Командир екіпажу «Богдани» Олексій: Про переваги 155-го калібру, пастки для ворога та знищення окупантів на Сході

24 червня 2026 р. 21:47

24 червня 2026 р. 21:47

Як тренуються українські гармаші, нищать ворожі позиції, тримають внутрішній фронт братерства та наближають перемогу — про все це журналісти розпитали Олексія, сержанта та командира розрахунку вітчизняної САУ «Богдана», яка виконує завдання у складі 50-ї окремої артилерійської бригади. Олексій — представник тієї української молоді, яка виїхала з окупованих територій і свідомо пішла захищати державу. Спілкування з ним відбувалося безпосередньо в зоні бойових дій на Сході, де бійці відпочивали після чергового вогневого завдання , пише Укрінформ.

Свідомий вибір та шлях від рекрута до командира

Сержант 50 ОАБр Олексій згадує свою розмову з рекрутером під час мобілізації, який запропонував молодим та кмітливим хлопцям спробувати себе в артилерійській справі. Вони з другом зважили всі «за» і «проти» та погодилися. За час підготовки Олексій зарекомендував себе чудовим навідником, згодом очолив екіпаж гармати і жодного разу не пошкодував про свій крок.

«По-перше, це неймовірно цікавий досвід, – усміхається Олексій. – Якщо, наприклад, у цивільному житті можна постріляти з автомата в тирі чи, там, на полюванні – то де ви ще зможете вгатити по цілі 155-м калібром? Наша САУ «Богдана» – дуже цікава машина. А ще у нас в артилерії класні люди. Багато чого знають і вміють!»

Олексію 27 років, він родом із окупованого нині Лівобережжя Херсонської області. Свого часу працював у країнах Європи, а у лютому 2022 року ненадовго повернувся до рідного міста.

«Треба було оформити деякі документи, – пригадує він. – Я все зробив і вже збирався повертатися за кордон. Але за два дні моє місто захопили росіяни».

Згодом молодий чоловік зміг залишити окуповану зону та перебрався на захід України. Коли у 2024 році йому вручили повістку на одній із вулиць Львова, він поставився до цього цілком спокійно.

«Я мрію колись повернутися в цивільне життя… Щоб війна нарешті закінчилася, а цих божевільних «сусідів» вигнах геть з української землі. Але скажіть, хто це зробить, якщо не ми?», – каже артилерист.

Для хлопця з півдня України боротьба з окупантами є справою честі та особистим рахунком.

У практиці кожного артилериста є успішні операції, спогади про які надихають. Олексій наводить приклад одного з таких боїв. Останнім часом загарбники стали рідше висувати техніку та ретельніше її ховати, проте українські аеророзвідники виявили ворожу причіпну гармату, замасковану в лісопосадці.

«Дали нам координати, ми виїхали на позицію й відпрацювали. Влучили добре, підпалили там усе!» – розповідає Олексій.

Тоді снаряди «Богдани» не лише перетворили гармату окупантів на купу металобрухту, а й повністю знищили ворожий бліндаж разом із польовим складом боєприпасів, які тривалий час детонували та розліталися навколо.

«Після бою дронарі показали нам картинку. Це виглядало так, наче ми запалили серед лісу гігантський бенгальський вогонь», – згадує командир української САУ.

Ще однією важливою цілком став замаскований пункт управління російських безпілотників.

«Росіяни засіли в підвалі на території руїн церкви. Хотіли працювати звідти по наших позиціях. Підвал був міцний, тож ми деякий час навалювали туди, доки все там не завалилося. Російські пілоти вирушили до пекла», – розповідає Олексій.

За роки війни українські артилерійські підрозділи зазнали докорінних змін, що стосуються не лише професійного зростання людей, а й оновлення матеріальної бази, тактичних прийомів та впровадження нових технологій.

«Ми навчалися працювати з радянськими системами 2С1 і 2С3 (САУ «Гвоздика» та «Акація» калібру 152 мм, – ред.). Але одного дня до нас приїхали нові установки САУ «Богдана». І, скажу вам, різниця була відчутною», – ділиться Олексій.

Військовослужбовець виокремлює ключові переваги української колісної САУ, перевірені в бойових умовах. До них належать потужний 155-міліметровий калібр натовського стандарту, сумісний із широкою номенклатурою західних снарядів, надійний та якісний ствол, що суттєво переважає радянські аналоги, здатність вести точний вогонь на відстань близько 40 кілометрів, висока швидкість розгортання та мобільність, а також повна адаптація до сучасних мережоцентричних методів ведення війни.

«Нам дуже зручно, що в «Богдани» відкрита гармата і немає башти. Тому, коли ми працюємо, то можемо контролювати небо, – пояснює командир артсистеми. – Нам не треба вилізати з САУ, ми встигаємо зреагувати на ймовірну атаку російського дрона. А ще її можна швидко розгортати і згортати як у ручному, так і в автоматичному режимі. Простота і надійність цієї машини дозволяє виконувати завдання навіть у складних умовах».

Особливе місце посідає координація артилерійського вогню з безпілотними комплексами. У складі 50 ОАБр діє окрема структура розвідки та цілевказання, оснащена квадрокоптерами та безпілотними літаками, що дозволяє гармашам чітко бачити результати пострілів. Крім того, практикуються спільні синхронні удари з операторами FPV-дронів. Командир описує нещодавній бій, коли вони взаємодіяли з підрозділом ударних БпЛА суміжників. Росіяни зайшли в лісосмугу під ударами безпілотників, після чого розрахунок САУ накрив їх артилерійським вогнем, а тих, хто намагався втекти з укриттів, знову добили дрони-камікадзе.

«Бачили, як дрони-камікадзе суміжників та наші снаряди лягають у ціль і детонують одночасно! Мені сподобалася наша спільна робота».

Сім’я всередині кабіни та погляд у мирне майбутнє

У складі екіпажу «Богдани» під керівництвом Олексія служать мобілізовані бійці з найрізноманітніших куточків України — Закарпаття, Рівненщини, Харківщини та Херсонщини. Попри різні цивільні біографії, всі вони відрізняються витривалістю, адже робота з важкими снарядами калібру 155 мм потребує значних фізичних зусиль. Головне, що тримає підрозділ, — це абсолютна взаємовиручка.

«Кожен із нас – особистість. Але всі ми разом – маленька сім’я, – каже командир гармати. – Кожен із нас знає все про свого побратима – як його переваги, так і недоліки. І кожен готовий допомогти іншому, підставити плече».

Усередині розрахунку немає місця егоїзму чи байдужості, оскільки від злагодженості залежить життя кожного бійця. Олексій наголошує:

«Лише розуміння одне одного і взаємодопомога дають нам шанс вижити і перемогти у цій війні. Артилерія – це гарне місце для проходження служби. Я би не сказав, що нам тут зовсім не страшно – страх є в кожного. Але допомагає розуміння, навіщо ми тут».

Мрії у хлопців з екіпажу спільні — повне вибиття загарбників із рідної землі та повернення до спокійного життя. Олексій планує у майбутньому започаткувати власну справу, хоча й усвідомлює, що на фронті важко будувати довгострокові плани через динамічність подій. Головне зараз — зберегти країну та очистити її території, а відновлення — це питання часу.

*   *   *

Сьогодні є можливість укласти новий контракт – з чіткими термінами служби, справедливою оплатою та гарантією відстрочки після завершення контракту.

Інформацію про всі вакансії 50 ОАБр, а також інших бойових бригад, має 1-й центр рекрутингу Сухопутних військ: на своїх сторінках у соцмережах, на сайті та за телефоном: 0 800 503 696

Євген Солонина, 1-й центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ

Фото 50 ОАБр, 15 АК, а також з особистого архіву бійця

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

Тернопільські