Микола Навроцький: «Кожен здатен на більше. Ми багато втрачаємо. Найбільша втрата – час…»

20 березня 2026 р. 17:31

20 березня 2026 р. 17:31

Микола Навроцький –  лікар, бард, філософ. Він жартує, що є бардом обласного фасону. У 1989 році їздив на перший фестиваль «Червона рута». Любить пісні Тризубого Стаса, гурту «От вінта», «Кому вниз». У 1985 р. у лікарні організував фольклорно-етнографічний ансамбль «Пісні і пляшки», де  35 років співають забуті пісні. Працює лікарем-невропатологом у Золотопотіцькій районній комунальній лікарні.  Директор центру соціальної  реабілітації дітей-інвалідів. Депутат селищної ради. Координатор організації «Народний рух». Дружина Оксана – педіатр, на пенсії. Виховали трьох дітей. Із внучкою Софією спілкується складними словами і науковими термінами. Приділяє їй багато часу. Вживає просту їжу. Любить печену картоплю. Вміє варити борщ, супи, смажити млинці.

Роками досліджує суть життя.  І каже, що майже дав відповідь. Зробив кілька дослідів визначення енергетичного ресурсу. Я поцікавилася, як живе і про що думає цей медик-філософ.

Філософія життя дуже проста

Ось що він каже: « Визначаючи суть життя, варто запитувати – чому так. Рідко хто шукає відповіді на ці питання. Хіба вчені. Цікаво показати за допомогою математичних формул чому так все відбувається.

Маю купу негативів. Здалеку здається, що я дуже високо. А я вже близько коло обрію. Чим тонша, чим розвинутіша  людина, тим у неї вища, гармонійніша, правдивіша і красивіша любов.

Поважаю тих, хто не йде по життю вузьким коридором, а має широке бачення. Неінтересно, коли в людини трубочний зір.

Якби мене близька людина зрадила, я б пробачив. А таке, як з грішми хтось обманув чи щось сказав або зробив – це дурниці. Але серед моїх близьких людей нема таких, які б зробили щось таке, що я не міг би пробачити.

Дорікаю собі за лінь, слабовольність, інфантильність. Міг би чогось більшого у житті досягти. Але я ще живий, почуваюся молодим. Можливо, якщо ще проживу кілька років, щось дожену. Кожен здатен на більше. Ми багато втрачаємо. Найбільша втрата – час.

Якщо в багатьох людей забрати гроші, вони стануть смішними. А є небагаті, але якщо вилучити гроші взагалі із суспільства, то вони б набрали великої значимості – на них би рівнялися. Небагатий неформальний лідер в такому суспільстві, де нема грошей, зразу став би формальним лідером. Максимально став би тим, ким може стати.

Бачив свого ангела-охоронця кілька разів. Не очима. Не все ж ми бачимо оком. Наприклад, є інфрачервоне проміння, є рентгенівські  випромінювання чи радіохвилі. Ми їх не бачимо, але знаємо, що вони є. Так само і це. Бачив ангела на якомусь підсвідомому рівні. Внутрішнім зором, коли була небезпека. Відчуваю, що той ангел намагається вберегти мене. Але не завжди йому вдається. Це якась абстракція. Не сприймаю його, як якусь дану реальність з крилами.

Я – боягуз, але в небезпечних ситуаціях  нема страху. Дію в автоматичному режимі. Небезпеку вже усвідомлюю ретроспективно – через деякий час, коли вже відбулося. Думаю, що це ангел керує.

Дитина – чистий аркуш . Що запишеш, те і буде. Дорослі – напівчистий аркуш. Нас творить оточення. Так, мають вплив гени і якісь природні внутрішні фактори. Але на 99 процентів  ми залежимо  від оточення. Людина, яка вже прожила багато років, може зрозуміти, що треба оточення вибирати. Але ж до того вона не має можливості. Ну як дитина може вибрати оточення?

Вдома я не господар. Нема такого порядку, як треба. Непрактичний. Егоїст. Хлопи в Україні такі є. Деякі щось роблять. Хтось поїхав за кордон, миє машини чи вікна, до магазину якісь продукти возить. Але він – ледащий. Просто там йому платять яку тисячу чи півтори доларів і вже на фоні нашого виглядає крутим.

Нормальний чоловік має мати в своєму гардеробі багато шкарпеток. Мушу звертати увагу на те, як виглядаю. А вдома ходжу, як паталаха. Коли йду на роботу, вже бриюся, мешти пуцую. Рідко коли чіпаю галстук. Галстук – це вже претензія. Мій тато вчепив галстук тільки раз в житті. Був у Сибірі, до якоїсь дівчини йшов через тайгу три кілометри. Галстук висів на шиї поки він йшов через ліс. Як прийшов до дівчини, то зняв і сховав в кишеню.

Хотів у селищі створити музей. Етнографічну садибу – хату, хлів, пасіку, кошниці, де кукурудзу складали. Вже все було, крім хліва. У дев’яностих весілля там робили. Відновлювали звичаї. Думав, що люди будуть допомагати. Що стануть співучасниками. А вони хотіли бути тільки глядачами. Потім деякі щось почали: та він тут заробить грошей багато. Якісь туристи з Англії приїхали і сфотографували ту хату. Це вже був нехороший признак. І хату спалили. Згорів дах, провалився. Там купа старожитностей була. Горщики, старе ліжко, коси, веретена, прялки, одяг, стара піч, жердка. Все не згоріло. Але я більше туди не йшов. Не хотів.

Якби я мав ресторан, добився б ексклюзивного права використовувати олію з насіння коноплі. Прекрасно пахне. Стародавня українська кухня і є раціональне харчування.

Чотири рази був депутатом в ра йраді – зробив висновок, що це копія Верховної Ради. Ми мало вирішували господарських питань. Хіба щось комусь треба було підписати. Багато вирішувалося поза райрадою, в кулуарах, через держадміністрацію. А ми так здуру, будучи некомпетентними, махали руками і голосували «за». Резолюції, звернення писали. Можливо, робота територіальної громади даватиме людям більшу користь.  Можливо…

Можу спілкуватися з будь-якою жінкою. Цікаво говорити зі старенькою бабою з сусіднього села, якщо вона має якийсь благородний лик. Коли вона щось таке каже, чого я не знаю. Можу спілкуватися з сектантками. З ними цікаво балакати, що вони там думають. Вчать мене чогось. З будь-якими жінками балакаю – погана, гарна, груба, худа, стара, молода. Головне, щоб не була дурна.

Немудра жінка – стервозна. Воно ніби і файне, але балакає якусь таку дурню. Бо думає, що має якусь фігуру. Та що та фігура? Жінка – це не форма. Жінка – це зміст. Звичайно, в якійсь трохи привабливій формі. Але найперше – зміст.

Аж тепер зрозумів вислів: там нема з ким балакати. Спочатку думав, що то зневажливе ставлення, бо людина не відповідає якимсь параметрам. А насправді є люди, що з ними дійсно нема про що балакати. Вони ділові, чогось хочуть, бігають, але вони – чужі. Мають вузьке бачення. Мають свою лінію. Так звикли і так йдуть. В них своє коло інтересів, свої друзі. Можливо, і я для них такий, що зі мною не мають про що балакати.

Не можна бути психотерапевтом і водночас підлим. Коли займаюся психотерапією, беру на себе моральні зобов’язання.

Ідеальні стосунки в житті трапляються. Якби не соціальний тиск і не гроші, їх було б набагато більше. Такі стосунки можуть бути між файними, мудрими, хорошими людьми. Трудно, щоб ідеальні стосунки були, коли люди дуже хворі, бо вони постійно впадають в депресію.

В молодості був ідеалістом – не розумів примітивних  речей. І дякую Богу, що багато чого обминув. Обминув побічні любовні колізії і корупційні схеми. Якісь дівки і молодиці моргали до мене, а я не розумів, що й до чого.  Хоч я не свята людина, щоб зараз крила росли. Але менш-більш нормальна. В помислах – ми всі грішні.

Дружина для мене, як мама. Я для неї – як мудрий вуйко. Вона думає, що трохи дурнуватий, бо бігає по Просвіті, але най буде – таких теж треба на світі. Оксана прощає всякі мої недоліки. Десь поїде – мені скучно за нею. Наш шлюб  в стані якоїсь стабільної врівноваженості. Але були всілякі кризові періоди.

Дружину ціную за простоту. Вона – правильна. Гарною була в молодості. Не малювалася. Ходила в хустині. Не вдягалася за останньою модою.

Якби жив cам , нічого б не боявся. Переживаю, щоб не було ніякої біди. Є діти, внуки, країна. Хотілося б, щоб те все втихомирилося. Був на двох Майданах. Побачив приклади близькості між людьми. Там починала формуватися українська нація. Бачив гарних людей. Боюся, щоб це не споганили, не затоптали, не знівелювали.

Мій дід не був таким, як теперішні чоловіки. Кажуть, що жінки в Україні всі файні і мудрі. Скажу грубо – хто їх продукує? Звідки вони беруться?  Над цією справою працюють файні і мудрі чоловіки. Мій дід не був таким, як теперішні чоловіки. Він був дієвим, діловим, самодостатнім. Не почувався меншовартісним ні перед євреєм, ні перед кацапом, ні перед татарином, ні перед турком.  І навіть перед жінкою був справжнім чоловіком, господарем. Мав поле, якісь гроші, бачив перспективу. На щось надіявся…

Нині 10-15 українських олігархів могли б впливати на розвиток країни. Фінансувати армію, волонтерів. Але їх нема. Українських олігархів відстріляли. Так, як триста років тому відстрілювали козаків. У нас кажуть: свій, як не заплаче, то хоч скривиться. Щось вони помогли б. Як хтось мав би 15 мільярдів, то кинув би 500 мільйонів. Цього було б достатньо…

У невро патологів, особливо на периферії , найбільше вмирає пацієнтів. Бо невропатолог – вже останній лікар. Терапевти успішно лікують від гіпертонії, а хворий раз – та й вмер від інсульту. Ми лікуємо ускладнення. Діабет лікують терапевти і ендокринологи, а помирає він в нас. Вважаю, що кожен лікар – грішник. А невропатолог – двічі грішник.

Нами керують  мікроби, які живуть в нас. І простіші одноклітинні організми. Навіть глисти впливають на характер. Вони виділяють токсичні речовини, виникає хронічна інтоксикація, анемія. Людина починає хворіти, з’являється  подразливість. Може бути запалення легень через аскариди. Людина в депресію може впадати. Тому вважаю, що життя – це спосіб співіснування білкових тіл. І ми ще не знаємо, що десь в четвертому вимірі. Можливо, там щось є.

Що таке корупція в медицині? Приходить слабий до лікаря і наперед в них є договір, що операція, якась допомога або лікування має коштувати приблизно стільки-то. Ще тільки почали лікування, а родичі слабого дають докторові певну суму. Це – корупція. За це треба судити.

Якщо лікар вилікував хворого, а хворий чи його родичі, громадська організація чи благодійна дали тому лікарю 100 гривень – це вже не корупція. Це подяка за лікування. Таким способом запросто можна вирішити корупцію в медицині. Дев’яносто процентів хворих, які лікувалися, віддячать в міру своїх можливостей.  Хто має мільйон, велику суму дасть. Хто не має грошей, позичить якусь сотку і все одно дасть.

Не лікую хворих на алкоголізм за гроші. Психотерапія несумісна з товарно-грошовими відносинами. Це буде халтура. Тоді втрачається суть раціональної психотерапії. Достукуюся до єства, щоб те, про що говорю, стало глибинним переконанням самого хворого. Співаю алкоголікам свої пісні, балакаю з ними про політику, історію, про суть життя. Посилаю їх до священника сповідатися.

У нас дуже багато мудрих народних приказок . Вони не менш красиві, не менш об’ємні і важливі, ніж мудрості Соломона. Мудра людина та, яка інтелектуальна і добра. Якщо інтелектуальний і недобрий – це вже не мудрий. Може бути дуже розумний, але злий. Це щось на межі з нечистою силою. З такою людиною страшно мати справу. Є народне українське прислів’я – краще з мудрим загубити, ніж з дурним знайти.

Більшість мають антропоморфне бачення  Бога. Наділяють його людськими властивостями. Думають, що сидить якийсь такий, який не має що робити і дивиться за кожним Іваном, Павлом, що вони там і як.  А Бог – це щось значно більше.

Наталя ЛАЗУКА

Фото: Володимир ЯВНИЧ

Тернопільські