Наталія ГРИЦИШИН: «Бібліотека – не лише про читання, а й про людяність, довіру та внутрішню опору»

07 лютого 2026 р. 15:20

07 лютого 2026 р. 15:20

Сьогодні поспілкувався із бібліотекаркою читального залу бібліотеки №5 для дітей про те, чим живе книгозбірня в умовах війни, про поєднання захоплень літературою і народною творчістю.

– Пані Наталю, чому ви обрали місце роботи в дитячій бібліотеці? Наскільки важко працювати з дітьми?

– Проживаю у Теребовлі, а працюю у Тернополі. За першою освітою я кухар-кондитер, але у душі – творча людина, завжди захоплювалася читанням та рукоділлям, що й привело мене до здобуття моєї другої професії – «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа».

Для мене праця в дитячій бібліотеці – це можливість поєднати любов до книг і творчості з бажанням надихати дітей. Тут я можу не лише допомагати у виборі літератури, а й організовувати різноманітні заняття, розвивати в юних читачів фантазію та жагу до знань. Дитяча бібліотека – це місце, де можна бачити, як формуються перші захоплення, інтерес до культури та мистецтва, а також відчувати, що твоя робота реально допомагає дітям рости всебічно.

Бібліотекар має бути уважним, терплячим і вміти зацікавити різновікову аудиторію. Навики педагогіки можна здобути і через досвід, організовуючи майстер-класи, читання та ігрові заняття, поступово виробляти свій власний стиль роботи з дітьми.

Працювати з дітьми – це завжди виклик і водночас велика радість. Дітлахи дуже щирі, емоційні, їх легко зацікавити, але вони потребують особливої уваги, терпіння та гнучкості у підході. Важливо вміти знаходити баланс між дисципліною і свободою творчості, адаптувати заходи під різні вікові групи й інтереси. Іноді буває виснажливо, але задоволення від їхніх усмішок, відкриттів і захоплення своєю роботою компенсує всі труднощі.

– Для того, щоб рекомендувати щось конкретне вашим юним читачам, вам, напевно, доводиться читати дитячі книжки? Останнім часом яких кни г ви прочитали більше: дорослих чи дитячих?

– Щоб радити дітям щось справді цікаве й доречне, бібліотекарю важливо цікавитися дитячою літературою. Та все ж більше читаю дорослі книжки, вони допомагають розширювати світогляд, знаходити нові теми й ідеї, які згодом можна адаптувати для роботи з юними читачами. Але чи можна чітко визначити ту тонку грань між дитячою і дорослою літературою, якщо багато дітей в зовсім юному віці полюбляють читати книжки, які цілком вважаються дорослими, а батьки, читаючи на ніч малюкам казки, самі мимоволі можуть ними захопитися?

– У наших «цифрових» реаліях прогресує процес переведення книг в електронний формат. На вашу думку, чи не призведе це до повного зникнення паперової літератури. Якщо так, то який прогноз в часі?

– Діджиталізація не призведе до повного зникнення паперової книги. Електронні формати зручні й доступні, але паперова література має емоційну та культурну цінність, яку неможливо повністю замінити екраном, особливо для дітей. Найімовірніше, йдеться не про зникнення, а про співіснування різних форматів. Паперова книга залишиться як носій традиції, живого читання та особливого досвіду. Тож навіть у найближчі десятиліття повного переходу на електронні книги, на мою думку, не буде.

• Колись вважалося, що бібліотеки є чи не найтихішими громадськими місцями.

– Сьогодні бібліотека вже не є абсолютно тихим місцем. Вона поєднує зони для спокійного читання і простори для спілкування, заходів та творчості. Тиша тут є, але вона – не єдина форма життя бібліотеки.

• Усі міські бібліотеки об’єднані в ЦБС. Чи означає це, що вони всі однотипні, чи кожна з них унікальна?

– Центральна міська бібліотечна система була створена ще у 70-х роках минулого століття. Зі здобуттям Україною незалежності бібліотеки стали функціонувати передусім як культурно-просвітницькі та інформаційні центри, розпочалася комп’ютеризація. Сьогодні ЦБС міста Тернополя очолює Оксана Лехіцька. Не хочу, щоб мої слова сприйняли, як лестощі, але щиро скажу, що вона – керівник, який на своєму місці. Завжди готова прийти на допомогу, порадити, сприяти в організації заходів. Часто модерує різні зустрічі.

Кожна із бібліотек нашого міста має свій профілюючий напрямок. У нашій бібліотеці для дітей №5 вже понад десять років діє інтерактивний дитячий центр – музей національної іграшки. Він робить книгозбірню не лише осередком читання, а й простором живої спадщини, де книга поєднується з історією, творчістю та національною пам’яттю.

– Більшість дітей відвідують бібліотеки самостійно, чи вам доводиться заманювати їх різними заходами?

– Як і інші бібліотеки нашого міста, ми теж проводимо різноманітні творчі зустрічі, тематичні та патріотичні заходи, виставки. Так ми допомагаємо дітям більше ознайомлюватися з історією, культурою і традиціями рідного краю. Наші заходи завжди велелюдні, а юні відвідувачі беруть у них активну участь.

Проте не лише різні цікаві заходи ваблять дітей у бібліотеки. Вони самостійно приходять сюди, читають із задоволенням, і не лише книги зі шкільної програми. Ми вже навіть вивчили літературні смаки багатьох наших завсідників, знаємо, що новенького можна запропонувати кожному індивідуально. Незважаючи на складну економічну ситуацію в країні в умовах війни, наші фонди регулярно поповнюються новими надходженнями. Діти полюбляють бібліотеку, сприймають її як свій простір, де цікаво, комфортно, завжди є улюблені книги.

– Чи відчутно змінилася специфіка роботи бібліотек в умовах особливого періоду?

– Тепер ми більше уваги приділяємо спокійному спілкуванню за книгою, творчим заняттям, які допомагають відволікатися, знизити тривожність.

Події 19 листопада 2025 р., коли внаслідок ракетного обстрілу постраждав будинок по вулиці Стуса, 4 (в одному дворі з нашою бібліотекою), стали болючим випробуванням для усіх тернополян. Звісно, спершу було страшно і дорослим, і дітям. Дехто остерігався заходити, відчував тривогу. Але поступово бібліотека знову почала наповнюватися дитячими голосами.

Для багатьох дітей наш простір став місцем, де можна відчути спокій, підтримку і повернутися до звичних занять – книги, творчості, живого спілкування. І це ще раз підтвердило, що сьогодні бібліотека – не лише про читання, а й про людяність, довіру та внутрішню опору, яка так потрібна у складні часи.

– Р озкажіть про ваше захоплення народними ремеслами.

– Моє захоплення народними ремеслами почалося ще в дитинстві з вишивки, якої навчила мене мама. Згодом я займалася у майстрині Вікторії Кривоніс, яка познайомила мене з іншими творчими людьми і надихнула брати участь у виставках, майстер-класах та творчих заходах. Зараз я вже освоїла понад 100 різних технік і швів української традиційної вишивки. Оздоблюю чоловічі та жіночі сорочки, інший одяг, рушники, різні декоративні елементи побуту, створюю прикраси з бісеру. Членкиня НСМНМУ. Учасниця мистецьких виставок та фестивалів народної творчості від 2016 року. Персональні виставки відбулися у Тернополі та Теребовлі. А ще люблю різні види рукоділля і створення унікальних текстильних виробів. Така творчість завжди дарує натхнення і радість.

Маю ще одне хобі для душі – колекціоную сувенірні наперстки. Їх у мене назбиралося вже понад дві з половиною сотні. Вони з’являються у моїй колекції по-різному: частину я привезла з подорожей, деякі знаходжу на ярмарках, виставках і ринках вживаних речей (на них іноді можна придбати недорого справжні раритети), а деякі – це подарунки від друзів, колег і знайомих, які знають про цю мою маленьку слабкість. Кожен із експонатів моєї колекції нагадує про подорожі, зустрічі та цікаві історії.

Тарас КОМАРИНСЬКИЙ

Тернопільські