Легендарний український музикант поділився спогадами про дитинство на Тернопільщині

26 червня 2026 р. 21:46

26 червня 2026 р. 21:46

Відомий тернопільський журналіст та історик української естради Михайло Маслій оприлюднив на своїй сторінці у фейсбук унікальні спогади легендарного українського співака, композитора, перекладача та засновника театру-кабаре «Не журись!» Віктора Морозова. Митець відверто розповів про своє коріння, дитинство у Кременці біля Дубненської рогатки та перші кроки у музиці, які супроводжувалися радянськими заборонами і дитячим бунтом.

Сенсаційне відкриття: троюрідний брат Василь Жданкін

Як розповів Віктор Морозов, досліджуючи щоденники свого дідуся, родина дізналася вражаючий факт про власне коріння. Славний і дужий рід Криворучків колись прийшов із Буковини й оселився на хуторі Студінка, що неподалік Смиги.

«Саме з того славного роду, з того хутора, по маминій лінії походить і коріння Василя Жданкіна (знаменитого українського кобзаря — прим. ред.). Лише в липні 2010 року ми вияснили це і зрозуміли, що є троюрідними братами!» — ділиться Віктор Морозов.

З цим родом пов’язана й кумедна сімейна легенда. Чоловіки у роду Криворучків були настільки міцними, що жили понад 100 років і могли однією рукою розрубати дуба. Один із прапрадідів, якому перевалило за сотню літ, так втомився жити, що ліг на ліжко чекати смерті. Оскільки донька та внучка забороняли йому пити горілку «для здоров’я», старий дочекався, поки вони вийдуть, потайки дав малому внукові гроші і послав до кнайпи за оковитою. Випивши «чвертку», дідусь усміхнувся і спокійно відійшов у вічність.

Згодом один із пращурів почав варити смолу, через що отримав прізвисько Смоляр, яке стало офіційним прізвищем. Дід Віктора Морозова пізніше трансформував його у подвійне — Смоляр-Волинський.

У Кременці дід Віктора Морозова був відомий як «народний адвокат» — він збирав кодекси, допомагав селянам боротися з незаконними діями влади, через що радянська верхівка мала на нього «величезний зуб». Зрештою, радянська влада помстилася родині: хату знесли, розкішний сад і пасіку знищили, а на тому місці побудували дитячий садок. Для дідуся це стало смертельним ударом.

Бунт проти баяна та «Радіо Люксембург» на горищі

Майбутній музикант народився в Кременці 15 червня 1950 року. Батьки хотіли бачити сина інструменталістом і віддали його в музичну школу «на піаніно». Проте Морозов за гороскопом Близнюки — монотонне зазубрювання гам він зненавидів усім серцем. Згодом мама перевела його «на баян», але коли вона поїхала у річне відрядження до Німеччини, хлопець влаштував бунт і взагалі кинув музику, переключившись на фізико-математичні олімпіади та спорт.

Все змінив двоюрідний брат Анатолій, який приїхав на літо з Батумі й «заразив» Віктора піснями Елвіса Преслі. А на старому німецькому трофейному радіо на горищі, де дідусь крізь глушилки слухав «Голос Америки», хлопці зловили хвилю «Радіо Люксембург», яка цілодобово крутила світові рок-хіти.

«Коли почув хіти “Бітлз”, “Роллінг Стоунз”, у мене засвербіли руки і самому хотілося щось подібне зіграти. Але ж “Бітлз” на баяні не грали?! Я вперто поліз на горище і знайшов там свою першу стару гітару», — пригадує музикант.

Секретний акорд одним пальцем та зіпсований ювілей леніна

Віктор Морозов зібрав першу шкільну рок-групу, до якої увійшли Ігор Метельський («Метеля»), Віктор Живолунов та Валентин Осипов. Оскільки грати ніхто до ладу не вмів, Віктор навчив усіх лайфхаку — затискати всі струни на одному ладу одним пальцем, що давало мажорний акорд. Підібравши на «Радіо Люксембург» пісню із трьох мажорних акордів, гурт заявив директорці школи, що готовий виступити на найближчому святі.

Виступ припав чи то на річницю народження леніна, чи на день комсомолу. Вчителі в першому ряду чекали на радянську патріотику, натомість школярі «врізали» справжній західний рок-н-рол:

«Директорка і вчителі посиніли, почервоніли, почорніли, побуряковіли. Опустили голови… Зате позаду почутим неймовірно втішилися старші школярі, особливо, що вселяло надії, — школярки! Їм сподобалося! А це було нашою перемогою!!!»

Як майбутні зірки обкрадали телефонні будки

Щоб підняти рівень і перейти з акустичних гітар на електричні, хлопцям потрібні були звукознімачі. У Радянському Союзі купити їх було неможливо, тому юні рокери знайшли специфічний вихід.

«З дерева, з дошки вирізали каркас, а з міських телефонних будкок виривали нутрощі й робили з них звукознімачі. У Кременці телефони-автомати на той час були розкорочені й тепер мушу зізнатися, що робив ці збитки і я також», — відверто згадує Морозов.

Попри перший провальний виступ на танцях у Будинку культури з ресторанними музикантами (коли Віктор не домовився про тональність і «облажався» перед дівчатами), саме кременецькі та львівські ресторанні лабухи навчили його головному — вірити в себе та миттєво орієнтуватися в будь-якому музичному репертуарі. Ця школа згодом вивела тернополянина на велику сцену у складі культових ВІА «Арніка», «Смерічка» та «Quo vadis».

Тернопільські