Нове масове поховання у Пужниках на Тернопільщині не знайшли

26 червня 2026 р. 14:32

26 червня 2026 р. 14:32

Новий етап пошукових досліджень на території колишнього села Пужники (нині — у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району), що тривав із 22 по 25 червня 2026 року, завершився без результатів. Жодних нових масових поховань жертв подій лютого 1945 року фахівці не знайшли. Про це, посилаючись на офіційні дані Українського інституту національної пам’яті (УІНП), повідомив відомий тернопільський історик, керівник академічних програм Центру Досліджень Визвольного Руху та заступник головного редактора «Історичної Правди» Володимир Бірчак.

Впродовж чотирьох днів експедиція заклала близько 50 розвідкових траншей у пошуках останків колишніх мешканців села, проте масового захоронення виявлено не було. Спираючись на ці результати, Володимир Бірчак детально проаналізував історичний контекст подій у Пужниках та вказав на суттєві маніпуляції з боку польських дослідників і політиків.

Бій із комбатантами НКВС замість «вбивства безборонних»

Історик наголошує, що в польській риториці події у Пужниках традиційно змальовуються як одностороннє вбивство вояками УПА «безборонних жінок та дітей». Проте архівні документи свідчать про зовсім інший характер подій.

У ніч на 13 лютого 1945 року в селі відбувся саме запеклий бій. Силам УПА протистояла озброєна місцева самооборона, підрозділ радянського «істрєбітєльного батальйону» (стрибки), який здебільшого складався з місцевих поляків, а також оперативна група НКВС.

Володимир Бірчак звертає увагу на юридичний казус у польському законодавстві: відповідно до чинних законів Польщі, поляки-бійці радянських винищувальних батальйонів офіційно визнані комбатантами (особами, які брали участь у бойових діях у складі «Istriebitielnych Batalionach» на колишніх польських землях у 1944–1945 роках).

«Тобто 13 лютого 1945 року відбувся бій між одними вояками (УПА) та іншими вояками (самооборона, НКВС, стрибки). Чи могли загинути цивільні — могли, це завжди має місце, коли бої відбуваються у населених пунктах. Але в основі це був бій між двома військовими підрозділами», — наголошує історик.

Перебільшення кількості жертв та помилки в списках

Дані про кількість загиблих у тому бою кардинально різняться залежно від джерел: повстанські документи згадують про «кільканадцять большевицьких вислужників», радянські звіти пишуть про 50 убитих, а польська сторона заявляє про «понад 100 жертв».

Дослідник зазначає, що реальна кількість знайдених останків (42 особи, виявлені минулого року) є вдвічі меншою за офіційні польські цифри. Ба більше, детальний аналіз польського поіменного списку із 65 осіб виявив серйозні неточності:

• 5 осіб зі списку насправді успішно евакуювалися до Польщі у 1945–1946 роках;
• 1 особа померла своєю смертю;
• стосовно ще 8 осіб дані потребують суттєвого уточнення.

Історик припускає, що особи, яких польська сторона на основі ДНК-аналізу вважає «зниклими безвісти», могли просто виїхати до Польщі під час повоєнної евакуації.

На думку Володимира Бірчака, такі детальні мікродослідження суттєво підважують і канонізовану в Польщі загальну цифру у «100 тисяч загиблих поляків» під час українсько-польського протистояння. Науковець закликав колег та політиків сусідньої держави відмовитися від спекуляцій і перекручувань та нарешті перейти до мови історичних фактів та взаємної поваги.

Раніше ми писали про те, що на Тернопільщині стартував новий етап розкопок у колишньому селі Пужники

Тернопільські