Завжди казав, що не Герой, просто робить свою роботу: воїн з Тернополя помер від тяжких поранень в лікарні у Дніпрі

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Завжди казав, що не Герой, просто робить свою роботу: воїн з Тернополя помер від тяжких поранень в лікарні у Дніпрі

11 січня 2026 р. 11:32

11 січня 2026 р. 11:32

Михайло народився 16 листопада 1994 року у Тернополі. Саме тут пройшли його дитинство і юність, тут він зростав, за відгуками оточуючих, щирим, відкритим та життєрадісним хлопцем. Навчався у тернопільській загальноосвітній школі №28, згодом здобував освіту у місцевому кооперативному торговельно-економічному коледжі та Тернопільському комерційному інституті, який закінчив із кваліфікацією бакалавра з економіки підприємства.

Завжди казав, що не Герой, просто робить свою роботу: воїн з Тернополя помер від тяжких поранень в лікарні у Дніпрі

До повномасштабного вторгнення Михайло працював у сфері обслуговування. Ця робота дала йому змогу досконало пізнати рідне місто – кожну вулицю, кожен поворот. Близькі друзі згадують, що він завжди вмів знаходити правильний шлях – не лише на дорозі, а й у житті, залишаючись позитивним, уважним до людей та надійним у будь-якій справі.

У лютому 2023-го Михайло Бугай був мобілізований до лав Збройних Сил України. Рішення стати на захист Батьківщини чоловік прийняв свідомо. Після навчання на полігоні отримав фах водія та позивний «Пілот».

В числі десантників 82-ї бригади, Михайло одним із перших перетнув кордон під час Курської операції 6 серпня 2024 року. Після Курщини був надзвичайно складний Донецький напрямок. Там Михайло, як водій взводу радіоелектронної боротьби (РЕБ) відділення безпілотних авіаційних комплексів, виконував завдання з постачання та евакуації, рятуючи життя побратимів. Він був надійною опорою командирів: доставляв харчі, паливо, обладнання, одяг, брав участь у випробуваннях нових засобів РЕБ. Був душею компанії, мав чудові кулінарні здібності.

“Брався за будь-які завдання, але з розумом. Треба? Поїхали! І так завжди”, – згадує колишній командир Андрій (позивний «Сова») .

27 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Торецьке Краматорського району Донецької області автомобіль, у якому перебував Михайло з побратимами, вразив ворожий FPV-дрон. Воїн зазнав тяжких поранень. Лікарі до останнього боролися за його життя та 18 вересня Михайло помер від тяжких поранень в лікарні у Дніпрі.

«Він був найдобрішою та найсвітлішою людиною, яку я знала. Завжди на позитиві, завжди – «Ми все зможемо»…. Пам’ятаю, він завжди казав, що не герой, просто робить свою роботу. Але саме такі скромні люди і є справжніми Героями», – говорить дружина Юлія.