Кум, сват, брат — і контракт у кишені. Як реально зламати корупцію: досвід Чехії

05 лютого 2026 р. 21:33

05 лютого 2026 р. 21:33

• Вступ України до Європейського Союзу активно обговорюється і на європейському рівні, і всередині країни. Ми тут, у Тернополі чи в інших містах України, часто чуємо від політиків різні дати можливого приєднання. Приміром, востаннє Президент Володимир Зеленський заявив, що точна дата вступу може бути відома у 2027 році. Усі чекаємо — не дочекаємося.
• Та умови, які перед нами ставлять партнери, необхідно виконати. І одна з ключових — Україна має притягнути до відповідальності корумпованих політиків і бізнесменів, якщо хоче бути повноправною членкинею ЄС. Поки ми з цим намагаємося щось зробити, важливо частіше дивитися на європейський досвід і аналізувати, як працюють їхні підходи.

Редакторський блог

Трохи ліричного відступу. Мені, головній редакторці регіональної редакції «20 хвилин», журналістці, насправді дуже болить тема викриття корупції в невеликому регіоні, де кожен один одному — кум, сват, брат і так далі. Наше медіа — чи не єдине в області, яке системно проводить журналістські розслідування та готує аналітику, дотримуючись професійних стандартів, балансу думок і не маючи за собою «прижатого хвоста з підмоченою репутацією».

Наші журналісти часто зазнають тиску за свої публікації — у різних формах і проявах. Тому для нас надзвичайно важлива підтримка авдиторії. І так само цінним є досвід європейських колег.

Важлива незалежність журналістів

У межах своєї останньої поїздки до Чехії, організованої чеською Асоціацією з міжнародних питань (AMO ), мала нагоду ближче познайомитися з відмінностями в підходах до управління містами та, що найважливіше, — із механізмами громадського нагляду за діями посадовців, використанням бюджетних коштів і доцільністю реалізованих програм. І якщо ви думаєте, що проблеми існують лише в Україні, — дуже помиляєтесь. Вони є всюди. Втім, чехи, як і інші європейці, десятиліттями вибудовують інструменти суспільного контролю.

У цьому матеріалі — про те, як журналісти допомагають боротися з корупцією (так, без журналістів тут не обійтися), як працює чеське законодавство, як громадські організації долучаються до цих процесів, які існують підводні камені та що з ними робити.

«Я не вважаю, що можу вас чомусь навчити зверху вниз. Українські журналісти зараз мають унікальний досвід, якого немає ні в кого в Європі», — одразу під час нашої зустрічі наголосив Ондржей Кундра , журналіст-розслідувач чеського щотижневого журналу Respekt, який понад десять років системно працює з темами олігархічного впливу, політичної корупції та російської дезінформації. Свою спеціалізацію він пов’язує з подіями 2013–2014 років, коли стало очевидно, що російський вплив у Центральній Європі — не поодинокі випадки, а цілісна стратегія.

Досвід редакції Respekt ґрунтується на жорсткому рішенні зробити фінансову незалежність основою редакційної свободи. Близько 80% доходів видання формує передплата, ще 20% — реклама, публічні дискусії, книжкові проєкти та інші активності. Усі матеріали на сайті закриті постійно, без «відкладеного» безкоштовного доступу.

«Це наш економічний вибір. Якщо читач не платить за журналістику, хтось інший обов’язково за неї заплатить — і тоді він же вимагатиме впливу», — пояснює Кундра.

Редакція постійно адаптує формати до змін у поведінці авдиторії. Respekt активно розвиває подкасти та аудіоконтент, реагуючи на те, що люди дедалі частіше слухають тексти замість читання. Частину подкастів планують перевести в закритий доступ для передплатників. Водночас редакція оптимізує витрати там, де це не шкодить якості журналістики: замість професійних акторів для озвучення текстів використовують штучний інтелект. Це не про моду на ШІ — це про те, щоб гроші йшли на розслідування, а не на красиву оболонку.

Не в нас усе погано, але є чому повчитися

Показовий кейс із практики Respekt — розслідування проти чеських олігархів. Кундра описав багаторічні судові війни з великими бізнесменами, які намагаються через позови зупинити критичні публікації. Формально вони вимагають спростувань чи компенсацій, але справжня мета — змусити журналістів замовкнути.

«Найчастіше вони хочуть одного — щоб ми більше ніколи про них не писали. У Чехії такі позови рідко стають інструментом повного паралічу редакцій, а судова практика часто стає на бік журналістів», — говорить Кундра.

Другий кейс — робота з російським впливом і дезінформацією у співпраці з міжнародними партнерами, зокрема Bellingcat. Журналістські розслідування допомогли ідентифікувати російських агентів, причетних до диверсій і шпигунських операцій у Чехії. Після публікацій уряд публічно визнавав участь російських спецслужб і висилав десятки дипломатів та агентів.

«Це момент, коли журналістика перестає бути просто текстом і стає частиною національної безпеки», — зазначає він.

Ще один кейс — приклад нестандартної польової роботи, коли формальні інструменти не працюють. Колега Кундри протягом двох місяців щодня спостерігала за входом до будівлі, куди приходив місцевий «посадовець», що не мав офіційної посади, а отже — не підпадав під стандартні запити на інформацію. У результаті вдалося скласти карту його контактів — від керівників держпідприємств до представників силових структур.

«Якщо вам закрили двері — дивіться, хто в них заходить». Цей принцип цілком можна застосувати й в українських реаліях.

Як викриття перетворюються на зміни

Після розмови стало зрозуміло: розслідування у сфері публічних закупівель рідко починаються з «ідеальної» прозорої процедури. Найчастіше — з уже підписаного договору, оприлюдненого постфактум, або з дивної повторюваності: одних і тих самих підрядників, сум «під поріг», дат наприкінці бюджетного року. Саме через аналіз відкритих даних після факту Respekt роками викривала зловживання навіть тоді, коли формально закон не порушувався.

Далі виникає ключове питання: що відбувається після публікації?

Transparency International – Česká republika працює на стику аналітики, громадського контролю й адвокації антикорупційних реформ. Якщо журналісти показують проблему, то ця організація пояснює, чому система дозволяє їй виникати знову і знову.

Ondřej Kopečný, директор чеського представництва Transparency International, пояснив: хоча чеська система закупівель формально відповідає європейським стандартам, підвищення порогів для обов’язкових тендерів — до 3 млн крон для послуг і до 9 млн для робіт — суттєво зменшило рівень прозорості. Формально це пояснюють інфляцією, але фактично більше грошей витрачається без конкуренції.

Паралель з Україною очевидна: під час воєнного стану дозволені прямі договори для оборонних і критичних потреб, а також закупівлі до певних сум без Prozorro. Це створює простір для зловживань навіть без прямого порушення закону.

Водночас у Чехії відсутність тендеру не означає відсутність контролю. Усі договори публікуються в обов’язковому реєстрі, що дозволяє журналістам і громадянам аналізувати витрати після ухвалення рішень.

Показовий кейс — серія договорів на суму «за одну крону до порогу» — найчастіше 1 999 999 крон. Журналісти встановили, що постачальники цих контрактів згодом ставали спонсорами місцевої політичної партії. Формально закон не порушувався, але принципи доброчесності — так.

Коли настає відповідальність

За словами представника Transparency International, саме на локальному рівні ризики найвищі. Тому організація просуває принцип добровільної прозорості — навіть там, де закон цього не вимагає. Для українських реалій це звучить майже утопічно, але саме до цього варто прагнути.

Найкращий ефект виникає тоді, коли медіа, громадські організації та активні мешканці працюють як єдина екосистема.

У Чехії журналістські викриття нерідко доходять до вироків. Засуджені високопосадовці, тривають гучні судові процеси, а справи на кшталт Dozimetr демонструють: корупція може мати конкретні наслідки.

Усі ці кейси об’єднує одне: відповідальність настає лише тоді, коли журналістика, суспільний тиск, антикорупційні органи й судова система працюють разом.

Без вироків — євроінтеграція залишиться політичним гаслом. А ви як думаєте?

Студенти, юристи та родини експолітиків: кому йдуть гроші за рекламу в телеграм-каналах Тернополя

Безоплатна міська земля — для елітного житла. Як на Чайковського виросли таунхауси замість приватних садиб

Простір для переселенців чи приватний бізнес? Що насправді у коворкінгу, який будували за грантові кошти

Тернопільські