Доля біженця: від Кременеччини до Херсонщини

07 червня 2026 р. 12:27

07 червня 2026 р. 12:27

У редакцію газети «Свобода» не лише телефонують, пишуть, а й відвідують її цікаві, талановиті особистості… Так, минулого тижня до нас завітав уродженець нашої області, мешканець Херсонщини, який нині вимушено проживає у Німеччині, Юхим Притулюк.

Пан Юхим народився у 1957 році у с. Двірець, що на Кременеччині. У 1980-му закінчив Львівський лісотехнічний інститут. Під час навчання одружився, з дружиною виховали трьох дітей, на жаль, один із його синів, захищаючи Україну, пропав безвісти. Після навчання працював три роки в Карелії. Згодом у лісгоспі Маневицького району на Волині. Чорнобилець. Опісля переїхав з сім’єю у Голу Пристань на Херсонщину, де знову таки працював у лісгоспі, а від 1996 р. – підприємець.

Гола Пристань і під окупацією, і водою

Багато у своєму житті бачив Юхим Притулюк, був під московською окупацією, під час якої його тричі заарештовували, казали, що «бандерівець», «наводчик», «має зброю», пережив страшні події, коли в ніч на 6 червня 2023 р. російські окупанти підірвали греблю Каховської гідроелектростанції. Руйнування греблі спричинило масштабну екологічну катастрофу. У зоні лиха опинилося близько 16 000 людей, майже 80 населених пунктів були затоплені внаслідок цього теракту.

Як розповів п. Притулюк: «Упродовж дня у Голу Пристань і довколишні села прибувала вода. Я вже підготував транспорт з причепом на виїзд, але вода піднімалася. Лягли спати, вночі почув шум, вийшов на вулицю, а вже води по коліна. З дружиною, собакою і котом намагалися виїхати, але, не доїхавши десь 30 метрів до траси, змушені були повернутися, бо води вже було в машині по вікна, і вона заглохла. Вдома, взявши документи, якісь сухарі, воду й домашніх улюбленців, вилізли на дах будинку. На світанку наступного дня вода вже сягала вікон, і далі прибувала… Я – рибалка, мав човна, якого спочатку не зміг витягнути, бо в гаражі все спливло і човен застряг у піддашші. Згадав, що на горищі у мене була пила, то розпиляв балки і так дістався до човна. Почав рятувати жителів нашого дачного кооперативу, тоді залишилося ще 20 пенсіонерів… Привіз їм воду, банку меду, якісь запаси продуктів… На третій день вода настільки піднялася, що я пересувався на човні, знаходив згущене молоко і тушонку, які пливли, це московські окупанти, втікаючи, залишили сухпайки, тож їжі якось вистачало…

Бачив жахливі картини, десь не відв’язали собаку і він втопився, до горбка прибило курей, які потонули, глиняні хати вода накрила разом із людьми… дехто з них врятувався, інші, мабуть, потонули.

На горбочку навіть працював магазин, а на одному кутку була й електроенергія, де можна було підзарядити телефон і зловити зв’язок.

Через тиждень пенсіонери викликали рятівників, що були під окупацією, кількох забрали… Ще через деякий час, коли вода трішки почала спадати, зі Скадовська приїхав автобус і люди виїхали…».

На еміграц і ю…

«У селі Великі Копані, – продовжив п. Юхим, – домовилися, що нас заберуть до Варшави. Один чоловік допоміг нам зробити документи на собаку і кота… І так через територію росії, Білорусі бусом приїхали до Варшави, де нас зустрів син, який там живе. До речі, як тільки ми виїхали, нас приїхали арештовувати, п’ять окупантів три дні на нас чекали, думаючи, що ми повернемося…

У дружини двоюрідна сестра проживала у Німеччині, тож ми переїхали до неї. Хочу зауважити, що дуже задоволені ставленням населення й німецького уряду до нас, біженців. Нам допомогли знайти житло, нині живемо в одній із кімнат в замку у місцевого барона. Маємо, мабуть, всі пільги й права, що й німецькі пенсіонери. Тут усі працюють, 87-річний барон косить парк, а я йому допомагаю, також доглядаю квітники, допомагаю його внукові робити у замку ремонт».

Пан Юхим того ж дня повернувся у Німеччину. В Україну приїжджав, бо помер брат. Каже, у Німеччині добре, але вдома, звичайно, краще… Скучив за Голою Пристаню, за домом, за риболовлею… Сподівається, що українські воїни проженуть московський зайд, і він зможе повернутися до рідного дому…

В. К.

Тернопільські