«Фізрук» на зв'язку: історія вчителя-добровольця 105-ї бригади тероборони

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

15 лютого 2026 р. 17:00

15 лютого 2026 р. 17:00

«Фізрук» — військовослужбовець 105-ї окремої бригади територіальної оборони. До повномасштабної війни Вадим викладав у школі предмет «Захист України» та фізичну культуру. Із початком російського вторгнення він добровільно пішов до війська. Тепер працює з безпілотниками.

Історію «Фізрука» розповіли в 105 окремій бригаді ТРО.

Саме через шкільну роботу й отримав свій позивний — «Фізрук». Із початком російського вторгнення він добровільно пішов до війська. Каже: «Я тоді розумів, що мобілізація все одно буде. Тому пішов сам».

Службу розпочинав стрільцем. З часом у підрозділі почав працювати з безпілотниками. Розповідає: спочатку дронів було критично мало.

«Тоді мавіки були великою рідкістю. У нас був один-два дрони, і ми реально боялися їх піднімати, щоб не втратити», — згадує Вадим.

Навчалися поступово — через практику, власні помилки та взаємодію з іншими підрозділами. Згодом робота з безпілотниками стала повноцінною частиною бойових завдань. Вадим працював оператором БпЛА, забезпечував розвідку, коригування вогню та прикриття дій піхоти.

У бойовій роботі, каже, пріоритетом завжди залишалося збереження життя особового складу: «Краще втратити дрон, ніж втратити бійця. Якщо треба дати картинку до кінця — ти її даєш, навіть якщо розумієш, що дрон уже не повернеться».

Вадим згадує й конкретні бойові епізоди — злагоджену командну роботу екіпажів, коли ворога вдавалося знищити завдяки точній координації: «Було таке, що два мавіки зі скидами заходили з різних сторін посадки. Ворог просто не мав куди тікати і був знищений. Це була командна робота — один механізм».

З часом Вадим пройшов шлях від солдата до старшого сержанта. Нині він здебільшого займається організацією та забезпеченням — відповідає за те, щоб пілоти мали все необхідне для ефективної роботи: «Зараз моя задача — забезпечити людей, які літають. Як колись забезпечували мене, тепер я забезпечую інших».

Говорячи про майбутнє, Вадим наголошує на важливості розвитку армії, сержантського корпусу та передачі реального бойового досвіду: «Є багато людей у підрозділах, яких треба заохочувати й розвивати. Вони вже мають досвід, який потрібно передавати далі».

За час служби у складі 105-ї окремої бригади ТрО Вадим отримав чимало відзнак, серед яких: