«Він із нами на Святвечір… » Як родина загиблого Героя зустрічає Різдво

24 грудня 2025 р. 16:11

24 грудня 2025 р. 16:11

Різдво у родині Сергія Фіялки тепер тихіше. Тепло, радість і смак куті колись збирали всіх за один стіл та зараз все змінилося. Сергій загинув під час боїв на Луганщині, прикриваючи побратимів, а його тіло рідним так і не повернули. На Святвечір рідні ставлять на стіл його тарілку і чекають тиші — бо саме тоді здається, що Сергій  поруч. То двері раптом рипнуть без причини, то свічка затремтить сильніше. Він приходить у Різдвяну ніч, щоб їхній дім знову зустрів Різдво.

Радість, смак куті і пампухів та дзвінка коляда завжди супроводжували свята у родині Сергія Фіялки. Та від 2022-го за столом бракує дорогої людини — Сергія. Він загинув 20 червня 2022-го під час боїв на Луганщині, а тіло рідним не повернули досі.

Прикрив побратимів

Сергій Фіялка пішов на фронт фактично в перші дні повномасштабної війни. Був головним сержантом артилерійського взводу 57 бригади, 34 батальйону, командиром взводу. Брав участь у боях на Луганщині, зокрема у Тошківці, розповідає сестра Сергія Уляна Фіялка.

Під час відступу з Тошківки його підрозділ потрапив під обстріл, розповіла мати Сергія Ольга Фіялка. Це було на трасі з Луганщини в напрямку Бахмуту. «Буханка», в якій їхали військові, після обстрілів перекинулася. Сергій прикривав побратимів, врятувавши тоді їм життя. Він відстрілювався до останнього і отримав смертельне поранення. Тіла інших тоді забрали з поля бою, Сергія не повернули рідним досі. Його загибель родина визнавала через суд.

— Я ніби відчувала тоді щось недобре, набрала його, а він надіслав єдине повідомлення: «Тримаю оборону», — мати плаче. — Досі перечитую його і відчуваю, ніби син поруч. А на Святвечір і Різдво є відчуття, що він приходить додому. Пережити цю втрату неможливо.

Різдво для родини — це особливий час, коли вони намагаються відчути присутність Сергія у маленьких родинних ритуалах. Свічки, кутя на столі, улюблені страви...

— Свята вже не ті, і ніколи не будуть такими, як до Різдва 2022-го, — каже сестра Сергія Уляна. —Мій брат був і залишається Героєм. І тепер завдяки йому ми можемо сісти за столи на Різдво.

Ольга Фіялка каже, що не святкують, як раніше, але намагаються зберегти світло та традиції Різдва. «Сергій хотів би, щоб ми жили, пам’ятали і раділи життю. Кожна свічка, кожна крихта куті, кожна молитва — це наша маленька перемога над болем», — додає жінка.

Залишають для Сергія кутю

— З часом цей біль не меншає. Днями пластуни приносили Вифлеємський вогонь, ми відвезли його до синового банера, який встановили на могилі Січових стрільців у Серединках, — каже пані Ольга. — Ти не показуєш цей біль. Але душа гірко плаче. І я чекаю зустріч із сином, коли на те буде воля Божа…

Щомісяця 20 числа родина йде до церкви на Службу і поминає Сергія. Так було і напередодні Різдва. Вже три роки поспіль на Святу вечерю родина ставить тарілку для Сергія. І залишають на ніч для нього кутю.  Світло свічок, смак куті, спільні спогади і родина за столом. Тільки стілець Сергія порожній…

— Може, його душа і приходить, — каже мати. — Але не один Святвечір були відчуття, ніби він тут, з нами. То двері раптом рипнуть без причини, то свічка затремтить сильніше. То вночі, коли не сплю, здається, що хтось ходить по хаті.

Сергій Фіялка залишив після себе світлу пам’ять. Завдяки йому та іншим Героям у Небесному війську і ми у ці дні скуштуємо Різдвяної куті...

Як родини Героїв переживають Різдво і як їх підтримати — психолог

Тернопільські