Сентенції, народжені думкою і почуттям

25 травня 2026 р. 15:39

25 травня 2026 р. 15:39

Світлотіні серця: поезії. / Василина Вовчанська. – Тернопіль: Осадца Ю.В., 2026. – 112с.

Сентенційна поезія не завжди ґрунтується на лаконічності чи коротких афористичних висловах. Часто автор розгортає перед читачем цілий світ образів, почуттів і переживань, поступово підводячи до головної думки твору. Проте навіть у таких розлогих поезіях особливе значення може мати сентенція – влучний висновок або узагальнення, яке концентрує зміст усього написаного. Саме вона надає твору філософського звучання, допомагає глибше зрозуміти авторський задум і залишає після прочитання простір для роздумів. Свідченням вищесказаного є більшість віршів нової збірки тернопільської поетеси Василини Вовчанської під назвою «Світлотіні серця». Вона складається із кількох розділів («Спиніть, тирани, клич», «Думки, мов лебедя крило», «Лабіринти ніжності», «Портрети в рядках», «Грані сонета»), що хоч і свідчить про її різножанрове наповнення, але не позбавлене делікатних авторських напучень і висловлювань влучних думок.

Поетеса таким чином поєднує художню образність із моральною або життєвою мудрістю, роблячи акцент на етичних орієнтирах. Тож зупинюся на «вічних» темах, яких наче лебединим крилом торкається Василина Василівна своїми сентенціями.

Тема кохання у формулі афоризму. Вона, звичайно, найпотужніше звучить у

розділах «Лабіринти ніжності» та «Грані сонета». Хочу звернути увагу читачів на мудрість настанов: «У мить кохання не згубіть благоговіння, / Відкиньте сумнів, зодягніться у проміння, / Смакуйте диво гравітації щораз. // Кохання –  божевілля, подарунок неба, / Оаза у пустелі, для душі потреба – / Блаженствуйте й не виставляйте напоказ». Це не просто емоційні сентенції – це лірично-філософські вислови про природу кохання, в яких поєднується заклик із метафоричністю і духовною інтонацією. Авторка утверджує кохання як сакральний дар, стан духовного піднесення, силу, яка виводить людину за межі буденного. Це інтимне переживання, яке не варто демонструвати. Його потрібно пережити щиро, довірливо й глибоко, не руйнуючи його сумнівами чи показовістю. Кохання у вірші постає майже як святиня, перед якою людина має внутрішньо схилятися. Отже, сентенції запропонованого уривку достатньо промовисті: насолоджуйтесь коханням, але бережіть його інтимність. Або ж візьмімо інший віршований вислів: «Коли вогнем обпалене кохання, / Залишить попіл і гіркий абсент, / Не говори, що стріча ця остання, – / Посій надію…не руйнуй ущент». Авторка закликає бути обережними зі словами, не знищувати надію, залишити людині шанс навіть у момент розриву стосунків чи розчарування. А ось у цьому одкровенні: «Ти в мене є. Я щиро вдячна Богу / За пломінь іскри і за два крила, / Що йдеш в потрібну мить на допомогу, / Живеш для мене, щоб і я жила» («Ти в мене є»), – у кожній фразі відчувається щира й тепла вдячність коханій людині, яка стала ліричній героїні опорою, світлом і сенсом життя. Рядок «Ти в мене є» звучить як найбільше щастя – не матеріальне, ні, а духовне. Звернення до Бога підсилює думку, що кохана людина сприймається як справжній дар долі.

Образ « пломінь іскри» та «двох крил» символізує підтримку, натхнення і надію. Крила асоціюються з піднесенням, свободою, здатністю вижити у важкі моменти. Особливо зворушливими є слова «Що йдеш в потрібну мить на допомогу». Вони підкреслюють надійність і турботу близької людини. А от фінальні рядки передають глибину почуттів. Любов і підтримка дають героїні сили жити, вірити і бути щасливою.

Говорячи про філософічність сентенційних поезій Василини Вовчанської, не можна оминути провідної теми – сенс буття. Поетеса розмірковує над цінністю життя, добра, духовних орієнтирів, над умінням знайти своє місце у цьому непростому світі: «Душі так хочеться чогось такого, / Не передати… просто неземного – / Цій дивовижі з вдячністю вклонись!» – звертається авторка до читача. Варто не тільки вклонятися, а й намагатися жити у гармонії з ним, тож додає: «Не загаси байдужості вогонь – / Шляхетні вчинки – ліки від безсонь, / А тепле слово гріє в прохолоду. // Свій сумнів поклади на терези, / Жагу любові в серці збережи – / Передавай від роду і до роду». Це ліричний заклик до людяності, духовної щедрості та збереження моральних цінностей. Авторка через образні вислови наголошує, що саме добрі справи, любов і тепле слово роблять людину особистістю. Одночасно поетеса застерігає: не можна дозволяти серцю ставати холодним і байдужим до чужого болю. Байдужість руйнує стосунки, тоді як «шляхетні вчинки» є «ліками від безсонь», тобто внутрішній спокій приходить тоді, коли людина живе чесно й творить добро. Окрім того, у запропонованих рядках звучить заклик оцінювати власні переживання мудро й стримано, не піддаватися відчаю і утверджується думка про безперервність добра, любові та людяності між поколіннями.

Вражаюче місткі й інші слова поетеси, стиснуті до істини: «В сумління вчинки заплети ясні. / Люби, прощай, будь співчутливим, щирим, / Живи зі світом і душею в мирі – / Лови удачу і щасливі дні»; «Вдягайся в світлі мрії і живи, / Знайди своє призначення, твори, / Не бійся помилятись – це не вада, / Співай від щастя, утішайсь щораз, / Звільни думки та душу від образ, / Життя – це подарунок і відрада», «Не змінюй світ, а сам змінись у ньому, / Щоразу мрій і не лякайся грому», «Лише не мстіть, усе мине, як дим», «Собою будь, не бійсь невдачі», «Ми цінуємо те, що навіки втрачаєм», «Лиш віра в себе біль долає, / А витримка – сталева шаль. / У піднебесся той злітає, / Хто знає присмаки проваль»; «Бездушність – це підбитий хижий птах… Не кайтеся за тим, що вже сказали»; «В мовчанні криється душевний крик, / У красномовстві – побляклий шик. / Біда, як в мить потрібну промовчали», «Свої мрії посіймо завчасно, / Щоб зійшли і розквітли, мов ніжний мигдаль» і т. п. Скільки ж то треба життєвої мудрості, аби кількома лаконічними фразами так багато зуміти сказати!

Як бачимо, особливістю віршів збірки «Світлотіні серця» Василини Вовчанської є акцентування авторкою на сентенціях у поєднанні із художньою образністю, моральною чи життєвою мудрістю. Поетеса максимально чітко формулює думку, чи не кожен вірш – це урок з етики й моралі, заклик до роздумів чи оцінка вчинку людини, а конкретний життєвий епізод чи емоція авторки перетворюється на універсальну істину для читача.

Таким чином поетеса сентенційними творами продовжує традиції Григорія

Сковороди, чия творчість ґрунтується на морально-дидактичних сентенціях.

Сентенційні фрагменти у своїх творах використовують і сучасні українські

письменники, зокрема Ліна Костенко та Сергій Жадан. Однак, читаючи твори

Василини Вовчанської, ми помічаємо їхню особливість: окрім елементів

повчальності, читачі переконаються у вмінні авторки побачити красу навколишнього світу, відчувати гармонію природи й людських стосунків. Її

внутрішній світ багатий на переживання, надії, прагнення добра. Вона живе не лише буденними турботами, а й намагається мислити широко й глибоко. Її думки здіймаються в небо, як лебеді над водою, несучи чистоту і щирість. Тож хочу закінчити своє слово про збірку «Світлотіні серця» цитатою самої

Василини Вовчанської:

Впивайтесь запахами сторінок –

В них смак, немов налитий колосок.

Читаючи , ви молитеся Слову!

Валентина Судома,

членкиня НСЖУ

Тернопільські