Війна від АТО до Курщини: бойовий шлях головного сержанта Ярого з тернопільської бригади

29 червня 2026 р. 19:23

29 червня 2026 р. 19:23

Командир артилерійської гармати на псевдо “Ярий” захищає Україну на передовій вже дев’ять років поспіль. Свою військову кар’єру 28-річний головний сержант розпочав у 2017 році. Пройшовши повну еволюцію від простого номера обслуги до досвідченого лідера підрозділу, він продовжує ефективно нищити техніку та живу силу ворога, пише журналістка Оксана Чмиленко, 20 хвилин .

Військовослужбовець став свідком кардинальної зміни тактики ведення бойових дій на українському фронті. Навіть після перенесеного у 2024 році надважкого поранення під час боїв на Курщині та втрати близьких друзів, він повернувся на лінію вогню.

Еволюція війни на особистому досвіді головного сержанта ЗСУ:

• 2017 рік — суворі обмеження ОБСЄ та робота на 152-мм гаубиці “Кукушка” під Сєвєродонецьком;
• 2022 рік — початок повномасштабного вторгнення, інтенсивні артилерійські дуелі на Чернігівщині та Сумщині;
• 2023 рік — виснажливі міські бої та тривала оборона фортеці Бахмут на Донеччині;
• 2024-2026 роки — перехід на американські гаубиці М777, бойові дії на Курському напрямку.

“Я людина, яка, крім війни і армії, фактично нічого не бачила”, — каже Ярий. — “Але ми навчилися працювати ефективно. Якщо у 2017-му воювали за старими підручниками, то зараз це суцільна технологічна гонка: дрони, цифрові мапи, система “Кропива”, яка миттєво вираховує цілі та дистанції. Ми навчилися закопуватися, маскувати позиції і бути непомітними, бо дрони бачать усе.”

Ярий добре пам’ятає початок служби, коли через заборону калібрів понад 100 мм артилеристам доводилося діяти приховано, а обстріли окупантів носили переважно залякуючий характер. Усе змінилося у 2022 році, коли щоденною реальністю стали касетні снаряди та авіабомби. Новітні цифрові технології дозволили українським воїнам бачити результати своєї точної роботи в режимі реального часу.

“Технічно ми пішли далеко вперед. Можливість бачити результат влучання на власні очі піднімає мотивацію”, — ділиться сержант. — “Пам’ятаю, як на Донбасі комбат викликав до гармати через пряму трансляцію з планшета. Ми бачили, як ворожа група з десяти осіб злізла з броні і кинулася в посадку. Перший снаряд ліг поруч, вони всі збіглися в одну ямку до каба, а другим — ми влучили прямісінько туди. Емоції тих, хто спостерігав за стрімом, не передати словами. Потім хлопці тішилися, що не треба витрачати багато снарядів.”

У Бахмуті підрозділ Ярого тримав оборону в умовах хронічного браку сну, коли єдиним порятунком від ворожих дронів ставав рясний дощ. Надійним помічником для бійців став собака Бахмут, якого вигодували з маленького цуценяти.

“Він відчував небезпеку”, — розповідає Ярий. — “Коли собака раптово ховався — ми, не роздумуючи, йшли слідом за ним.”

Тяжке осколкове поранення на Курщині ледь не коштувало сержанту життя. Попереду були довгі місяці складних операцій у госпіталях Білої Церкви та Тернополя, а також довгі черги на медичну комісію у Львові.

“Побратими дивувалися, як я вижив, бо весь капонір був посічений осколками”, — розповідає сержант. — “Я тоді просто перед пострілом заскочив убік. Якби не став збоку — ми б зараз не розмовляли. Певно, маю надійного ангела-охоронця. Не раз бувало, хотів вийти, передумав, а за мить всю ту посадку накривало вогнем.”

Попри обмежену рухливість руки, військовий знову став у стрій. Вдома на нього чекає кохана дружина — сестра його загиблого товариша по службі, з якою вони випадково списалися в соцмережах після багатьох років розлуки, та маленький син.

“Мені давали лише десять днів відпустки за сімейними обставинами”, — згадує Ярий. — “Жартували з дружиною: одруження — це ж серйозна причина? Так і розписалися.”

“Я людина, яка, крім армії, нічого не бачила, і коли дитина вперше назвала мене татом — це було справжнє диво”, — ділиться боєць. — “Одного разу дружина приміряла сукню, а я тримав малого на руках. Він довго не говорив, а тут раптом вимовив: “Тато, мама”. Це момент, який запам’ятаю на все життя.”

Наразі Ярий поєднує безпосереднє командування артилерійським розрахунком з обов’язками старшини батареї та головного сержанта, активно передаючи безцінний бойовий досвід молодим солдатам.

“Кажу хлопцям: мы щодня крутимо рулетку”, — серйозно додає він. — “Джекпот може випасти кожному, тому головне — не просто стріляти, а робити це правильно, з мінімальними втратами.”

Тернопільські