Жінки на передовій і в тилу: нові професійні виклики війни

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Жінки на передовій і в тилу: нові професійні виклики війни

18 квітня 2026 р. 15:31

18 квітня 2026 р. 15:31

Повномасштабна війна стала для українського ринку праці моментом кардинальних змін. Поки чоловіки боронять кордони, жінки стають опорою економіки, опановуючи фахи, які десятиліттями вважалися суто чоловічими.

Сьогодні українки впевнено працюють у сферах, про які раніше і не мріяли, через стереотип, що це не жіноча справа.

Всього в Україні за сприяння Служби зайнятості 832 жінки вже навчаються за умовно «чоловічими» професіями, з них на Тернопільщині – 38. Серед жінок нашої області: 9 опановують професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, 22 – оператора котельні, 5 жінок здобули професію верстатника деревообробних верстатів, а ще 2 навчаються на оператора верстата з програмним керуванням.

Не менш важливу роль жінки відіграють і безпосередньо на фронті. Вони служать у війську, працюють бойовими медикинями, зв’язківицями, аналітикинями, операторами безпілотників. Жінки виконують бойові завдання нарівні з чоловіками.

Попри ці зміни, досі існувати стійкі гендерні стереотипи. Досить часто можна почути, що “жінка — не для важкої роботи”, “армія — не жіноча справа” , “чоловіки не будуть слухати жінку в бою” або що її основне покликання — виключно сім’я і догляд за дітьми.

Побутує думка, що жінки працюють в цих сферах лише тому, що чоловіків мобілізували, і як тільки війна закінчиться, вони повернуться на кухню.

24-річна Наталія ( позивний “Фенікс”), яка служить на посаді начальниці відділення логістики штабу 5 Окремої важкої механізованої бригади Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України та виконує повноваження позаштатної радниці комбрига з гендерної рівності у званні лейтенанта, пояснює свій вибір так:

“Щодня я бачила, як мої медсестри та санітарки невтомно й самовіддано працювали, Їхня відданість справі надихала мене. Протягом понад двох років я працювала з пораненими: допомагала їм відновлюватися, підтримувала їх морально. Я бачила силу духу українських воїнів, їхню незламність, і розуміла – боротьба триває не тільки на полі бою, а й у кожній палаті, де вони відвойовують своє життя.

Проте я відчувала, що можу зробити ще більше, і піти на військову службу! Не скажу, що це рішення було простим. Але я просто перестала боятися. Маючи освіту медика і психолога, я розуміла важливість не лише лікування, а й підтримки бойового духу, роботи з психологічними травмами, адаптації до стресу. Тому здобула офіцерське звання та взяла на себе ще більшу відповідальність”.

Саме війна прискорила переосмислення ролі жінки в суспільстві. Те, що ще вчора здавалося винятком, сьогодні стає нормою. Жінки на передовій і в тилу вже зараз змінюють країну. І ці зміни — не тимчасові. Вони формують суспільство, у якому цінуються не ролі, нав’язані традиціями, а реальні вміння і сила діяти.

Олександра КУРТА