Майже 40 хвилин висіла на балконі непритомна: історія 14-річної Насті Цяпало, яка вижила після ракетного удару

26 січня 2026 р. 20:02

26 січня 2026 р. 20:02

Ранок 19 листопада 2025 року розділив життя 14-річної Анастасії Цяпало на «до» і «після». Квартира, у якій вона проживала разом із мамою Оксаною, бабусею Тетяною та дідусем Ігорем, опинилася в епіцентрі ворожого удару. Дівчинка втратила маму й дідуся, отримала складні опіки і нині проходить тривалу реабілітацію. Те, що їй і бабусі вдалося вижити, вони називають справжнім дивом.

Анастасія навчається у дев’ятому класі школи №26. Впродовж чотирьох років вона займається баскетболом і є капітаном команди. Дівчинка мріє повернутися у спорт – спочатку вболівати за своїх, а згодом, після повного відновлення, знову вийти на поле разом з командою. Поки що вчиться знову кидати м’яча у кільце під наглядом медиків.

Полум’я захоплювало, неначе вихор…

Родина Анастасії проживала на третьому поверсі багатоповерхівки на вулиці 15 Квітня. У момент удару дівчинка разом із мамою, бабусею та дідусем перебували вдома. Коли почули потужні вибухи з боку місцевого підприємства, зрозуміли, що потрібно брати документи і спускатися в укриття.

– Я поспіхом вдягалася, щоб спуститися до укриття. І тут почула приліт – усі вікна моментально вилетіли. Відкриваю двері, а там потік жару, пилу, кіптяви – все в обличчя. Дихати було дуже важко, – згадує 14-річна тернополянка.

Родина фактично опинилася заблокованою у квартирі. Кожна секунда була для них на вагу золота. Першою почала втрачати свідомість мама Оксана, згодом зле стало і дідусю Ігорю. За словами бабусі Тетяни, до останнього вони сподівалися, що рідних вдасться врятувати…

– Кімната у квартирі палала, було дуже гаряче, і полум’я затягувало, неначе у вихор. Оксана (мама Насті – прим. автора) погано себе почувала і знепритомніла, тож ми її відтягнули до зали і поклали подушечку під голову. Я намагалася привести її до тями, але вона вже не реагувала. Згодом почав втрачати свідомість і мій чоловік (дідусь Насті – прим. автора). Так вони і залишилися у квартирі, де загинули, – розповідає бабуся Тетяна.

Єдиний шлях порятунку – балкон

Єдиним шансом на порятунок для Анастасії та її бабусі став балкон. Дістатися до нього довелося навпомацки, підсвічуючи шлях ліхтариком із телефона – через густий чорний дим навколо не було видно нічого.

– Чоловік молодшої доньки, які живуть окремо, кричав нам у слухавку: «Виходьте на балкон, тільки тут вдасться нам вас врятувати». Зять знайшов нам драбину, приставив до другого поверху і просив рятувальників поливати її водою, бо був великий жар, – згадує бабуся. – Коли ми вийшли з онучкою на балкон, то десь здалеку відчували, що трохи як діставала вода. Настільки все було чорне, що я світила ліхтариком від телефону, щоб побачили, що ми тут є живі. Зять почав кричати: «Стрибайте, ми будемо вас ловити». Настуся перекинула ногу з балкону, хотіла стрибати, але зачепилася за речі і висіла непритомна орієнтовно 40 хвилин. Ніхто не міг їй допомогти, бо повідомили про повторний ворожий удар. Як вже зняли мене – не пам’ятаю, бо втратила свідомість. Лише уривками згадую, як теж зачепилася і на собі рвала футболку, щоб врятуватися. Зі слів зятя, я просто падала і котилася по драбині донизу, і вдалося підхопити.

Рятували життя медики Тернополя та Львова

Після обстрілу Анастасію доправили до Тернопільської обласної дитячої лікарні, а її бабусю з опіком руки, трахеї – до обласної клінічної лікарні. Медики обох закладів боролися за їхні життя. Через те, що Анастасія отримала 15% опіків, лікарі ухвалили рішення перевозити її до дитячої лікарні Святого Миколая у Львові, де вона перебуває й нині.

– Настя отримала глибокі опіки поверхні тіла. У неї обпечена ліва нога від паху до кутика, кисті обох рук до ліктя, а також шия, обличчя та дихальні шляхи. Опіки були настільки глибокими, що на лівій нозі аж до м’язової тканини. Кожна операція і перев’язка були під наркозом, знеболювальні вводили їй щочотири години, бо вона не витримувала – було дуже важко, – каже бабуся 14-річної дівчинки.

Перший тиждень у лікарні Святого Миколая Анастасія перебувала під наглядом спеціалістів відділення інтенсивної терапії та анестезіології. Дівчинці наклали трахеостому, щоб забезпечити підтримку дихання через апарат ШВЛ. Згодом її перевели у хірургічне відділення.

– Їй робили пересадку шкіри – як донорську брали праву ногу, а на кисті рук – з передпліччя. Шкіра прижилася гарно, але поки вона нееластична, тож над нею потрібно працювати, щоб не було рубців. Також упродовж року Настя має носити компресійний одяг, щоб шкіра зайвий раз не натягувалася, не лопалася і менше утворювалися рубці, – додає пані Тетяна.

Поки 14-річна Анастасія була в реанімації, їй не повідомляли про смерть мами та дідуся. Та, як розповідає бабуся Тетяна, дівчинка й сама здогадалася про це: вона згадала все, що довелося пережити після удару, склала всі пазлики того ранку й промовила: «Я знаю, що мами і дідуся з нами вже немає». Прийняти нову реальність було надзвичайно важко, адже до останнього всі сподівалися, що Оксану (маму дівчинки — прим. автора) вдасться врятувати. Тож нині, окрім реабілітологів та інших лікарів, з дівчинкою працюють і психологи.

Перші кроки після удару

Зараз Анастасія проходить реабілітацію – вчиться знову ходити та розробляє кисті рук. За словами бабусі, все маленькими кроками, але результати вже помітні.

– Онучка поступово сама себе обслуговує – чистить зуби, вмиває личко, зачісується гребінчиком. Ми радіємо, що ці елементарні речі вона знову потрохи може робити самостійно, – говорить пані Тетяна. – Більше навантаження їй уже дають на біговій доріжці, вчать ходити сходами, долати умовні перешкоди. Фахівці розробляють для неї індивідуальний блок вправ і поступово працюють. Не все виходить з першого разу, але це нормально – потрібен час. Загалом медики кажуть, що у неї молодий, спортивний організм, і саме це допомагає їй швидше відновлюватися.

Весь курс лікування – безоплатний, повідомили журналістам «20 хвилин» у дитячій лікарні Святого Миколая у Львові. Невдовзі Анастасія разом із бабусею мають повернутися до Тернополя. Втім, реабілітація на цьому не завершиться – попереду ще кілька двотижневих курсів під наглядом медиків. У подальшому також запланували косметичну операцію, щоб прибрати рубці на шиї, а щодо рук та ноги – рішення ухвалюватимуть згодом.

«Жити у цій квартирі не плануємо»

Нині квартира, де ще кілька місяців тому панував родинний затишок, тепло та лунав сміх, перетворилася на згарище. Про ремонти говорити поки зарано – найважливіше повністю одужати та відновитися.

– Поступово відновити квартиру мусимо. Зробити бодай якийсь косметичний ремонт – поштукатурити, пошпаклювати. Поклеїти обої чи пофарбувати стіни. Я вже не кажу про всі меблі та обладнання, що у нас було. Я розумію, що коштів, компенсованих державою, на все не вистачить. Але ми не плануємо там жити – не хочу, щоб Настя жила тими тяжкими спогадами. Бо скільки б часу не минуло, ці спогади про трагічний ранок 19 листопада 2025 року будуть з нами постійно, — каже пані Тетяна.

Наразі 14-річна Анастасія та її бабуся проживають у квартирі рідних. Вони втратили все, що в них було. Якщо бажаєте підтримати, допомогти бодай з елементарним — залишайте пожертви за номером карти: 4149 4975 1740 5264 — Тетяна Неспляк (бабуся дівчинки).

Коли кожна секунда на вагу золота: як подружжю Різванових вдалося врятуватися з палаючої багатоповерхівки

Втекли від війни, але вона наздогнала у Тернополі 19 листопада: історія переселенки та її донечки

Родина Німащук дивом вижила під обстрілом — небайдужі зібрали їм понад мільйон на нову квартиру

«Якби чоловік не вибив двері – ми згоріли б живцем»: родина Хабібулліних вирвалася з полум’я після удару

«Найбільша нагорода — врятовані життя»: історія Володимира Цупера, який допомагав рятувати людей із палаючого будинку

Тернопільські