«Час не лікує. Просто вчимося жити з болем». Історія родини Ременців через рік після трагедії

02 грудня 2025 р. 15:54

02 грудня 2025 р. 15:54

Рік минув відтоді, як російський дрон пробив стіну їхньої квартири й забрав життя її чоловіка, 45-річного Віталія, та улюбленця родини лабрадора Боні. Тепер Іванна працює на трьох роботах, закінчує ремонт у новому житлі, підтримує доньок і щодня вчиться жити новим життям, яке ворожий шахед розділив життя на «до» і «після».

«2 грудня… Життя поділилося до і після. Рік без Віталіка, — каже Іванна, дружина загиблого внаслідок влучання ворожого дрону в квартиру 45-річного Віталія Ременця. — Діти — то єдине, що окриляє і підтримує. Час не лікує, це брехня. Просто вчимося жити із цим болем»…

Загинули Віталій і лабрадор Боні

Жінка виконує роль обох батьків, тому працює на трьох роботах. Старша донька вчиться у Львові і працює. А ще разом з коханим винаймає більше житло, бо приютила 8 папужок, господарі яких виїжджали та залишали пташок.
Молодша донечка подружжя Веронічка, яку мама під час прильоту накрила собою, відвідує безліч секцій. Дитина взагалі не говорить про загибель батька і улюбленця родини лабрадора Боні, який загинув разом із господарем. А під час трагедії у Тернополі 19 листопада два вечора поспіль проплакала, зачинившись у своїй кімнаті. Найбільша її розрада — рудий лабрадор Бетті, яка живе із дівчатами майже вісім місяців.

Іванна Ременець не надто хотіла говорити на тему їхньої втрати. Жінка це пояснювала тим, що після ракетної атаки 19 листопада, яка забрала таку кількість життів земляків, згадувати про них не надто правильно. Проте врешті розповіла, як змінилося життя родини за рік без коханого чоловіка і батька та втрати квартири, яка була справжнім гніздечком люблячої родини…

Ворожий шахід, нагадаємо, 2 грудня 2024 року влучив у п’ятиповерхівку на вул. Чубинського і вбив 45-річного батька двох дітей Віталія Ременця. Житло родини згоріло вщент. Вижила дружина Іванна, прикриваючи власним тілом молодшу донечку Веронічку.

Родина Ременців проживала у трикімнатній квартирі на п’ятому поверсі. На момент влучання ворожого дрона в оселі перебував господар Віталій, дружина Іванна та молодша донька Вероніка. Був у них і собака — лабрадор Боні, життя якого разом із господарем забрав російський дрон.

Детальніше читайте:

«Татко гуляє з Боні». Як тернопільська родина оговтується після влучання дрона у квартиру

Закінчують ремонт і мають собаку

У лютому Іванна Ременець отримала сертифікат на двокімнатну квартиру .

Це помешкання у районі митниці, і зараз там завершуть ремонтні роботи, бо родина досі проживає на зйомній квартирі поблизу Центру, розповіла Іванна Ременець. Як і в житлі, яке згоріло після влучання шахеду, там все у бежевих тонах. Іванна каже, що обирає не умисне — зазвичай приходить у крамницю, йде вибирати, скажімо, плитку, то передусім звертає увагу на ту, що за акцією. Бо ще мають повністю облаштувати нове житло та придбати всю потрібну техніку.
— Сьогодні зранку (2 грудня — прим. авт) були на службі за Віталієм у церкві, потім з’їздили в Нирків, — проплакала і там, і там, — каже Іванна Ременець. — Час не лікує взагалі. Оце посиділи, згадали, поплакали. Болить, як же болить.

На могилі Віталія родина встановила пам’ятник. Там весь час дуже багато квітів.

— Собачку маємо. Це наша потіха, дуже-дуже величезна. Лабрадор Бетті, рудого окрасу, нам її потягом з Дніпра передали, коли їй було чотири місяці, — голос Іванни пожвавішав. — Веронічка дуже хотіла саме такого песика. Ви не уявляєте, яка це розрада. І як вона тішиться, коли ми приходимо додому — скаче, намагається лизнути, ніби поцілувати. Вона ніжна-ніжна — така, як нам зараз треба. Так ми і живемо: я, Веронічка і Бетті.

«Зато я не маю часу, коли плакати»

Жінка розповіла, що працює на трьох роботах, аби забезпечити рівень життя такий, як був із Віталієм. І коли говоримо про надмірне навантаження і що це надто важко, додає: «Зато я не маю часу, коли плакати».

Старша Алінка зараз проживає у Львові із коханим Віталієм, який підтримав родину у час трагедії та завжди був поруч протягом цього року. Алінка відмінно навчається, вийшла на стипендію на четвертому курсі університету ім. Франка і ще працює, розповіла мама.

— Її в архів взяли при університеті. Зарплата невелика, але це робота для душі, — розповіла пані Іванна. — Була влітку там на практиці, знайшла досьє на дідуся, Віталікового батька. Що, де, як вчився, з чим працював, чим займався. Це було так цікаво… Вона дуже дідуся любить. Приїжджала, показала йому архівні фото, а він все згадував, розповідав, пам’ятає всіх, кого як звати з групи, прізвища. Ви уявляєте, йому 70 років, і дідусь у нас дуже розумний, унікальний чоловік. Вони із мамою були однокласниками. Така любов шкільна — відтоді разом.

Алінка ще викладає історію онлайн та має власних учнів. А ще опікується восьми папужками, для яких потрібно було винайняти більше житло у Львові. — Так, все почалося з того, що одного папужку вона купила,Ж — мама сміється. — А решту фактично врятувала. У неї є папуги з Харкова, Франківська. Хто виїжджає, залишає пташок, а вона всіх забрала до себе. Навіть квартиру орендує трошки більшу, аби вони мали окремий теплий балкон.

«Діти в мене унікальні. Неймовірні»

Іванна буквально оживає, коли розповідає про донечок і їхні досягнення.

— Діти в мене унікальні. Неймовірні. Веронічка росте, у неї перехідний вік, вперта, мною керує, — сміється мама. — Так і має бути. Завантажена дуже, відвідує купу гуртків, які тільки можна. Тільки у п’ятницю після школи у неї більш-менш вільний час. Хоч і діставатися довше, але школу вона де змінила — клас, учні, друзі, вчителі, це її підтримка. Відмінниця вона у нас. Така молодчинка.

Мама щоранку о восьмій везе дитину до школи із центру на «Канаду», за цей час вирішує робочі справи, далі двічі на тиждень відвозить малу на волейбол. Іванна каже, що малій подобається,у  них дуже крутий тренер і сильна команда. Або у художню школу. Туди молодшу доньку записав ще тато, коли дівчинка була у садочку. Після трагедії родина вирішила відновити навчання у приватній художній школі. Дівчинку взяли назад та повідомили, що займатиметься вона безоплатно. Так і малює вже восьмий рік.

Ременці спілкуються з батьками загиблого Віталія, Вероніка провела у них час на канікулах, а тепер стараються навідуватися за будь-якої можливості. Як каже Іванна — стараються підтримувати один одного.
Жінка дуже дякує всім, хто підтримав їх у тяжку хвилину і підставив плече — від рідних, друзів, співробітників, волонтерів, благодійних організацій і працівників служб міськради — і до пересічних тернополян, які жертвували кошти та пропонували допомогу. Окрема подяка священникам та церкві, яку відвідувала із дитинства та до якої ходили разом з Віталієм.

Пошкоджене авто родини, від якого вцілів лише мотор, забрав кум. Автомобіль поремонтували, замінили і продали. А взамін придбали інше, яке зараз дуже допомагає Іванні із донечками вирішувати чимало побутових справ.

Не знає, де беруть сили жити далі

— Знаєте, наші люди дуже добрі. Що б не казали, — українці добрі. І вбіді це дуже відчувається, — запевняє пані Іванна. — У мене, коли онкологія була в 35-ть, я це відчула. Тоді також всі організувалися і допомагали. І зараз теж. Я не люблю цю фразу «Моя хата з краю, я нічого не знаю». Це не про нас. Тому підтримую маминого чоловіка, який каже: «Моя хата з краю, перший ворога стрічає». Оце наша фраза. Так і виходить, і я в цьому переконуюсь щодня.

З великим болем Іванна згадує події у рідному Тернополі 19 листопада. Це така біда, яку осягнути важко, каже жінка, яка рік тому водночас втратила чоловіка, собаку і житло… Найбільше їй болить, що люди гинули цілими родинами. А за батьків, які втратили дітей, навіть уявити чи говорити боляче.

— Я маю дітей. Вони мене окриляють. Примушують мене мати гарний вигляд, одягатися відповідно, нафарбуватися зранку, — каже Іванна Ременець. — А дивишся кадри, де батьки втратили всю родину… Ще коли трагедія сталася у Львові, коли батько втратив дружину і трьох діток, я не могла оговтатися. Плакала місяців два — Віталік вже просив не дивитися ті фото і відео. Там, де тато залишається сам, — я не знаю, де він бере сили жити далі. Я просто не знаю…

«Треба навчитися жити – без Вітальчика…» Як живе родина, що пережила удар дрона у квартиру

Тернополяни прощаються із Віталієм Ременцем, який загинув внаслідок влучанння ворожого дрона

«Мого тата вночі вбила росія»: Тернопіль попрощається із загиблим Віталієм Ременцем

Аліна Ременець грає на піаніно серед руїн квартири, де загинув її батько (ВІДЕО)

Втратили батька та домівку... Збирають кошти на підтримку родини загиблого тернополянина

Ворог вдарив, коли Тернопіль спав: важкий день для міста показуємо на 10 фото

Обгорілі стіни та двері: який вигляд має під'їзд після влучання безпілотника

Люди поступово повертаються додому: яка ситуація біля будинку, де влучив ворожий дрон

Що зараз всередині будинку, в який вночі влучив ворожий дрон

Вибігали в чому було: тернополяни намагаються забрати із квартир вцілілі речі

Тернопільські