Чоловік обрав дружину, а не коханку

22 лютого 2026 р. 18:37

22 лютого 2026 р. 18:37

Семен того дня поспішав на ринок. У його Галини скоро ювілей. Дружина захотіла, аби на дачі чоловік посадив для неї кущ жовтих троянд…

Раптом хтось його гукнув:

• Семене, ти? Чи я помилилася?

Перед ним стояла Владислава, вона майже не змінилася. Та, яка колись давно розбила його гаряче серце. Він дивився на неї і болючі спогади знову розривали душу навпіл.

• Як у тебе доля склалася? – допитувалась жінка.
• Нормально, маю сім’ю, – знітився чоловік, в якого всередині щось здригнулося.
• А давай номерами телефонів обміняємось, – невимушено запропонувала Влада.

Прийшовши додому, Семен був геть невеселий. Зачинився в кімнаті, згадував те, що й досі щеміло в грудях. Семен називав її ніжно, як ніхто інший, Влася. Дівчина була першою красунею в їхньому селі. Та й Семенові нічого не бракувало – високий, кремезний парубок. Він голіруч міг розібрати трактор на запчастини і скласти теж. До будь-якої техніки мав хист. Влада крутила хлопцям голови на всі боки. А Семен що тільки не вигадував, аби саме Влася звернула на нього свій милий погляд. І таки домігся свого. Їх називали найкращою парою і пророкували щасливе майбутнє. Він на руках її носив, подарунки дарував. І мріяв про міцну й велику сім’ю. Їхнє кохання цвіло, як весняний сад. І здавалося, ніхто і ніщо не зможе стати на його заваді.

Та якось до них в село прислали молодого агронома. Він стильно одягався, гарно розмовляв. І, звісно, теж почав залицятися до його Власі. Семен суворо і відверто поговорив з цим стилягою. Але він лише посміявся з нього.

• Владиславонька, – казав, – не твоя власність. Ви навіть не заручені. Та й не пара ти їй. Ця квіточка не для твого саду зростає. Не будь дурником, відпусти дівчину.

Словом, зовсім скоро її малинові вуста вже цілував цей пройдисвіт. Вони й весілля відгуляли. А Семен з розпачу до міста подався. Він дихав Владою, щиро кохав. Тому ніяк не міг її відпустити з душі й думок. На дівчат більше дивитися не міг. Влада зруйнувала всі його надії і сподівання. Ночами плакав, не соромився сліз. Біль не вщухав, розривав його навпіл. І рік, і два, і три минули. Владислава продовжувала йому снитися. Як причарувала його.

Згодом друг познайомив Семена з Галиною – лагідною і спокійною молодицею. Він зустрічався з нею більше чотирьох років. Її доброта чіпляла струни його серця.

• Семене, – якось мовила Галина, – мені майже тридцять років, та й тобі не до молодості йде. Зробимо так – або одружуємося, або розходимося.

Хоча й не відчував до дівчини палкого кохання, Семен все ж зробив їй пропозицію.

Двоє діток у них один за одним народилися. Жили в мирі й достатку. Сім’я розтопила його скам’яніле серце. Аж тут, як грім серед ясного неба, зустрів на свою голову Власю, яка наступного дня сама безсоромно подзвонила, розтривожила його душу.

• Чи не хочеш, аби ми зустрілись ввечері в кафе, поговоримо? – запитала.
• Добре, – відразу погодився той. – Хоча в самого серце калатало так, наче крос пробіг.

З тих пір почав зраджувати Семен Галині. Знову тонув у п’янких поцілунках та жіночих принадах Влади.

• Не склалося в мене солодке життя ні з Олегом, ні з Миколою. Та й що там казати, Роман теж виявився бовдурем. Тепер я самотня. Бог діток також не дав. Запізно зрозуміла, що лишень ти мене по-справжньому кохав. Тисячу разів пошкодувала, що тебе колись так необачно покинула, – жалілася йому Влася. – Якби можна було літа назад повернути.

Семен вже серйозно планував розлучитися з Галиною, щоб не вести подвійне життя. Але через кілька місяців Галя серйозно занедужала і потребувала його догляду.

• Семенчику, – казала сердешна, – пробач, що тягарем тобі стала.

Чоловік дивився на неї, на свою терплячу, вірну і таку мудру половинку. 24 роки разом прожили. Син і донька по за кордонах роз’їхалися. Їм добре удвох, він ніколи не покине її, не зможе, совість не дозволить. Семен обрав тиху гавань, а не бурхливий океан. Владиславі, яка вихором ввірвалась у його розмірене життя, скаже, що вона йому чужа, а Галина рідною стала.

Оксана ВОЛОШИНА

Тернопільські