«Наче побувала у фільмі»: у Тернополі презентували книгу, що обіймає та дає надію

28 березня 2026 р. 14:46

28 березня 2026 р. 14:46

22 березня у Тернополі відбулася презентація книги Людмили Муринської «По той бік материнства». Це не збірка порад про те, як годувати чи вкладати дитину спати. Це книга-обійми, написана для жінок про те, як вистояти, знайти себе і не здатися попри будь-які складнощі.

Шлях Людмили Муринської до цієї книги був багатогранним. Свого часу вона входила до рейтингу «500 найвпливовіших жінок України», обіймала керівні посади у великих компаніях та працювала на телебаченні. Проте в певний момент Людмила зробила радикальний вибір — залишила кар’єрні вершини, аби присвятити себе сім’ї та справжньому покликанню. Жінка також стала засновницею популярного фестивалю «Best mama», який об’єднував матусь міста навколо тем батьківства.

А пізніше з’явилися глибинні роботи про українську вишивку « Пам’ятати минуле. Планувати майбутнє » та про видатних жінок минулого «Українкою я народилася». Людмила почала поєднувати естетику з важливими сенсами, і презентація першої великої книги стала логічним продовженням цього непростого шляху.

Презентація. У залі дуже гарно. Все було ніжно, тепло і по-справжньому. Коли гості заходили, їх зустрічали звуки скрипки. Музика була камерною, спокійною і такою трепетною, ніби це зйомка якогось розкішного фільму.

Було багато квітів. Їхній аромат заполонив увесь зал і додав святу особливої естетики. Людмила була неймовірною — у білому костюмі та з щирою посмішкою. Вона виглядала дуже щасливою.

Усі жінки в залі теж усміхалися. Вони були наповнені та дуже чекали на цю зустріч. Було багато обіймів. Це не була, так звана, офіційна подія, це була зустріч рідних людей. Кожна гостя відчувала себе важливою частинкою цього вечора. І так воно й було!

« По той бік материнства ». Ця книга не з’явилася за один день. Авторка почала працювати над нею ще до пандемії. Вона просто зустрічалася з жінками — і з подругами, і з зовсім незнайомими. Вони пили каву, Людмила вмикала диктофон, і вони чесно говорили про життя, про свою таку особливу і таку важливу історію.

Потім почався карантин. Зустрічі в кафе припинилися, але розмови продовжувалися вже по скайпу. Весь цей час історії записували, вичитували, щось скорочували. Це була величезна і грандіозна робота.

На презентації Людмила дуже щиро розповідала про те, як ця книга з’являлася на світ. Вона ділилася навіть дрібницями — наприклад, як вони довго мучилися з кольором обкладинки. Спершу думали зробити її просто чорно-білою, потім хотіли додати червоний. Але врешті обрали оранжевий з синім — і це вийшло дуже стильно та гарно. Спочатку Людмила навіть думала зробити книгу на простішому, дешевшому папері. Але коли справа дійшла до друку, вона зрозуміла: ці реальні історії настільки важливі та сильні, що книга має бути особливою. Тому обрали преміальний папір — такий гладенький і цупкий, як у найдорожчих журналах. Коли тримаєш її в руках, одразу відчуваєш цю якість.

А ще в залі сиділи жінки, чиї історії є в цій книзі. Звичайно, у тексті їхні імена змінили, щоб усе було приватно. Але те, що ці люди були поруч, додавало вечору якоїсь особливої сили. Це ж не просто вигадані сюжети, а справжнє життя справжніх жінок, які серед нас. Також кожна гостя могла підняти руку і задати Людмилі будь-яке питання. І авторка залюбки відповідала.

На презентації можна було не лишень послухати авторку, а й придбати і нову книгу, і ті самі знамениті планери. Навіть влаштували розіграш: хто позначав подію в сториз, мав шанс виграти книжку в подарунок. Також була розмова з ілюстраторкою книги та представницею з друкарні.

У цій книзі є і власна історія Людмили, і ще 19 розповідей інших жінок. Деякі з них настільки відверті, що під час читання хочеться щиро поплакати. Але це добрі, щирі та справжні сльози. Бо хоч історії й непрості, та читаються вони дуже легко. Знаєте, це та сама збірка, з якою хочеться вмоститися під теплим пледом і просто побути наодинці з собою.

Головне відчуття після прочитання — це надія. Ти бачиш, що попри всі труднощі, ці жінки зараз щасливі. Вони змогли вистояти, поборотися за своє щастя і перемогти. І це дає неймовірну мотивацію: якщо змогла вона, то обов’язково зможеш і ти. Навіть якщо ти ще не мама, ця книга все одно про тебе — про твою внутрішню силу, яку ніхто не забере.

А наприкінці Людмила залишила особливий сюрприз. Там є порожні сторінки для власної історії. Твоєї історії. Це такий натяк кожній з нас: твоя доля теж важлива, твоє життя варте того, щоб про нього написати. Кожна жінка — сильна, і ця книга просто ніжно про це нагадує

Яна Вугліцька

Тернопільські