Національна ідея – порятунок для України

07 березня 2026 р. 09:10

07 березня 2026 р. 09:10

Процес створення Української держави ще не завершився. Він завершиться після нашої перемоги у війні. Тоді остаточно сформується українська нація. Бо, як казав провідник і засновник Організації українських націоналістів Євген Коновалець, у вогні перетворюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.

Держави будують з нацією, а не з народом. У книзі «Подолати минуле: глобальна історія України» історик Ярослав Грицак писав: «Народ, який хоче мати власне політичне «я», стає нацією». Він порівнював націю з садом або парком. А народ, у його трактуванні, – це хащі.

Українське суспільство є сьогодні хворе. І врятує Україну тільки націоналізм. Бо він є ліком хворої держави і суспільства. Але ще потрібен лікар, щоб вдало використати ці ліки. Націоналізм є властивим для кожної нації. Особливо, коли вона поневолена – політично, ідеологічно, духовно, культурно. Націоналізм став радикальним продовженням національно-визвольної боротьби 1917-1921 років. У міжвоєнну добу націоналізм, як визвольний і об’єднуючий чинник, став реакцією на політичне поневолення України.

Серед українців не бракувало патріотів, які вболівали за свій народ. Серед них був Микола Міхновський, який є ідеологом українського націоналізму. У 1900 році він висловив ідею –  українська нація має повне право на власну самостійну і незалежну державу. Єдину, неподільну вільну самостійну Україну від гір Карпатських, аж до Кавказьких. Він є також автором «Декалога українця», в якому обгрунтував, як має поводитися українець, маючи на увазі, «що усі люди твої брати. Але не вороги нашого народу, поки вони панують над нами і визискують нас».

Виступ Міхновського був надрукований у Львові під назвою «Самостійна Україна». Саме за прогнозом Миколи Міхновського постала самостійна Україна 22 січня 1918 року. А соціалісти, ліберали, демократи протринькали Українську державу.

Ще в 1995 році Юліан Бачинський в Галичині обґрунтував потребу створення соборної Української держави. До речі, Бачинський – уродженець села Новосілка тодішнього Підгаєцького повіту.

Про самостійну державу говорив і Іван Франко, який своїм віршем, що став майже гімном, закликав «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить, нам пора для України жить».

Іван Франко писав: «Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».

У 20-30-х роках минулого століття питання самостійності стало гаслом більшості політичних партій. Першою з них була нелегальна Українська військова організація, на чолі якої став колишній командир корпусу Січових Стрільців армії УНР Євген Коновалець. У 1929 році створено Організацію українських націоналістів, яку також очолив Коновалець. ОУН і УВО стали домінуючою силою національно-визвольної боротьби. Епоха 20-40-х років була героїчною і вона висунула своїх лідерів. Цими лідерами стали Євген Коновалець та Степан Бандера. Духовним та національним лідером був і Митрополит Андрей Шептицький.

Але не треба забувати про таких фундаторів українського націоналізму, як Д.Донцов, Д.Андрієвський, Є. Онацький, М.Сціборський, В. Липинський, О. Бойдунник, Ю. Вассиян, спадщина яких повинна посісти чільне місце в українській політичній думці.

Варто згадати про своєрідну естафету поколінь у розвитку українського націоналізму. Вплив на формування ідейних засад українського націоналізму мав Дмитро Донцов і його праці, зокрема «Націоналізм», «Дух нашої давнини» та інші. ОУН визнавала Донцова ідеологом націоналізму. Відомо, що Євген Коновалець був під впливом Дмитра Донцова. Під час ІІ всеукраїнського студентського з’їзду у липні 1913 року він познайомився з Донцовим, який виступив з доповіддю «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якій обгрунтував необхідність самостійної і соборної України.

Коновалець писав: «Знайомство з Дмитром Донцовим – це найважливіший момент моєї молодості».

Євген Коновалець став символом боротьби України за її волю. В 30-ті роки минулого століття український націоналізм виріс у потужну силу і проявив себе як на західних, так і на східних землях України.

Жорстока окупаційна політика Польщі стала сприятливим грунтом для розвитку українського революційного руху, що знаходив своє ідеологічне оформлення в Організації українських націоналістів. Саме в той час, коли ворожа окупація України дійшла до зеніту своєї жорстокості стосовно українців, а більшовики готували геноцид 1932-1933 років, провідник ОУН Євген Коновалець призначив на пост провідника Краєвої єкзекутиви ОУН в Україні Степана Бандеру, що проявив себе на відповідних постах ОУН, зокрема очолюючи референтуру пропаганди.

Євген Коновалець доручив Бандері остаточно об’єднати УВО і ОУН, що було зроблено у 1933 році. Коновалець був передусім політиком і стратегом. І це визначало характер керованої ним ОУН, політичні замахи розглядалися, як крайній засіб, коли всі інші можливості були вичерпані. Головним своїм ворогом українські націоналісти вважали більшовицьку росію та її агентуру у Західній Україні. Про це доповідав у москву у 1934 році московський консул у Львові П. Сітнєв: «Представники Коновальця завжди піддають засудженню терористичні акти в Польщі, що треба вести боротьбу проти головного ворога – срср. А території Польщі використовувати як базу підготовки  кадрів».

Українські націоналісти вбачали небезпеку більшовизму не тільки для України, а й для світу. Ось що писав ще у 1921 році у праці «Підсумки нашої політики» Дмитро Донцов: «Большовизм – це явище російське і тільки російське. Найближчою метою агентів большовизму за границею є знищення європейського порядку. Большевизм-комунізм нова форма російського месіанізму-імперіалізму».

ОУН і Греко-Католицька Церква реальним ворогом України бачили московський більшовизм. Митрополит Андрей Шептицький боляче сприйняв розкол в ОУН. Він звертався з листом до Андрія Мельника про примирення зі Степаном Бандерою.

Але його спроба помирити дві гілки українського націоналізму не дала бажаних результатів. В сучасній Україні український націоналізм цілеспрямовано витісняється з політичного життя та суспільної свідомості. Для цього застосовуються методи розколів, та нищення існуючих націоналістичних структур, дискредитація націоналістичного руху. Націоналізм нині потрібен Україні цивілізований, який захищав би українські інтереси з урахуванням інтересів національних меншин. Націоналізм передбачає певну послідовність дій для реалізації інтересів нації.  І має бути спрямованим у майбутнє.

Павло СЛИВКА

Тернопільські