Семеро дітей, чиє світло не згасне: Тернопіль оплакує наймолодших жертв ракетного удару (ВІДЕО)

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Семеро дітей, чиє світло не згасне: Тернопіль оплакує наймолодших жертв ракетного удару (ВІДЕО)

30 листопада 2025 р. 21:14

30 листопада 2025 р. 21:14

Семеро дітей, чиє світло не згасне. Назарчик і Каміла… Давид… Амелія… Адріана.. Руслан… Артем. Їхні усмішки ще вчора світилися у домівках, на подвір’ях, у школах. Сьогодні – це світлини зі свічками, іграшки на руїнах, тиша замість сміху.

Усе сталося в одну мить — 19 листопада. Тернопіль, місто, яке завжди було прихистком, прокинулося серед диму, болю й втрат. Ракетний удар забрав життя 35 людей. Семеро з них — діти. Наймолодшому було лише рік і три місяці. Найстаршим — сімнадцять.

@20.hvylyn Семеро дітей загинули у Тернополі через атаку ворога #тернопіль #війна #приліт #прощання ♬ Glimpse (Slowed + Reverb) - Gabriel Albuquerqüe

Назарчик, якому у серпні виповнився лиш рочок, загинули разом зі своєю п’ятирічною сестричкою мамою. Їхній тато, єдиний, хто вижив, три дні ходив до руїн дому… просто стояв і чекав на диво, якого не сталося.

Чотирирічний Давидко Долиняк загинув разом із батьком. Мама і дві сестрички — у лікарні, без дому, без опори, з нестерпним болем утрати.

Другокласниця Амелія Гжесько померла в обіймах мами. Їх знайшли разом… так, як вони намагалися врятувати одна одну.

Дванадцятирічна Адріана Унольт померла від отриманих травм у лікарні на дев’ятий день після прильоту. На жаль, врятувати дівчинку не вдалося. Також загинула її мама, а сестра і бабуся досі залишаються у лікарні.

Сімнадцятирічні Руслан Бобик навчався у технічному коледжі. Хлопець знався на техніці, мріяв про майбутнє, яке не судилося.

Артему Малюті теж було 17. Війна відібрала у нього не лише майбутню професію, а й перші кроки в дорослому житті — плани, надії, можливість жити власним життям.

Ми мусимо пам’ятати їхні імена. Їхнє світло. Їхнє життя, яке тривало так боляче мало… але назавжди залишиться з нами.