Як чортків’янка Ілона Скоромна хвацько встановлює ГБО, ганяє на байку та залишається справжньою леді

07 березня 2026 р. 08:11

07 березня 2026 р. 08:11

І досі існує упередження, що українська жінка – це берегиня роду та домашнього затишку. Проте в сучасних умовах українки все частіше опановують професії, які впродовж десятків років вважалися виключно «чоловічими». Яскравою представницею цієї нової реальності є моя однокласниця та хороша подруга чортків’янка Ілона СКОРОМНА, яка з 2019 року разом зі своїм батьком розвиває сімейний бізнес із ремонту автомобілів. Вихована в любові до мотоциклів й авто, серед гайкових ключів і запаху мастила, вона встигає всюди: встановлювати газобалонне обладнання на транспортні засоби, подорожувати, брати участь в майстер-класах і навіть підкорювати сцену.

Фото: з архівних фото Ілони Скоромної

24-річна автомайстриня Ілона Скоромна родом зі села Білобожниця, що неподалік Чорткова. Саме тут минули наші з нею дитинство та шкільні роки. Вона виховувалася в чудовій дружній родині, яка завжди була для неї підтримкою. Згадує, що зростала доволі активною дитиною: була парафіянкою місцевого костелу святих Апостолів Петра і Павла, де завдяки сестрам-монахиням вивчала польську мову та росла духовно, грала на сопілці, брала участь в паломництвах та літніх таборах при костелі.
Знаючи Ілону ще зі шкільної парти, я завжди захоплювалася її цілеспрямованістю. Пригадується, як в підлітковому віці вона почала цікавитися фотографією та баскетболом. Зізнаюся, іноді мені було неабияк сумно залишатися наодинці, поки Ілона весь день наполегливо боролася за перемоги на чергових змаганнях.
Вже тоді моя подруга демонструвала свій сильний характер, впертість у досягненні цілей та особливе захоплення мотоспортом. Любов до двоколісного транспорту Ілоні прищепив батько Василь, який завжди підтримував будь-які прагнення доньки. У 8-річному віці він посадив її на квадроцикл, а вже у 17 років придбав для неї власний мотоцикл і вчив кататися на території автомайстерні. За сприяння тата Ілона почала відвідувати мотофестивалі та злети, познайомилася з досвідченими байкерами та новачками в цій справі. Згодом вона отримала титул (наймолодшої) «Мотоледі» в Чортківському районі, яка на своєму байку відвідувала заходи мотоциклі-
стів у різних містах України.

З ностальгією згадую незабутній випускний вечір 2019 року, коли батьки Ілони зробили неймовірний подарунок для неї та наших однокласників: запросили друзів-байкерів, і кожен охочий міг відчути атмосферу справжньої свободи й драйву.

Сім’я Скоромних – це династія байкерів. Кожен має власний мотоцикл, окрім мами Надії: вона катається разом зі своїм чоловіком. Як для самої Ілони, так і для її рідних, мотоспорт – це можливість втілити свої амбіції, а ще це стиль життя, який був, є і буде актуальним завжди.

По закінченні школи Ілона продовжила справу батька. Встановленням газобалонного обладнання на авто пан Василь почав займатися понад 20 років тому, зрозумівши, що це затребувана послуга на ринку. Як згадує моя подруга, після 9-го класу вона майже всі літні канікули провела у гаражі, допомагаючи татові. І підкреслює, що мама дала їй вагомий поштовх в цій справі: « Мабуть, хотіла зробити мене такою «татовою донечкою». Бо всі, вважали, що сестра більше мамина, а я – татова. Я казала: «Ні, я не така. Я завжди була мамина, дуже домашня». Але мама знову повторювала: «Йди до людей. Іди до тата, бо він постійно між людьми. Там ти побачиш світ». І, по суті, влітку вона дуже часто буквально «випихала» мене з дому в гараж. Я приходила, а тато вже давав завдання: «То зроби, то допоможи».
Ілона зізнається, що коли в майстерню приїжджали різні клієнти, в неї була можливість протестувати кожну автівку, від чого неабияк раділа. «Мене це дуже захоплювало. Можна сказати, саме це мене й заманило. Потім я побачила, що в цій сфері реально заробляються гроші. І зрозуміла: «Тут потрібно мати розум і відповідні знання». Коли постало питання, куди вступати, варіантів було багато. Але я вирішила інакше – піти працювати з татом. Бо розуміла, що в газовому обладнанні в нас немає ні курсів, ні шкіл – нічого, де цьому могли б навчити системно. Я сказала собі: «Хочу одразу жити й працювати». Так і сталося. Тато почав мене вчити: як робити те, як робити інше. Я отримувала від нього різні знання, практичні, справжні. І, чесно кажучи, дуже багато чого він мене навчив. І саме тоді зрозуміла: я хочу бути в цій справі!» – ділиться думками однокласниця.

Зараз Ілона працює майстринею зі встановлення газобалонного обладнання на автомобілі, точніше – працює з електронікою ГБО та проводить комп’ютерну діагностику. Також поділилася, що в перспективі планує здобувати освіту в цій сфері та надавати клієнтам більш розширені послуги. Ілона пишається, що приносить людям користь. Бо для неї це вже не просто робота. Це справа, в якій хочеться розвиватися і бути таким спеціалістом, до якого їдуть з усіх куточків нашої країни.

Проте через таку непритаманну для дівчини професію, Ілона свого часу зіткнулася з упередженим ставленням від клієнтів: «Як це жінка може ремонтувати автомобілі?», «Як це так, що жінка займається газовим обладнанням?» .Вона не розуміла, чому люди в 21-му столітті досі мислять стереотипно. Та завдяки підтримці її батьків, а зокрема тата, який завжди казав: «Ніколи не дивися на людей, знай собі своє!», Ілона зрозуміла, що здатна подолати будь-які труднощі. Вона додає, що довго придивлялася до цієї роботи, вагалася, але коли бачила обличчя задоволених клієнтів, розуміла, що все ж таки ця справа її наповнює. Своїм прикладом Ілона доводить, що не існує «жіночих» і «чоловічих» професій. Вона підкреслює, що кожен має займатися тією справою, яку любить, а її досвід мотивує йти за покликом серця.

Та попри роботу в гаражі, дівчина живе насиченим і цікавим життям. Коли вона знімає робочий комбінезон, її день не закінчується – він просто набуває нового сенсу. Вона каже, що колись їй вистачало роботи в майстерні з ранку до вечора. Але згодом зрозуміла, що не хоче обмежуватися лише професією: « Я ніколи не відвідувала театр – зовсім цим не цікавилася. Для мене завжди були [важливіші – Т.М.] мотоцикли, концерти, рок. І тут в мене з’явилася цікавість, і все почалося з театральних вистав. Це якісь нові враження, досвід, культурний розвиток».
А ще вона – прихильниця різноманітних подій в Публічній бібліотеці м. Чорткова. «Все почалося минулого року з «Вечора поезій». Українську літературу в школі я не дуже любила, але вірші вчила, і певна поезія мені дуже подобалася. І я пішла туди. Це не було стандартне читання книги. Це завжди було організовано в такому нестандартному форматі. І навіть якщо хтось і не любив поезію, то там були такі дівчата, які прививали любов до віршів», – розповідає дівчина.
Невдовзі Ілона активно почала відвідувати й різноманітні майстерки: з розпису писанок, плетіння різдвяних віночків, створення аромасвічок тощо: «На обряді хусткування побувала. Дуже мені подобається, що не забуваються ці традиції, що місто живе і молодь цікавиться такими заходами». Подруга каже, що дозвілля дає можливість перевести подих від рутини.

Особистим викликом для Ілони стало навчання з порятунку людей. Після того як у її батька виникли проблеми зі здоров’ям, вона зрозуміла: у критичну мить, коли лічені хвилини вирішують усе, потрібно діяти з холодним розумом. Тому в 2025 році вона пройшла курси домедичної допомоги, зокрема і в умовах бойових дій: тому що вміння вчасно зреагувати та допомогти людині – це базова навичка, необхідна кожному як у цивільному житті, так і в реаліях війни.

З початком повномасштабного вторгнення Ілона переосмислила багато речей: «Треба жити та радіти кожному дню, брати все по максимуму. Це для мене дуже важливо. Я часто ходжу в костел, молюся Богу і дякую за ці всі можливості» . Вона постійно підтримує наші Сили Оборони так, як може: у 2022–2023 роках приганяла автівки для військових з-закордону, зараз – зупинилася на тому, що регулярно донатить і поширює в соцмережах, допомагає закривати збори.

Ілона – надзвичайно щира, чуйна та світла особистість, готова прийти на допомогу іншим. Тому вона часто займається благодійністю. За її словами, на честь закриття мотосезону учасники, на чолі з радником міського голови з питань безбар’єрності Іваном Косминою, придбали і передали гру та прилади для приготування їжі в місцевий реабілітаційний центр. Не забувають і про допомогу дітям-сиротам. Ця активна позиція привела Ілону і до дебюту на сцені: вона підтримала благодійний захід «Я – просто жінка» в ЦКП ім. К. Рубчакової, де допомогла зібрати кошти на лікування нашої колеги Тетяни Гребеножко. Вона виступила і як акторка, і як авторка сценарію, піднявши гостру тему професійних стереотипів.

І хоч в байкерському середовищі титул «Мотоледі» вже перейшов до її молодшої сестри Сніжани, Ілона втілює образи справжньої леді в реальному житті: з легкістю змінює робочий одяг на вишукані сукні, а запах мастила – на ароматні парфуми. Вона обожнює перевтілюватися, тому часто організовує тематичні фотосесії, на які завжди підбирає зачіску і макіяж. Для неї це своєрідний маніфест – доказ того, що навіть займаючись «чоловічою» справою, можна залишатися тендітною, витонченою та привабливою.

Як її подруга та однокласниця, можу впевнено сказати: її енергія та впевненість – це результат великої внутрішньої роботи над собою. І я неабияк пишаюся нею.
Ілона багато подорожує. Для неї це ще один спосіб перезавантаження. Вона вже відкрила для себе Польщу, Італію, Єгипет і Туреччину, та на цьому зупинятися не планує. Такі поїздки дарують їй омріяний відпочинок, наповнюючи енергією для нових звершень.

Зараз Ілона – зайнята майстриня в гаражі, і харизматична панянка, але для мене вона залишається тією ж світлою дівчиною зі шкільної парти, з якою ми пройшли неймовірно довгий шлях: долали разом труднощі, сміялися над спільними пригодами та розмірковували про майбутнє. І хоча одразу по закінченні школи наші дороги розійшлися, згодом життя знову звело нас разом, відродивши міцну дружбу.

Фото: з архівних фото Тетяни Мартієнко

Історія Ілони – це приклад поєднання байкерського драйву, майстерності автомеханіка та жіночності. Моя подруга доводить, що сучасна українка може бути водночас незламною та витонченою леді, яка живе на повну. Саме в прийнятті і любові до себе криється її унікальна багатогранність.

Тетяна МАРТІЄНКО
Фото з архіву Ілони Скоромної

Тернопільські