«Засумуй, трембіто, та по всьому світу…»

30 березня 2026 р. 13:10

30 березня 2026 р. 13:10

Минулого тижня Тернопільщина втратила визначних людей,  які багато зроб и ли в різних галузях для нашого краю. Усі згадані особистості співпрацювали з газетою «Свобода».

Відомого аграрія знали в Україні та за кордоном

На 65-му році життя раптово помер знаний аграрій з Підволочиської громади та ексдепутат Тернопільської обласної ради Олександр Самсоненко. Світлої пам’яті Олександр Феодосійович був директором та засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Рось», яке очолював упродовж багатьох років. Під його керівництвом підприємство стало одним із провідних аграрних господарств Тернопільщини, впроваджувало сучасні технології, сприяло розвитку сільського господарства та забезпечувало робочі місця для жителів громади. Як депутат обласної ради двох скликань він послідовно відстоював інтереси жителів краю, приділяв значну увагу розвитку сільських територій, підтримці аграрного сектору та соціальних ініціатив.

Олександр Самсоненко народився 10 вересня 1960 р. в місті Потсдам Німеччина. У 1990 р. закінчив Чернігівський філіал Київського політехнічного інституту. Працював на Чернігівщині, у Західному Сибіру. Від 2002 року – генеральним директором ТОВ «Агро-Рось» на Підволочищині.

«Тримав світ навіть тоді, коли він летів у прірву…»

Он бачиш – зірка пада з неба,

Й воно все світиться, горить…

Жаліть за втраченим не треба:

Лиш марно серденько болить.

(В. Погорецький)

Відійшов у засвіти поет і прозаїк, громадський діяч, журналіст, засновник та головний редактор літературно-мистецького журналу «Золота пектораль» Володимир Погорецький.

«Відійшов у вічність мій друг Володимир Погорецький. Людина тихої гідності, чесного слова і незрадливої любові, яка тримала світ навіть тоді, коли він летить у прірву… Наша література осиротіла…» – зазначив у мережі Фейсбук професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Ігор Павлюк.

«Він зробив усе, аби світ навколо нього був яскравим, українським… Останні два роки він боровся з раком. У лютому в Києві зробили операцію. На початку тижня я йому зателефонував, у нього пропав голос, він ледве говорив, але не жалівся, лиш казав, що важко говорити… Велика частина мого світу пішла у небуття…» – написав у соцмережі Євген Баран.

«Важко писати про Володимира у минулому часі… Знала про його хворобу із перших тижнів захворювання… І про його боротьбу із цією недугою… Він теж знав про свій діагноз, знав, як лікар, адже закінчив медичний інститут… і знав про наслідки… Івано-Франківськ, Львів, Київ… Підтримувала, як могла його, коли ще були разом на поетичних зустрічах у Чорткові, і коли він перебував на лікарняному ліжку… Лишилася купа журналів «Золота пектораль», які Володимир передав мені на моє прохання… Я дарую їх на зустрічах, розказую про Володимира як редактора журналу, як афганця, як цікавого поета… Згадую його приїзд і виступ на моєму творчому вечорі у Борщеві, зустрічі у Чорткові, наші намагання заснувати премію ім. Романа Андріяшика від журналу «Золота пектораль»… Афганістан, Чорнобиль – лишили свій чорний слід у долі Володимира… Безкорислива, щира, щедра на добро душа! Скільки нових імен відкрив він для української літератури, надрукувавши нікому не відомого автора у «Золотій пекторалі»! Мої щирі співчуття дружині Марії, дочкам Володимира, братові…» – написала відома поетеса Ганна Костів-Гуска.

Володимир Антонович Погорецький народився 30 березня 1967 року в селі Полівці на Чортківщині. Навчався в медичному й теологічному інститутах. Проходив військову службу в Афганістані, що стало наскрізною темою його творчості. Був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеню. Працював у редакції чортківської районки «Голос народу». У 2007 р. заснував літературно-мистецький журнал «Золота пектораль». Серед іншого, він готував до друку щорічний літературний альманах «Сонячне гроно», був автором-упорядником мартиролога «Книга памʼяті. Афганістан (1979-1989). Тернопільська область», історико-краєзнавчого путівника «Чортківщина» й антології «Золота пектораль. Чортків і околиці». Член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України, лавреат Всеукраїнської літературної премії ім. Степана Сапеляка.

Літописець Лановеччини

На 65-му році життя перестало битися серце журналіста, редактора, краєзнавця, громадського діяча Григорія Степановича Басюка. Лановецька громада в скорботі: відійшов у вічність журналіст і краєзнавець Григорій Басюк

«Григорій Басюк був людиною, яка жила історією рідного краю, досліджувала її, зберігала й передавала наступним поколінням. Вірний Україні, українському слову та своїм переконанням, він залишив помітний слід на сторінках книг Лановеччини»… У своїх книгах і публікаціях він звертався не лише до історії Лановець і навколишніх сіл, а й до ширшого регіону – північного, волинського Тернопілля, яке має спільну історичну долю. Завдяки його дослідженням оживали сторінки минулого, формувалася пам’ять про Батьківщину і його людей…» – йдеться у дописі Лановецької міської громади.

Григорій Басюк народився 23 травня 1960 р. в місті Ланівці. Навчався у Львівському університеті, після завершення якого працював у редакції районної газети «Голос Лановеччини». Був організатором і редактором тижневика «Сіяч» та інших видань. Очолював Лановецьку районну організацію Народного руху України, працював референтом-помічником народного депутата Дмитра Павличка. Автор книг «Великий світ малої Батьківщини» та «Ланівці – місто на чотирьох річках» також публікацій у тернопільських енциклопедіях – чотиритомнику «Тернопільський енциклопедичний словник» та тритомнику «Тернопільщина: історія міст і сіл».

«Ініціювали подання, щоби батькові присвоїли звання почесного жителя міста Батурин»

Минуло 40 днів, як відійшов у засвіти літератор, співак, композитор, громадсько-культурний діяч Валерій Олексійович Залізний, який завжди був активний у мистецько-культурному житті Тернопілля. Нагадаємо, п. Валерія поховали у Батурині.

Як розповіла його донька Оксана: «Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» у Батурині ініціював подання, щоби батькові присвоїли звання почесного жителя цього міста, але депутати відхилили прохання, бо, мовляв, він там не народився…  А він так багато зробив для цього міста, навіть гімн написав… Дуже шкода».

Підготував В. К.

Тернопільські