Що чекає на нас?

31 січня 2026 р. 18:05

31 січня 2026 р. 18:05

Сьогодні українська земля палає у вогні, бо її прагне знищити російський імперіалізм. Новітня московська навала прийшла невипадково, адже хтось створив для неї сприятливі передумови.

Виходить, що Андрій Кузьменко правду писав:

Я злий на совість президентів,

Яка до них ніколи не приходить.

Я злий на політичних імпотентів,

Які нас, як собак, по кругу водять.

Саме так триватиме і надалі, якщо не створимо структуровану громадську опозицію у формі асоціації незалежних територіальних комітетів громадської ініціативи «Естафета поколінь», які діятимуть на засадах ідеології українського націоналізму. Мали б заради України об’єднатися авторитетні науковці та винахідники, виробничники і менеджери, експерти та фінансисти.

Усе актуальне та вартісне буде покладено в основу громадської програми розвитку держави на найближче десятиріччя, із якою доведеться рахуватися Верховній Раді України, Уряду та Президенту. Бо у разі виявлених некомпетентності, саботажу або шкідництва буде  сформовано консолідуючі політичні вимоги та загальнодержавні акції громадянської непокори із вимогою перезавантаження влади.

За такого сценарію революційний зрив вже не зведуть на манівці, як це відбулося під час Помаранчевої революції 2004-го чи то Революції Гідності 2014-го років. Переважна більшість учасників згаданих протестних акцій не володіла азами політичної культури. Зокрема на Євромайдані консолідуючі ідеї звучали із уст поодиноких сміливців, але їх швидко приборкували «превентивними заходами», то ж спрямувати революційну енергію мас у конструктивне русло не вдалося.

Хоча названі протестні збурення набували масового, суспільного характеру, але жоден із них так і не доріс до статусу національної революції. До такого висновку спонукає визначення Степана Бандери, що його блискучий теоретик і стратег українського націоналізму сформулював у статті « До засад нашої визвольної політики»: «Перша ознака національної революції – це активна й солідарна участь у ній цілого народу, всіх основних частин і суспільних прошарків нації. Друга головна ознака – це змагання за основну зміну становища всього народу, умовин його життя й розвитку в різних ділянках».

Тоді як згадані громадянські протести забезпечили зростання матеріального добробуту лише політичній верхівці, фінансово-олігархічним кланам. Інші суспільні верстви мали задовольнятися малим – незначним підвищенням заробітних плат та пенсій. А звідки братимуть кошти після завершення війни?

Тим, хто прагнув більшого достатку, радили поповнювати армію трудових мігрантів. Може, саме для цього у червні 2017 р. запровадили безвізовий режим?

Нам натякають, що після війни Україну чекає участь аграрної колонії міжнародного капіталу, де теперішні обласні центри гратимуть третьорядні ролі, адже не матимуть власних коштів на реалізацію програм місцевого значення. У такому разі жителям провінції світить хіба заробітчанство за кордоном.

Причиною такої дискримінації є те, що в Україні досі не створено передумов для ефективної взаємодії неурядових, неприбуткових організацій, які діяли б незалежно від держави та бізнесу, представляючи інтереси громадян, захищаючи їхні права та реалізуючи суспільно корисні проєкти, виступаючи важливим інструментом демократії та соціального партнерства.

Тут доречно навести ще одну цитату із статті Степана Бандери « Перспективи української національно-визвольної революції»: «Революція — це цілий процес боротьби, від її початків до кінцевого завершення. Обмежене поняття революції є так само невластиве, як крона дерева без коріння і стовбура… Кінцевий етап вирішує про те, чи якийсь революційний процес вповні заслуговує на назву революції».

Головне питання, як спонукати до активної громадянської позиції пасивних, пригнічених війною земляків? Підказку знайдемо у вже згадуваній фундаментальній праці Степана Бандери «Перспективи української національно-визвольної революції»: «Є три основні, первісні рушії революційного процесу: революційна ідея, революційна організація і революційна акція.

…Між трьома рушійними силами визвольної революції існує нерозривний зв’язок так, що відсутність однієї із них засадничо зменшує діяння інших. Тільки при повновартному діянні всіх трьох рушіїв революційний процес послідовно розвивається всупереч усім намаганням ворога спинити його, розбити, чи розкласти». У збірнику праць Степана Бандери «Перспективи української революції».

Я за щасливе майбутнє України після війни, за громадянське суспільство, яке знає, чого хоче для своєї країни. Мені приємно, що мої прагнення оцінив екс-голова ВР Олександр Мороз. У щоденникових нотатках «Записки під час війни» він пише: «…Мій заочно знайомий Василь Неручок із Лановець Тернопільської області, активний дописувач Тернопільської газети «Свобода». Років 8-10 тому відгукнувся на мої публікації публіцистики і поезії. І хоч ми були представниками різних політичних партій, погляди на проблеми розвитку України, на позицію владних структур, на причини занепаду країни і шляхи її прогресивного розвитку у нас збігалися. Так і має бути, коли люди керуються здоровим глуздом, розуміючи суть речей без партійно політичного глянцю, а на підставі фактів, чесного аналізу причин і наслідків нинішнього стану країни, споріднених уявлень про необхідне її майбутнє.

Василь Неручок супроводжує уривки з моїх «Записок під час війни» висловлюваннями представників українського націоналізму – Дмитра Донцова, Симона Петлюри, Степана Бандери, а також цитатами Ліни Костенко, полемічних висловів Ірини Фаріон тощо.

Йдеться про спільне – про незалежну, самостійну Україну. Про ту Україну, яку, можливо, в чомусь інакше уявляли наші, скажемо так, предтечі. Про Україну, яку тепер доводиться боронити найперше від ворога, котрого вони називали давним-давно, а ми (в тому числі і я) тепер бачимо підтвердження їхньої правоти. Бачимо також інші причини нашої трагедії – зовнішні і внутрішні, котрі попередники, зі зрозумілих причин, не передбачали. Нам, безумовно, обов’язково треба відстояти свою державу. Відстояти у можливо найвідповідальніший момент в її історії».

Василь НЕРУЧОК ,

координатор ініціативної групи

«Естафета поколінь» у Лановецькій МГ

Тернопільські