вологість:
тиск:
вітер:
Справедливість у руках ката (Кременець, 1759 рік)
02 грудня 2025 р. 17:25
02 грудня 2025 р. 17:25
У архіві є справа, яка розглядалась Кременецьким судом, яку тогочасні судді воліли б вирвати зі сторінок.
«Справа про чаклунство, спричинення хвороб та спокушення громади» — так вона названа в реєстрі.
Але за сухим записом ховалося щось інше. Страх. Безсилля. І правда, яку ніхто не хотів бачити.
Марцина, 34 роки, мешканка передмістя. Заміжня, двоє дітей померли в малому віці — і саме це громада записала їй у «гріх».
Свідки стверджували:
- вона давала трави від гарячки без благословення церкви;
- лікувала рани маззю, «яку не міг упізнати жоден цирульник»;
- тримала вдома наперстянку й полин — трави, що тоді вважалися «темними»;
- у ніч перед святом Петра сиділа біля криниці та співала ромською мовою.
Три сусідки заявили:
«Після того, як Марцина доторкнулася до немовляти, воно наступного дня одужало. Це неприродно».
19 липня 1759 року, п’ятниця. Зал суду тісний і холодний, запах воску й поту зливається з димом свічок. Люди шепочуть, серця б’ються в унісон із кроками присутніх. Двоє райців пропонують «випробування водою»: спливе — винна, потоне — невинна. Суддя Остап Рудзінський відмовився. Викликали ката.
Шаркан — кат із сумлінням
Шаркан був відомий далеко за межами Кременецького повіту. Його тіло було кремезне, руки сильні, обличчя — суворе, очі — темні, як безодня. Всі знали: він виконує накази суду без жодного вагання. Його робота — страх. Його інструменти — тортури, якими він ніколи не сумнівався користуватися.
Але цього дня щось змінилося. Коли Марцина підняла голову і промовила:
«Я нікого не кривдила. Якщо ви шукаєте винну — знайдіть того, хто вас лякає, а не того, хто лікує»,
…в Шаркана щось перевернулося всередині. Він відчув тяжкість лез, мотузок, холодних кам’яних стін, які раптом стали не тюрмою, а пасткою для його власного сумління. Його руки тремтіли. Серце шалено билося.
Він поклав на стіл полиновий вузлик — символ відмови виконати вирок. Це був акт непокори, якого ніхто від нього не очікував. Судді застигли від жаху. Зупинили протокол. Вирок не оголосили.
На звороті останнього аркуша, олівцем, хтось записав:
«Уночі кат покинув місто разом із підсудною. На світанку ні його, ні її не бачили».
Того ж вечора згоріла катова хата. Дим здіймався над містом, як попіл страху і непокори.
Ця справа показує:
- суд може помилятися;
- громада може бути жорстокою;
- закон може стати знаряддям страху;
- але завжди є той, хто, навіть виконуючи роль ката, здатний почути правду й відмовитися від жорстокості.
Судді так і не оголосили вироку. Кат і Марцина зникли в нічному тумані, а катова хата згоріла в попелі.
Місто ще довго шепотіло їхні імена. І сьогодні, переглядаючи старі документи, відчуваєш: справедливість іноді приходить не через закони, а через сміливість однієї людини.
Віталій Сідоров
Джерело: gazeta-misto.te.ua
Новини рубріки
У Тернополі та області оголосили жовтий рівень небезпечності через туман
02 грудня 2025 р. 17:44
Соцвиплати, нерухомість та працевлаштування: які зміни чекають на українців з 1 січня 2026 року
02 грудня 2025 р. 17:20
Тернопільський театр ляльки повертається на сцену після тривалої перерви
02 грудня 2025 р. 16:51