“Пиляли ногу іржавою пилкою”: історія азовця Владислава Жайворонка, який пережив “Азовсталь”, полон і не зламався

31 травня 2026 р. 17:23

31 травня 2026 р. 17:23

Колись він мріяв про небо й будував моделі літаків у маленькому Бериславі на Херсонщині. Сьогодні Владислав Жайворонок – один із символів незламності українських захисників, які пройшли через пекло “Азовсталі”, російський полон і залишилися живими всупереч усьому.

Йому відірвало ногу, перебило руки, пошкодило око. Його оперували в підземеллях “Азовсталі” іржавою пилкою по металу без нормальних інструментів та медикаментів. Росіяни тримали його на межі життя і смерті. Але Владислав вистояв.

Від студентського життя до “Азову”

Владислав Жайворонок народився у Бериславі на Херсонщині. У 16 років переїхав до Одеси та вступив на радіотехнічний факультет. Жив звичайним життям студента, поки у 2015 році не побачив відео з Маріуполя після російських обстрілів.

На кадрах були бійці “Азову”, які допомагали цивільним серед руїн. Саме тоді він зрозумів, що хоче бути поруч із такими людьми.

У 2018 році Владислав добровільно вступив до “Азову”. Обрав один із найважчих напрямків – розвідку. Окрім цього, став бойовим медиком, щоб у разі потреби рятувати побратимів.

Перше серйозне поранення отримав уже під час повномасштабного вторгнення – 28 лютого 2022 року між Маріуполем та Широкиним. Тоді їхню машину розстріляли впритул.

Попри поранення у плече, Владислав продовжував вести бій.

“Азовсталь”: 86 днів пекла

Далі був Маріуполь і легендарна “Азовсталь”, яка для захисників стала окремим світом – без світла, без нормальної медицини, під постійними авіаударами та артилерійськими обстрілами.

Владислав працював оператором коптерів і виконував бойові завдання до останнього дня оборони.

У ніч з 15 на 16 травня 2022 року їхню групу накрила протитанкова ракета.

Побратиму Руслану “Давіду” відірвало стопу. Владиславу – ногу, пошкодило руки та око. Але навіть стікаючи кров’ю, він передавав по рації інформацію про стан групи.

Лікарі на “Азовсталі” буквально витягували його з того світу.

“Кістку на нозі пиляли старою іржавою пилкою по металу. Хірург потім сказав: “Я її спиртом протер”. Зашивали синьою ліскою”, – згадував Владислав.

Кров для нього збирали просто в банку від інших бійців, які стояли у черзі на донорство.

Полон, виживання і нова боротьба

Після виходу з “Азовсталі” Владислав потрапив у російський полон. Спочатку – Новоазовськ, потім лікарня в окупованому Донецьку.

Медична допомога там була лише формальністю.

Антибіотики дали тільки на шостий день. Їжі вистачало лише для того, щоб людина не померла. У сусідніх палатах помирали полонені.

Владислав каже, що представників Червоного Хреста у полоні не бачив жодного разу.

Після обміну він повернувся в Україну та почав довгу реабілітацію. Зараз проходить протезування, працює з міжнародними організаціями, допомагає побратимам та розповідає світу правду про війну.

Попри все пережите, Владислав не втратив почуття гумору.

“Якщо око не бачитиме – повішу на нього тепловізор. Буду модернізований”, – жартує він.

Але за цими словами – людина, яка пережила те, що важко уявити.

Історія Владислава Жайворонка – це не лише про втрати. Це історія про силу духу, братерство і країну, яка народила покоління людей, яких неможливо зламати.

Тернопільські