«Бог подарував нам другий день народження»: історія родини Трофимчук, яка врятувалася під час атаки

22 листопада 2025 р. 16:25

22 листопада 2025 р. 16:25

В епіцентрі удару на Стуса опинилася й родина Ольги Трофимчук. За кілька хвилин до влучення ракети вони встигли вибігти з багатоповерхівки. Жінка каже: втратили все, що наживали роками, але дякують Богові за те, що залишилися живими. Родина відкрила благодійну банку — просять усіх небайдужих їх підтримати пожертвами.

Ольга Трофимчук разом із 13-річним сином Станіславом, чоловіком та батьками проживали на другому поверсі будинку на Стуса. Півтора року тому родина перевезла літніх батьків до себе, аби наглядати за ними. 19 листопада Трофимчуки називають одним із найстрашніших днів, а водночас – і другим днем народження.

Відчуття тривоги 50-річна Ольга мала ще з вечора 18 листопада, адже син моніторив ситуацію і побачив попередження про масований обстріл, зокрема й західної частини України.

– Росіяни тримали всі вильоти напоготові, принаймні так писали в тг-каналах. Я розумію, що там можуть писати різне, але цього разу від прочитаного мене охопила тривожність, неспокій закрався в душу. Тому, коли почула сигнал повітряної тривоги, я вже не могла заснути. А згодом сповістили про ракетну небезпеку для нашого регіону, – згадує Ольга Трофимчук.

Заснути тернополянка змогла лише о 4-й ранку, а вже о 6:30 її розбудили вибухи. Пані Ольга каже: звук був настільки потужним, що здавалося, ніби ворожий снаряд влучив у їхню багатоповерхівку. Тож без зайвих роздумів вона збудила всіх, і родина побігла до укриття.

– Я почала кричати, щоб усі швидко підіймалися, збиралися до укриття, бо місто під ворожою атакою. Першим схопила сина, одягнули те, що було під рукою. Добре пам’ятаю, що була в нічній сорочці, а далі все як у тумані. Чоловік пішов до своїх батьків, бо мамі було зле, вона не може ходити самостійно. Я лише повторювала, що треба швидше, бо дуже боялася, панікувала, – каже тернополянка.

Спершу планували йти до укриття місцевого підприємства (адресу не вказуємо з міркувань безпеки — прим. автора), але дорогою побачили, що в той бік летять ворожі «шахеди», тож вирішили не ризикувати. Часу на роздуми не було – моніторингові канали повідомляли про нову хвилю ракет. Родина вирушила до укриття школи №22.

– Батьки не погодилися йти до укриття, тому чоловік прийшов до нас сам. Син постійно моніторив тг-канали і почав кричати, що ракети летять. Він був дуже наляканий. Ми лише почали бігти до школи, як почули крики, вибухи, знову вибухи, і крики — все було в диму. Я зрозуміла, що це наш будинок: або пряме влучання, або зовсім поруч. Чоловік, звичайно, побіг рятувати батьків. А я в ту мить навіть не вірила, що вони залишаться живими, – каже пані Ольга.

Ситуація біля багатоповерхівки нагадувала кадри з фільму жахів. Все палає, клуби чорного диму, крики. Люди вибігали босоніж з під’їздів, розбігалися в різні боки – панувала страшна паніка.

– Сусіди з верхніх поверхів кричали, благали про допомогу. Поруч зі мною кричав у істериці син – йому було дуже страшно. Трохи оговтавшись, я залишила сина з сусідами і побігла за чоловіком, щоб допомогти вивести батьків. Вхідні двері в під’їзд довелося розгрібати, але нас врятувало те, що другий поверх вцілів. Ми встигли їх забрати. Тому й кажу, що Бог подарував нам друге день народження, усій нашій родині, – каже пані Ольга.

Нині родина проживає у знайомих, намагаються оговтатися, вирішити, що робити далі.  Мають базові речі, але все, що наживали роками, — знищив ворог. Також Ольга Трофимчук закликає всіх цінувати рідних та близьких, не відкладати дзвінки, цінувати смак ранкової кави та кожен прожитий день.

– Ніяк не можу усвідомити, що це сталося зі мною. Уже кілька днів подумки прогортаю події страшного 19 листопада. Не вкладається в голові, що у 21 столітті в нас гинуть мирні жителі, діти, воїни. Цей біль розриває душу й серце. Та коли пригортаю свого сина, який отримав сильний шок, розумію, наскільки я щаслива, що змогла підняти й вивести його з будинку, якого вже немає. Дякую Богові за те, що можу зустріти новий ранок, новий світанок — бо він настане не для кожного. Вічна пам’ять моїм сусідам, частину яких і досі не дістали з-під завалів, – наголошує пані Ольга.

Родина відкрила збір. Нині вдалося зібрати трохи більше ніж 250 000 гривень. Вони дякують кожному небайдужому за підтримку та пожертви. Якщо ви також бажаєте долучитися — залишити донат можна за посиланням.

45 потерпілих у лікарнях Тернополя. Який стан та чи всім забезпечені

Сотні свічок, іграшок та квітів принесли тернополяни до будинків, у які влучили ворожі ракети

Амелії щойно виповнилося 8, як її життя забрала ворожа ракета. Дівчинка загинула разом із мамою

Тернопільські