Три сорочки та все життя в театрі: сповідь тернопільського народного артиста Олега Мосійчука

03 березня 2026 р. 13:42

03 березня 2026 р. 13:42

Його життя — це карта України: від Дніпропетровщини, де народився, через волинські села батьків до театральних підмостків Рівного, Чернівців та, зрештою, Тернополя. Сьогодні народний артист України Олег Мосійчук — людина, без якої важко уявити культурне обличчя нашого міста. У великому інтерв’ю Суспільному він поділився спогадами про батька-дисидента, мамині вишиванки та болючі питання сучасного театрального зашморгу.

Генетичний код: від розстрільних списків до сцени

Шлях Олега Петровича в мистецтво був зумовлений сімейною історією. Його батько, який пережив радянські табори та був засуджений до розстрілу в 14 років, все життя віддав народному театру. Попри те, що батько радив сину обрати «спокійніший» фах художника, акторська доля виявилася сильнішою.

«Я засинав біля радіоприймача під голоси “Радіо Свобода”. Батько ходив окрилений своєю справою до останнього дня. Коли ростеш у такому середовищі, ти не придумуєш, ким тобі бути», — згадує режисер.

Особливе місце в серці артиста займають сорочки, вишиті мамою. Для Олега та його братів — відомого аквареліста та архітектора — ці речі стали символом характеру, який мама «вплітала» у кожен стібок.

Театр як спільна доля

Життя Олега Мосійчука нерозривно пов’язане з його дружиною — народною артисткою України Ярославою Мосійчук. Їхня історія почалася ще в 15 років у театральному училищі, і з того часу театр не залишає їх навіть вдома.

Режисер зізнається: творчого суперництва ніколи не було, лише підтримка. Вони разом переживали розвал Союзу, невиплати зарплат та складні часи становлення українського театру, усвідомлюючи, що сцена — це те, що тримає їх на землі.

Енергія глядача проти «голих ставок»

Сьогодні тернопільський театр переживає справжній бум. Попри війну, зали заповнені — люди прагнуть хоча б на дві години вирватися з важкого інформаційного поля. Проте за лаштунками ситуація не така яскрава. Олег Мосійчук з болем говорить про фінансове забезпечення акторів.

«Виходить артист тричі на день дивувати глядача, а отримує на руки 8 тисяч гривень. Це біда. Театр — це місце державотворення, а не просто розвага. Ми маємо збудувати свій, український театр, а не копіювати європейські форми», — переконаний режисер.

Кіно та війна

Окрім театральної діяльності, Олег Мосійчук — відоме обличчя в українському кінематографі. Його ролі в «Довбуші», «Чорному вороні», «Слов’янах» та нещодавньому «Вічнику» стали знаковими. Цікаво, що у кіно він часто втілює образи мудрих, столітніх дідів, хоча сам випромінює неймовірну енергію та сучасне бачення професії.

Зараз, коли Україна бореться за своє існування, режисер впевнений: театр має не просто розважати, а ставити знаки запитання, які змусять людину задуматися. Це і є той «крок вперед», який робить мистецтво живим.

Довідка: Творчі орієнтири Олега Мосійчука

• Головний принцип: Театр повинен хвилювати. Якщо форма переважає над змістом — це шлях у нікуди.

• Знакові ролі: Від Стецька у «Сватанні на Гончарівці» до філософського Гамлета.

• Погляд на професію: Акторський колектив — це тоді, коли колеги щиро радіють успіху того, хто зійшов на п’єдестал.

• Місія: Збереження душі театру, яку вкладав у будівлю ще Михайло Форгель, попри всі побутові складнощі.

Головний принцип: Театр повинен хвилювати. Якщо форма переважає над змістом — це шлях у нікуди.

Знакові ролі: Від Стецька у «Сватанні на Гончарівці» до філософського Гамлета.

Погляд на професію: Акторський колектив — це тоді, коли колеги щиро радіють успіху того, хто зійшов на п’єдестал.

Місія: Збереження душі театру, яку вкладав у будівлю ще Михайло Форгель, попри всі побутові складнощі.

Ми вже писали: Обличчя сучасної сцени: як Євген Лацік формує нове покоління тернопільського драмтеатру .

Обличчя сучасної сцени: як Євген Лацік формує нове покоління тернопільського драмтеатру

Тернопільські