Подвійний біль однієї родини: Хмелиська попрощалася із захисником Дмитром Пилип’юком

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Подвійний біль однієї родини: Хмелиська попрощалася із захисником Дмитром Пилип’юком

30 грудня 2025 р. 11:22

30 грудня 2025 р. 11:22

29 грудня село Хмелиська занурилося у глибоку скорботу, проводжаючи в останню земну дорогу свого земляка, солдата 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади Збройних сил України Дмитра Васильовича Пилип’юка.

Життєвий шлях молодого воїна, який народився у 1993 році, обірвався ще 4 липня 2025 року під час запеклого бою поблизу населеного пункту Вовчанськ на Харківщині. Довгі шість місяців Дмитро вважався зниклим безвісти, і весь цей час його мати, пані Валентина, жила надією, молилася та вірила у диво, яке, на жаль, не здійснилося.

Страшна звістка про загибель сина стала для родини справжнім ударом, адже цей дім уже вдруге за останній рік одягнув траурні стрічки. Раніше пані Валентина втратила рідного брата Андрія Шумаду, який загинув у січні 2024 року і також певний час вважався зниклим безвісти. Два рідних обличчя на портретах із чорними стрічками, дві великі втрати в одній хаті — цей неймовірний біль став спільним горем для всього села.

Дмитро Пилип’юк переїхав до Хмелиськи ще підлітком, тут пройшли його юнацькі роки, тут він зростав і формувався як особистість. Після навчання у Підволочиському професійному ліцеї він здобув фах радіомеханіка та оператора комп’ютерного набору. Попри те, що доля змалечку випробовувала його — хлопець рано залишився без батька, — Дмитро зберіг у собі надзвичайну світлоту.

Односельці пам’ятають його як дуже спокійного, тихого та щирого юнака, який завжди був готовий прийти на допомогу. Проте за цією лагідною вдачею ховалася міцна воля: коли ворог прийшов на нашу землю, він без вагань став до лав десантників, аби захистити мирне майбутнє своєї країни.

Прощання з Героєм було надзвичайно багатолюдним — віддати шану Дмитру прийшли друзі, побратими та мешканці навколишніх сіл. Його поховали у тиші, перерваній лише плачем та звуками військового салюту.

Світла пам’ять про Дмитра Пилип’юка, чия жертовність стала символом незламності, назавжди житиме в серцях українців, а його подвиг, як і подвиг його дядька, стане частиною героїчної історії нашої перемоги. Вічна слава українському воїну!