На замітку учасникам українсько-американських двосторонніх оборонних консультацій правдиві тези Степана Бандери
17 березня 2026 р. 13:08
17 березня 2026 р. 13:08
1 січня виповнилося
117 років від дня народження Провідника ОУН Степана Бандери. Це й спонукало мене написати цей матеріал.
Ще недавно той факт, що Володимир Зеленський заступив на президентський пост без належної підготовки вважався великою чеснотою, бо він, мовляв, здатний реалізувати політику, незалежну від впливу олігархів. Щоправда, сьогодні ця ідеологема вже є полемічною. Добре було б, на мою думку, якби наш президент нинішній, чи майбутній був ознайомлений із перлинами української політичної думки, зокрема фундаментальними працями Степана Бандери. Бо без цього ідеологічного багажу важко сподіватися на успіх у переговорах із сатрапами російського імперіалізму.
Розумію, що ця публікація не зацікавить ані нашого Президента, ані когось із членів української делегації – учасника переговорного процесу. Проте впевнений, що вона буде корисною виборцям Тернопілля, які відчувають власну відповідальність за післявоєнний розвиток держави, а тому прагнуть набувати навиків критичного мислення, щоб у перспективі голосувати свідомо. Тут нам добре прислужаться цитати із праць Степана Бандери.
Населення Європейського Союзу не має належної уяви про людиноненависницьку природу російського імперіалізму.
Роз’яснення ідеолога Організації українських націоналістів: «Більшовизм — це форма російського імперіялізму. Це проявляється також так, що лише у великоруського народу явище почуття національної гордости є чимось позитивним. Можливість існування інших патріотизмів — українського чи грузинського — у “дружній сім’ї народів” відкидається як буржуазний».
Степан Бандера,
«Перспективи української революції»
«Поняття добра і зла, злочину і права, чести і ганьби, дозволених і недозволених засобів та метод большевизм не визнає за свої обов’язкові норми, але облудно послуговується ними у відношенні до підбитих та інших народів, як засобами, елементами большевицької діялектики і тактики».
Степан Бандера, «
До засад нашої визвольної політики»
«…Докорінне винищування всіх непокірливих, волелюбних елементів, які не хочуть служити большевизмові, систематичне народовбивство — це основні засоби большевицької політики підкорювання народів. Вона полягає в тому, щоб кожний поневолений народ, всі його прошарки, кожну людину тримати під постійним тиском неухильного або-або: скоритися, прийняти комуністичну доктрину за правду і без спротиву служити здійсненню цілей Кремля, або бути знищеним».
З невичерпного джерела»
«Большевизм – це найагресивніша форма московського імперіалізму, що ніколи не відступить від намагання опанувати весь світ, знищити всі держави, підкорити собі всі народи».
«Розрізнення в нашій боротьбі окремих форм одного й того самого ворога потрібне з уваги на різнобічну його дію та створювані таким чином окремі фронти. Відкритий московський імперіялізм діє проти самостійности України не тільки у формі большевизму, а теж як антикомуністичний російський Імперіялізм. Головний фронт проти першого з них є на Рідних Землях, а проти другого — поки що тільки на чужині. Але в майбутньому ця система може змінитися й обидва фронти відкритого московського імперіялізму можуть стати рівнорядними. Антикомуністичний Імперіялізм Москви може прийти на зміну большевизмові».
Степан Бандера
«Перспективи української національно-визвольної революції»
«Західні народи не мають справжнього уявлення й вірної оцінки дійсного стану на опанованих Москвою просторах. Не тільки в поняттях пересічного громадянина, але й у поглядах правлячих кіл вкорінилися ті суґестії, які Росія, однаково біла як і червона, вперто втовкає цілому зовнішньому світові, закриваючи дійсність».
Третя Світова війна і визвольна боротьба»
Жителі Західної Європи не розуміють у чому полягають відмінності між державними устроями України та росії.
Роз’яснення фундатора націоналістичної доктрини: «Наша ідея позитивної, творчої ролі держави, яка має обороняти, організувати і сприяти вільному життю і розвиткові культурного поступу та господарського добробуту народу й людини, є протиставна большевицькій системі гноблення, визиску і нівечення людини та народніх мас державою, одним великим концентраційним табором».
До засад нашої визвольної політики»
«Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Він боровся і бореться за правду і справедливість. Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіми народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе. Не хочемо бути ані об’єктом, ані спричинником поневолення, визиску і кривди. Ми боремося активно за волю і правду не тільки тому, що їх потребуємо для себе, але передусім тому, що Бог дав людям ці скарби і такі закони, а основою нашої волі є йти за волею Божою. Такі ідейно-моральні засади не допустять ніколи до того, щоб Україна була спільницею Москви в її протинародньому загарбницькому імперіялізмі».
Україна не буде спільницею Москви»
«Ціла большевицька система є доведена до досконалости під двома аспектами: тотальної диктатури в середині, й експлуатації людини, народів і засобів країни у творенні інструменту сили для імперіалістичної експансії.
…Неможливим є повністю заламати ідейно, розкласти морально большевицький режим тому, що він не має ані ідеї, ані моралі взагалі. Замість ідей, він має одну мету — володіти і панувати над підбитими народами та підбивати інші; панувати найбільш абсолютистично, засобами тотальної диктатури і терору. Таке володіння дає панівній кліці — партії все, чого жадібна, безідейна особа собі бажає. Замість моралі, в большевиків є одна засада: все, що служить їхнім цілям, що стає їм у пригоді — треба приймати, а все, що стає на перешкоді, те можна і треба всякими засобами нищити».
Громадяни Євросоюзу не розуміють причин ненависного ставлення московитів до українців.
До проблеми політичної консолідації»
«Імперіалізм російського народу – це явище історичного порядку, що міняє свої форми та методи дії, але в своїй істоті залишається незмінним. Тримати народи і кожну людину в постійних злиднях та в невільничій економічній залежності від державної бюрократії силами поліційного терору, основний засіб большевицького панування.
Повною і найвищою перемогою українського націоналізму буде стан, коли російська імперія перестане існувати і всі народи, нею поневолені, дістануть національно-державну волю. Без того повної перемоги Україна мати не може, або ця перемога буде частковою і сумнівною».
, «Перспективи української революції»
Пересічний європеєць не розуміє чому українці піддають сумніву миротворчі ініціативи росіян.
Роз’яснення ідеолога ОУН: «Україна у фронті поневолених націй поборює всі види ідеї месіанізму, історичного покликання, всесвітньої справедливости, соціального визволення і т.п., як ідей в грунті фальшивих, за якими укриваються, маскуються загарбницькі імперіалістичні цілі. Кожна нація «в своїй хаті» має і повинна встановити «своє право».
«Фронт поневолених націй»
«Ідеї і програма української революції накреслюють проґресивний зміст і форми життя, цілком протилежні до реакційних большевицьких. Хоч большевики привласнили собі чужі здобутки в ділянці техніки і матеріяльної цивілізації, застосували деякі засоби, методи і форми, виборені народом під час революції, одначе все це вони застосували на послуги реакційної суті і таких же реакційних своїх цілей».
, «До засад нашої визвольної політики»
Переважна більшість населення Європи не усвідомлює історичної місії українського народу.
Роз’яснення Провідника ОУН: «Наша визвольна концепція — це спільна революційна визвольна боротьба всіх поневолених большевизмом народів. Ми розраховуємо на їхню активну участь у боротьбі, на їхні організовані революційні сили та на революційні потенції широких мас тих народів. Наша революційна політична праця великою мірою спрямована на те, щоб пробуджувати й активізувати революційну енерґію інших народів — наших природних союзників, допомагати у формуванні їхніх організованих революційних сил та мобілізувати до боротьби їхні народні маси».
«Фактом свого геополітичного становища в системі московської імперії, своєю величиною Україна творить стрижень системи організації фронту поневолених Москвою народів. Від фактичної боротьби України і її вкладу в національно-визвольні революції всіх поневолених націй залежить вирішальна частина в загальній перемозі».
Фронт поневолених націй»
Значна частина політиків Західної Європи не усвідомлюють доконаного факту, що саме політичні еліти їхніх держав посприяли розростанню військової могутності російського імперіалізму.
:
«Якою логікою, якими раціями можна виправдовувати політику безпринципного пактування і цілком зайвих уступок західніх держав з Америкою на чолі супроти большевицької Росії? В ім’я яких ідей трактували вони большевиків, уже по війні, як своїх союзників і замикали очі на те, що мають справу з найгіршою тиранією, з народовбивцями і з системою найбільших злочинств проти Бога, над людиною, над народами, над всякою свободою і всіма цінностями?»
«…Чому так довго толерували те, що большевики захоплювали все нові країни, непомірно побільшуючи свій потенціал, і експлуатуючи все загарбане, перетворюють всі сили й засоби на небувалу воєнну машину, направлену проти решти світу, в тому і проти самих західніх держав? Що їх змушувало так пасивно все сприймати і при тому шукати з большевиками співпраці? Чи вони цього не розуміли, не бачили?
Як хто в це вірить, то чим пояснити, що Захід кілька літ затикав собі вуха й затулював очі, щоб не чути й не бачити того, що їм показували і говорили ті всі свідки, які большевизм пізнали до основ, пережили його і показували наслідки його роботи на організмах своїх народів! Що зробили правлячі й провідні кола західніх держав, щоб дати змогу промовити до їх суспільств еміграціям поневолених большевизмом народів, щоб ті суспільства пізнали правду про російсько-комуністичний імперіалізм?»
«Війну проти Німеччини західні демократії вели під гаслами Атлянтійської хартії, в обороні свободи, людяности й демократії, проти тоталітаризму, диктатури, насильництва й поневолення. А їхнім союзником у війні став СССР, де всі лиха — гніт, злидні, поневолення, терор, тоталітаризм, диктатура олігархії, винищування цілих народів, нищення релігії, свободи думки, викорінювання людського й національного “я” і багато інших проявів крайнього варварства та неволі — доведені до найвищого ступеня. СССР був головною твердинею, зразком і розсадником того всього зла, проти якого розпочато війну. Альянтська допомога поставила його на ноги, зробила з нього переможця над його молодшим братом і учнем у замахові на свободу народів і людини — над гітлерівською Німеччиною. Союзництво з большевицькою Росією довело до того, що її зроблено силою, яка загрожує всьому світові. Що більше, вже після війни, коли не стало гітлерівської загрози, большевики засіли як судді в міжнародньому трибуналі судити за злочини проти людяности і проти миру, вони ж: дістали вирішальний голос (вето) в усьому міжнародньому житті, в найвищих міждержавних інституціях вони мають вирішувати в усіх міжнародніх питаннях. Як же це погодити з гаслами, під якими західні демократії вели війну й ведуть цілу свою політику?»
Українська Національна Револіція,
а не тільки протирежимний резистанс»
Політичні групи, що спонукають Україну до капітуляції недооцінюють ані потенціалу української націоналістичної доктрини, ані сили духу та життєздатності української нації.
Роз’яснення Провідника ОУН: «Наша революція є в постійному наступі, її ідеї і програма в зударі з большевицькою дійсністю перемагають, бо вони правдиві, вартісніші і сильніші. Тому вони захоплюють щораз ширші народні маси, поширюються дедалі і серед інших народів, поневолених большевизмом, захоплюють і революційно активізують їх, а навіть проникають у ряди самого режиму і частково його розкладають, захоплюючи собою вартісніші одиниці».
«…визвольна боротьба не припиниться аж до повного зреалізування нашої мети, якою є цілковитий розрив між Україною і Москвою, відбудова Самостійної Соборної Української Держави…, повний розгром російського імперіялізму та створення навколо Росії, замкненої в її власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла більш виступати з імперіялістичною агресією. І далі, щоб світ знав, що Україна буде продовжувати боротьбу проти всяких сил, які хотіли б її поневолювати, нищити її державну незалежність і суверенність, або які посягали б по українські землі».
«Українська Національна Революція,
а не тільки протирежимний резистанс»
Політичні еліти провідних європейських держав примножують прорахунки своїх попередників, дозволяючи московитам залякувати світ загрозою ядерної війни.
».
, «За завершену політичну структуру»
«Страх перед війною з СССР та бажання уникнути її за всяку Ціну — Це той фактор, що увесь час паралізує західню політику супроти московсько-большевицького імперіялізму, відбирає їй ініціятиву й рішучість у всіх вузлових справах сучасного міжнароднього укладу. З цієї причини лишаються невикористаними різні можливості співдії між протибольшевицькою визвольною боротьбою поневолених народів і західніми державами в їхніх намаганнях стримати дальшу експансію московського імперіялізму. Співдія зовнішніх протибольшевицьких сил і акцій із силами внутрішніми, діючими на теренах СССР і його сателітів, при відповідній напрузі привела б до розгромлення большевизму-комунізму, себто — до ліквідації неволі для одних, а для других — постійної загрози. Тому спільна боротьба поневолених Москвою народів і ще вільних, але вже загрожених большевицькою аґресією держав є однаково необхідною як для одних, так і для других. Відхилятися від неї, покладаючись на те, що ввесь її тягар винесе другий партнер спільної долі — шкідливо й невідповідально не тільки супроти спільної справи, але теж і супроти власної долі».
Степан Бандера, «
Питання атомової війни і визольна революція»
«… атомова війна не може дати нікому жодної користи, лиш мусить принести обидвом таборам — агресорові і нападеному, переможеному і переможцеві — катастрофічні жертви і спустошення, отже майже однакову, абсолютну поразку.
Найновіший розвиток атомової воєнної техніки розбиває оманну орієнтацію західніх держав на незмінну перевагу в модерній техніці, яка, ніби, запевняє їм безцеку. Коли Заходові не вдасться відзискати тієї переваги і те, що мало бути захисним щитом, обернеться в найбільшу загрозу, тоді в політичному і в стратегічному думанні західніх народів може наступити здоровий перелім, який приведе до власної оцінки всіх факторів, зокрема в підсовєтському обширі».
Питання атомової війни і визвольна революція»
Для належного відстоювання національних інтересів держави у переговорному процесі українська делегація має зважати на вагомі перестороги, що їх сформулював головний ідеолог Організації українських націоналістів:
«Українська закордонна політична акція мусить належно впоратися з завданням. При цьому дуже важливим є те, щоб у постановці закордонної роботи, в репрезентуванні генеральної лінії визвольної політики була належна чіткість і послідовність. Треба якнайвиразніше підкреслювати те, що наша боротьба — це боротьба України з Росією, боротьба безкомпромісова, безперервна в історичній послідовності. Тільки за такої безкомпромісовости і рішучости, з такою генеральною лінією можна належно ставити нашу зовнішню політику».
Українська Національна Революція,
а не тільки протирежимний резистанс»
Джерело: svoboda.te.ua
