже не плачемо — вже кипимо.
Бо кожна сльоза сьогодні — це обітниця перемоги.
Вічна пам’ять жертвам липня 1941-го.
Вічна пам’ять тим, кого сьогодні забирає російський терор.
Віталій Сідоров
Джерело: gazeta-misto.te.ua
Новини рубріки
Шумськ вшанував Нескорених: Мітинг-реквієм до Дня Гідності та Свободи
22 листопада 2025 р. 16:03
Четверта доба пошуково-рятувальних робіт у Тернополі: загиблих — 32 особи
22 листопада 2025 р. 16:03
Четверта доба пошуково-рятувальних робіт у Тернополі: що відомо
22 листопада 2025 р. 15:55