Уже поглядом Янгола: на рідну Чортківщину відстанню в рік «на щиті» – Герой Сорока Андрій

21 січня 2026 р. 17:43

21 січня 2026 р. 17:43

І знову гіркі сльози обпікають обличчя краян, і знову сумно палахкотять поминальні лампадки: вже Небесним янголом до рідного дому, що в с. Переходи Чортківської громади, 21 січня 2026 р. повернувся Герой – воїн Сорока Андрій (23.10.1085 р. н.).

Більше року чекання, сподівань, віри та ревної молитви, що Андрій все-таки живий, що своїми ногами (як кажуть) повернеться і скаже: «Рідні мої, я – живий, я – повернувся!». Та не сталося. На жаль, на превеликий жаль…

Автор: з архіву родини Сороки

У жовтні 2024 року Сорока Андрій Васильович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Мужньо боронив Батьківщину в складі 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти в/ч А 7400. Загинув 14.12.2024 р. близько 7-ї год. 10 хв, виконуючи бойове завдання в районі н.п. Ніколаєво-Дарїно, Курська обл. (рф). Внаслідок стрілецького бою отримав поранення, несумісне з життям. З 15.12.2024 р. обліковувався як зниклий безвісти, до отримання постанови про встановлення особи від 08.01.2026 р. Лише після тривалих пошуків тіло Андрія вдалося ідентифікувати.

Чортківська громада уклінно зустріла свого захисника. На подвір’ї собору Верх. Апп. Перта і Павла священнослужителі відправили панахиду.

Рідні Героя розповідають…

До мобілізації Андрій працював на хлібокомбінаті, де його цінували як відповідального та сумлінного. Згодом – на фермі, а також у будівельній бригаді. Андрія знали як людину праці, котра не цуралася жодної роботи й завжди доводила справу до кінця.

Сорока Андрій виріс у багатодітній родині, де було чотирнадцятеро дітей. У нього залишилися шестеро братів і семеро сестер. Він був четвертим знизу за віком. Навчався у Горішньо-Вигнанській школі. З дитинства був тісно пов’язаний із церквою: його мама була старшою сестрицею, а сам Андрій прислуговував у храмі до того часу, поки не пішов на війну. Саме через служіння в храмі його добре знали й пам’ятали багато людей.

Змалку Андрій брав участь у вертепах, щороку ходив колядувати до церкви всі три дні Різдва, тоді як більшість обирала лише один. Для нього це було не звичаєм, а внутрішньою потребою, частиною традицій сім’ї.

Сімʼя для Андрія була основою та опорою. Він охоче брав на себе турботи, пов’язані з родинними зібраннями. Неодноразово маринував і смажив шашлик для всієї сім’ї, допомагав на кухні – готував салати та різноманітні нарізки. Для нього це було способом підтримувати відчуття спільності, яке він цінував і як вчили його батьки.

Мама для Андрія була особливим авторитетом: її слово він чув і приймав, її віра й спосіб життя стали для нього внутрішнім орієнтиром. До матері був дуже прив’язаний, і після її втрати довго переживав, несучи цей біль мовчки, не виставляючи його напоказ.

Саме з родини Андрій виніс уміння допомагати. Всі, хто його знав, згадують як добру, чуйну та товариську людину, як такого, з ким легко було товаришувати, поруч із ким завжди відчувалася надійність. Він був активний у простих, щоденних речах: допомогти біля хати, щось підремонтувати, щось перенести важке – без зайвих запитань.

Андрій дуже любив тварин, не раз приносив додому цуциків з ферми, аби вони охороняли господарство, і ставився до них із теплом та увагою. А ще – він дуже любив танці, весілля, умів співати й створювати довкола себе атмосферу радості. Танцював неординарно й упевнено, ніби робив це професійно.

На фермі, де працював, колись виникла ідея одягнути його в обладунки й посадити на коня під час весільної ходи – Андрій добре їздив верхи, і цей образ надовго закарбувався в пам’яті людей.

Автор: Тетяна Лякуш

До сорокаріччя Сороці залишалося зовсім небагато. Так скерувала доля, що не одружився, не звив своє сімейне гніздечко… Андрію назавжди – 39!

Із роздираючими душу скорботними сиренами траурний кортеж рушив центральною вулицею міста до рідного дому полеглого за волю України воїна Сороки Андрія.

Війна не обирає. Вона забирає справжніх – Героїв. І тоді стає очевидно, що Герой – це не образ і не роль, а людина, котра місила хліб, працювала на фермі, танцювала на весіллях, їздила верхи і зі щирістю та добром жила між людьми.

Тернопільські