Ще раз про недосконалість управління державою у екстремальних умовах «Духу діалогу»

07 лютого 2026 р. 16:44

07 лютого 2026 р. 16:44

Щось з нами не те коїться

У світі зростає напруженість значною мірою спровокована війнами, а в першу чергу віроломним нападом росії на Україну та приходом до влади в окремих державах ексцентричних керівників, які ігнорують основні принципи управління та необгрунтовано присвоюють собі не лише не заслужені досягнення у здобутті миру, а  й намагаються заволодіти …новими територіямии, ось такі з’явилися новітні миротворці. Власне з цих міркувань Президент Європейської Ради оголосив про скликання надзвичайного засідання для координації дій її держав-членів, наголошуючи на захисті, наприклад, суверенітету Данії та недопустимості економічного тиску на неї з боку Сполучених Штатів Америки. Можливо у цьому ж контексті понад 100 глав держав і урядів нещодавно зібралися у швейцарському Давосі на 56-ті щорічні збори Всесвітнього економічного форуму (WEF), які були присвячена темі «Духу діалогу».

Тож у рамках, вище згаданого, ми  сказали б  духу міжнародного діалогу, свої неполітичні погляди на недосконалість управління висловив заслужений діяч науки і техніки України, доктор економічних наук, професор ТНТУ, член Національної спілки письменників України Богдан Андрушків.

Нині численні астрологи, хіроманти, знахарі пророкують для одних держав розпад і  зникнення, для інших занепад, для третіх – майбутн ій розквіт. Тим часом , ті ясновидці, яким Бог дав цей дар, пророкують біду від л юдсько ї нерозсудливості , тихо сидять у тюрмах і безпорадно плачуть, бо не можуть нічого змінити…Образний вислів, з народної пісні: «…О дин плаче, другий скаче, третій тому радий… », який часто вик ористовють в народній творчості та побуті, відповідає сучасній не веселій політичній ситуації…

(Висновок автора після виступів на НПК)

Війна, віроломний, необгрунтований напад росії на Україну викликав загострення  всіх  можливих відчуттів  не лише  у кожної нормальної людини, кожного українця, а й цілого світу, спровокувавши політичні  здвиги, психологічні аномалії, одним словом – зрушення з наїжджених, точніше навіяних імперськими ідеологіями колій. Усі пишуть проте, що болить, але те що болить – не завжди актуальне. Своєю чергою, написане на актуальну тему не завжди  відповідає запиту суспільсьтва, але писати, творити задля перемоги над ворогом для загального блага і розвитку  потрібно, тому й науковці пишуть, не дивлячись, на складі обставини. Щоправда, якість творчих результатів бажає кращого, бо пройде час і якість все ж таки займе своє гідне місце в суспільних і техніко-технологічних процесах.

Радянська ідеологія розповідала, що війна, в одному випадку, є рушієм науково-технічного прогресу, а в іншому, що представники творчої інтелігенції звертають увагу на слова народної мудрості: «Коли говорять гармати, – музи мовчать». Насправді на нашому, українському досвіді маємо підстави стверджувати, що все навпаки. Українська свідомість за столітні часи накінець прокинулася. Народ ніби після багатовікової  кисневої голодівки вдихнув життєдайної суміші і не дивлячись на життєві складнощі, традиційно і відважно, з насолодою  заспівав: «Ще не вмерла  України ні слава, ні воля…» Парадокс, але лише після нападу ворога… почали думати про зміцнення ЗСУ.  Наші захисники свідомо і  цілеспрямовано не лише заради свободи, а й, до речі, на радість більшості країн Європи нищать ворога… Це все дається великими зусиллями і, на жаль, втратами…

Літературний відступ . Їхав якось біля кладовища на Микулинецькій у Тернополі . О 9.00 зупинився , щоб и віддати честь воїнам та тим, хто віддав своє життя у боротьбі  за волю України. Окрема частина місця вічного спочинку , що передбачена для наших оборонців нагадує жовто-блакитне море, яке під майже не відчутним диханням вітру невтомно хвилюється. Бачу, що це « море », нажаль, від кожного відвідування Микулинецького кладовища стає все більшим і більшим. Як неприкро, воно хоч і барвисте, але це сумне маєво постійно розширюється.

Не дивлячись на холодну погоду, виходить з – поміж могил чоловік з непокритою, сивою головою. Привітавшись, запитую хто у нього  тут похова ний.

« Молодший брат, воював на Херсонщині, у територіальній обороні » – відповідає. « Ми з тимчасово окупованої території. Залишил ись у нього дочка і син з матір ’ ю, поки що тут зупинились жити. Син дуже хоче в ЗСУ, але ми не дозволяємо. Молодий ще, хай вчиться… »

Нині потрібно думати , щоб и життя цих людей , які тут поховані не були віддані Богу даремно . .. Шкода, кацап безжалісно косить цвіт України і не має на те , нині , ради .. .

Нарешті відбулося довгоочікуване об’єднання українців. Нечисельні провокаційні  заяви про загострення відносин і  поділ України на «східняків» і «західняків), про взаємну зневагу і громадянську війну та т. п.  викликає у кожного з нас лише посмішки. Є рада і управа на ворога, але немає доброї волі світу цього, сильні якого збожеволіли від прагенння до домінування і загарбництва.

Пересічний громадянин про росіян (серед населення: викацапків, росіянців) каже: «Це бундюче, бандитське, брехливе,  розпусне плем’я повинне бути жорстоко, категорично перевиховане або знищене як таке, що є безповоротно паразитуючим, токсичним і терористичним для земної цивілізації загалом…» (з виступів на засіданнях дискусійних клубів, НПК ін.). Більш цивілізовані учасники дискусій, активна інтелегенція стверджує, що ними (росіянцями) керує злочинна група, яка не праведними шляхами і методами прийшла до влади і експлуатує народ для досягнення своїх загарбницьких цілей, хоча це визначення, мабуть, не цілком відповідає дійсності.

В Україні організація оборонних процесів є досить успішною, хоч поки що місцями відбувається  стихійно, може навіть хаотично,  але  відважно і виправдано, не дивлячись на численні перепони створені місцевими колаборантами і психічно неврівноваженими лідерами міжнародної спільноти (таке висловлювання має місце – авт.).

Насправді цій болісній темі, забувши про своє професійне покликання,  від початку війни і до нині, присвячують  наукові, художньо-мистецькі твори небайдужі управлінці – економісти, інженери, соціологи, екологи і т.д., думки яких висвітлюють в ЗМІ та Інтернеті.

Автор, свого часу підготував підручник основи управління виробництвом, який мав певний позитивний резонанс серед науковців і студентів. Потім за зверненням Міністерства освіти і науки (МОН)  України спільно з доктором економічних наук професором Кузьміним О.Є  видали ґрунтовну книгу – підручник «Онови менеджменту», якого висунули на Державну премію. Видавництво витримало два масових тиражі.

Для вивчення громадської думки з цієї проблематики у сфері управління і зокрема  її соціологічну тематику автор заснував громадську організацію – Академію соціального управління та  організував наукову школу під назвою «Регіональні і міжрегіональні аспекти підтримки соціально-економічної реформи, інноваційні контексти розвитку підприємництва» і яка пов’язана з ТНТУ ім. Івана Пулюя, як вказано на сайті.

Вже нині під впливом численних звернень та аналізуючи публікації у ЗМІ маємо підстави висувати на громадський суд прорахунки, випадки корупції, інші результати  керування нашою державою у воєнних умовах. Потрібно сказати, що це дуже відповідально і про це потрібно говорити,  бо така інформація служить захисним щитом не лише для авторів, а й для тих, хто виступає з повідомленнями про ті чи інші події, явища, процеси, про що інформували зацікавлені в т.ч. державні і навіть зарубіжні структури і служби, але на них ніхто так і не відреагував. Виникає питання: чому?..

Справа  прорахунків і втрат має трибічне пояснення: – перше,   порушення  основних принципів відбору управлінських кадрів, серед яких недостатність або й взагалі відсутність у них життєвого і професійного досвіду; – друге, ігнорування ними досягнень освіти і наукою; – третє, –  безвідповідальність.

Прикрі наслідки необґрунтованого експериментування в умовах війни, без огляду на наслідки, без їх аналізу, без страху відповідальності за  ці втрати і прорахунки сьогодні вражають. Їх показники навіть без глибокого вникнення в ситуацію шокують. Вражає багаторічна безвідповідальність.

Як висловився… не байдужий українець : « Так може керувати лише черства, байдужа людина або відвертий ворог… В цьому випадку, можна використати, так звані,   від ’ ємні показники і характеристики, що підтверджують народну оцінку – чим гірше, тим краще…

Чого тільки вартує адміністративно-територіальна реформа , яка здійснювалася під час війни : ні зручностей, ні ефективності, ні оперативності…

Українці за  віки свого існування, під опікою «старшого» брата та інших «добрих» сусідів, пережили війни, вбивства, голодомори, терор й не одне експериментування управління державою в т.ч  у найближчих 1917, 1941–45 роках. Цифри і результати шокують.  Нині аналізуючи діяльність «визволителів» світ відмічає: вбивали і вбивають найкращих.

Що характерно, керівництвом інколи  свідомо чи несвідомо створюються передумови для поглиблення численних криз, розвитку відвертого злодійства, корупції, провокацій… Московське крило православної церкви дозволяє собі на очах влади застосовувати фізичну силу до наших солдат-охоронців які прийшли в храм помолитися. Де державницькі дії, де позиція наших політичних лідерів?

Який вихід з цього темного  становища: відповідь елементарна і на поверхні: світло науки, висока духовність, що сформована на національних традиціях, високопрофесійні патріотичні  провідники-управлінці можуть запропонувати шляхи вирішення означених  проблем.

Насправді цікаво з чиєї ініціативи чи благословення відбувається заміна мало професійних управлінців на ще менш професійних і знову ж таки без досвіду, без аналізу результатів своєї управлінської діяльності та своїх попередників. Міняти шило на мило? Можна зрозуміти – війна. Та хто благословляє кадрові забави і їх тасування власне під час війни, яке обходиться численними життями наших оборонців, не раціональним використанням ресурсів, втратою взаєморозуміння між ієрархічними ланками управління, прийняттю абсурдних рішень і  розпоряджень, розвитком корупції і т.п.

Можна навести приклади коли інспекційне відвідування ділянок фронту вищими офіцерами не має функціонального навантаження. Своєю чергою, безпосередні учасники боїв не інформують їх про складнощі  процесу та справжній стан справ, бо знають, що не всі вони мають праведну мету допомогти скерувати дії на досягнення ефективних результатів і т.п. Про це потрібно говорити, кричати, вимагати змін і покарань за скоєні злочини і необгрунтовані, невиправдані прорахунки.

Токсичний вплив «доброзичливого сусіда» викликає інші хворобливі процеси та розвиток чужих традицій у нашому суспільстві. Спромоглися на силу демонтувати окремі пам’ятні знаки чужої держави, пам’ятники терористам на руках яких українська кров, як інші поганки-експериментатори не дочекавшись миру, починають виростати на найлюдніших площах у наших обласних центрах, при тому пояснення таких «миротворчих» ініціатив відбувається неприховано з використанням мови окупантів.

Візьмімо повідомлення чи точніше «сміливу» заяву головного рабина міста Дніпро Каминецького в Інтернеті про те, що війна в Україні закінчиться 15 січня 2026 року.  Його дивні відкриття про те, що він не сподівався, що євреї так активно підтримають українців у війні?  Потім іронічні  вибачення перед спраглим на позитивні повідомлення народу про те, що він збрехав…

Так чи інакше, але цей безвідповідальний, цинічний інцендент отримав своє продовження в Інтернеті. Виникло чергове повідомлення, що  нібито міністр оборони росії шойгу відранспортував в Іран ядерні боєголовки, якими Іран має атакувати Ізраїль. Євреї, щоб уникнути ударів …готуються до переїзду в…Україну. Не у росію чи у США де більше миру, спокою і перспектив, а власне у виснажену війною Україну, де гримлять вибухи і триває руйнація, зрештою державу, яка теж може бути атакована ядерною зброєю. Звичайно, що такі фейкові повідомлення мають російське коріння. Адже немає підтверджених даних про те, що росія відправила ядерні боєголовки до Ірану, навпаки, українська розвідка стверджує, що москва не передасть Тегерану технології для прискорення створення ядерної зброї, хоча й в рамках взаємодопомоги сприяє з модернізацією засобів доставки для Північної Кореї, яка вже має ядерну зброю. Іран допомагає «бідній» росії ракетами та ін. Тож повідомлення про співпрацю росії та Ірану стосуються переважно військово-технічного співробітництва, а не передачі ядерних боєголовок.

Подібними, дивними захопленнями хворіють не лише «малі» люди, учені, а й велети політики. Зокрема, після того як Нобелівська премія миру була вручена…не президенту США Д.Трампу, а лідерці венесуельської опозиції Марії Коріні Мачадо, яка нібито під час зустрічі з американським президентом передала, подарувалачи чи перевручила йому свою нобелівську відзнаку. Трамп, звичайно, подякував їй за «жест взаємоповаги», й відповідально заявив: «Я більше не відчуваю себе зобов’язаним думати виключно про мир, хоча він завжди буде мати першорядне значення. Замість цього я тепер можу думати про те, що добре і доречно для Сполучених Штатів Америки». У листі президент США прямо пов’язав свою позицію з тим, що не отримав Нобелівську премію миру. «Ваша країна (Норвегія – авт.) вирішила не присуджувати мені Нобелівську премію миру за те, що я завершив вісім і більше воєн», – зазначив політик. (Президент мовчить про війни, які він своєю поведінкою спричинив і вогнища яких підтримує).

Підсвідомо виникає підозра, про те, що відбувається в Україні, є результатом цілеспрямованої дії з реалізації віковічної мети її сусідів цілковитого знищення тих українців, що не хочуть на них працювати. Без українського інтелекту, який вони вважають російським, їм утримувати належний рівень не вдастся. Далекоглядними і хитромудрими є погляди на наші проблеми інших миротворців, які прагнуть вирішити українську проблему «тихою сапою». Вони мріють щоби із збереженням, на перших етапах реалізації цієї мети, державної атрибутики та можливо часткової підтримки мовної проблеми з тіні керувати державним утворенням, наповнюючи її інородними елементами й у перспективі досягти своєї брудної мети.

З мовчазної згоди окремих відповідальних державних керівників на даний час відбувається усунення тих, хто бачить ці хитромудрі політичні реверанси і висвітлює брудні задуми у ЗМІ.

Мабуть, міжнародній спільноті варто було б зупинити розвиток ракових  пухлин та  руйнівних процесів для світу, але… Власне ці та інші обставини обумовлюють потребу порушувати цю проблему у ЗМІ через звернення громадських інституцій до міжнародних, всесвітніх організацій…про порятунок великої української нації від тотального винищення.

З виступу на засіданні дискусійного клубу. …Колись  у «ясновельможних» чи може «всемогутніх» виникла думка про переселення жителів планети Земля , наприклад, на Марс де нібито було колись життя та зникло з невідомих причин. Можливо від ядерної війни, може від іншого астрономічного чи природного катаклізму, для нібито порятунку земної цивілізації від тотального винищення… можливо від аналогічних чинників? Наука справді потрібна суспільству, але чи не логічніше було б забезпечити попередження аналогічних катастроф і катаклізмів на рідній землі?

Окремим питанням у зверненні відносно Нобелівської премії Д.Трамп присвятив Гренландії. На його думку, Данія не здатна захистити острів «ні від Росії, ні від Китаю»: «Та й чому у них взагалі є право власності на неї? Немає ніяких письмових документів – тільки той факт, що там сотні років тому висадився човен. Але і у нас теж були човни, які там висаджувалися». Наприкінці листа він повторив свою погрозу і зазначив, що «світ не буде в безпеці доти, доки ми не отримаємо повний і тотальний контроль над Гренландією».

Європейський Союз підготував термінову відповідь на загострення ситуації навколо Гренландії.  За результатами консультацій із європейськими лідерами президент Європейської ради Антоніу Кошта підтвердив непохитну позицію щодо територіальної цілісності та підтримки Данії. У документі зазначається, що країни ЄС демонструють «єдність у підтримці та солідарності з Данією та Гренландією» , а також дотримуються спільних принципів міжнародного права. Крім того, Європейський Союз підкреслює свою «готовність захищати себе від будь-яких форм примусу» у відносинах із партнерами.

Чи не легше і дешевше було б використати наявні  ресурси та вжити заходів для збереження життя на нашій маленькій планеті? Хіба можновладцям невідомо скільки коштів й інших природних ресурсів щоденно з’їдає війна?

Зокрема  подібне  звернення щодо захисту українців від повного винищення через українську наукову діаспору у Франції вже було скеровано в ООН. Лист був адресований президенту Української наукової діаспори у Франції, голові оргкомітету та учасникам 1-ої Міжнародної наукової конференції «Механізми адаптації, інтеграції та асиміляції українців в умовах вимушеної міграції».

Про те,  як розповідають науковці, які нині емігрували за кордон, там там також керують люди, які розмовляють на ламаному «общепонятному», нащадки людей, які давно виїхали з України і не дуже щиро і якісно передали своїм дітям і внукам любов до рідного краю…

Одним словом, ми нині стали свідками як забуваються і нівелюються задекларовані після другої світової війни світові цінності – гуманізм, духовність і мораль.

Вихований бездушністю раціоналізм знову взяв верх. Безглуздя підтверджується не лиш результатами управління, а й виборами, визначеннями перспектив і стратегії розвитку світу. Ми через ігнорування проблем України, твердо ступаємо на граблі третьої світової війни, яка можливо таки нас чогось навчить або…

Попри те, міжнародна спільнота серйозно стурбована сучасним  станом економік. Без успіхів у цій сфері неможливе покращення благоустрою населених пунктів, добробуту населення ін.  Власне з цих міркувань понад 100 глав держав і урядів і зустрічалися у швейцарському Давосі на щорічні збори Всесвітнього економічного форуму (WEF).

Говорили  ніби й про актуальне, а нас пече і  болить війна. Вогнище небезпечно розгоряється до стихійних, некерованих масштабів… Наївний Д.Трамп ніби насміхаючись над людством організував і очолив так звану Раду Миру… Справді, як каже пересічний  українець, щось з нами не те коїться.

Знову ступаємо на ці граблі свідомо, не дивлячись на попередження  тверезо думаючих людей, науковців, аналітиків. Не тих, хто в руках світових бандюг брехнею системно формують громадську думку про швидкий мир і майбутній розквіт, а тих,  яким Бог дав цей дар, що пророкують катастрофи від  людської нерозсудливості, які тихо сидять у в’язницях і плачуть від безвиході,  бо не можуть нічого змінити…Щиро попереджаючи про біду тих, які правдами й неправдами всілися в управлінські крісла і керують малими і великими державами без страху за наслідки, ведучи земну цивілізацію до краху і свого ганебного кінця.

Богдан АНДРУШКІВ , член Національної спілки письменників України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор економічних наук, професор ТНТУ м. І. Пулюя

Тернопільські