«Обпікаючі» факти про Борщівник Сосновського

04 липня 2026 р. 23:32

04 липня 2026 р. 23:32

Мабуть, кожен з нас ще зі шкільної лави начуваний про цю небезпечну для здоров’я людини рослину, яку цієї літньої пори часто можна зустріти на узбіччях автошляхів, на узліссі чи пустирях. Не менше пишуть в Інтернеті й про те, як з нею потрібно вести нещадну боротьбу. Але Борщівника чомусь від того не меншає. Може, тому що ця боротьба вкотре перетворюється на безперспективну «війну з вітряними млинами»? Відповідь на це спробуємо знайти у цій публікації.

Борщівник Сосновського називають «помстою Сталіна». У 40-і роки XX ст. вчений-ботанік Дмітрій Сосновський написав восьмитомник «Флора Грузії». Опираючись на ці дослідження, борщівник був оголошений «Сосновського» – цінним кормовим видом, нав’язливо рекомендованим до культивування по всіх республіках в зоні впливу радянського союзу. (Краще б кукурудзу за полярним колом висаджували – авт.).

Не плутати ботаніка Дмитра Сосновського з тренером братів Кличків і польським шпигуном Єжи Сосновським.

«Не знаю, як в 1950-их, а в 1982-му до нашого колгоспу його завіз агроном, – розповідає мій старший товариш. – Ну як агроном – работнік, що закінчив партійну школу «з агрономічним ухилом». Йому сказали зверху, що з борщівника буде вдвічі більше силосу. Врятувало нас те, що він загусто його посадив, косарка ломилася на твердих пагонах. Викошували все те вручну і більше тої зарази ніхто не завозив».

Не всім так пощастило.

Борщівник Сосновського (Herаcleum sosnowskyi Mаnden) Автор: Андрій Медвідь

Передусім треба наголосити, що борщівник дуже небезпечний для життя й здоров’я. (Редакція не закликає до контактування з ним, навпаки – суворо дотримуватися заходів безпеки! – авт.)

Якщо узагальнити рекомендовані – найкраще перебувати в гумовому комплекті хімзахисту і добре мити руки. Натомість виглядає, що держава від питання боротьби з борщівником вмиває руки.

Фото: з відкритих джерел

В ЄС, згідно з Міжнародноюконвенцією з карантину та захисту рослин , борщівник є карантинним видом. Україна ратифікувала цей документ ще в дрімучому 1995 році (а згідно зі статтею 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства». Тому проблема борщівника в країнах східного ЄС з тією чи іншою мірою успішності подолана, ми ж чекаємо, коли нас нарешті «туди вступлять».

Наразі ні загальнодержавної, ні окремих «обласних програм боротьби з борщівником» в Тернопільській (та й, напевно, в інших областях) немає. «Вішати всіх собак» за це на «обласну «екологію» немає сенсу – «за борщівник» крайньою призначена Держпродспоживслужба (структура не по лінії ВОЦА, а заховалася в джунглях юрисдикцій і підпорядкувань).

Держпродспоживслужба у своїх релізах окремо підкреслює та наголошує, що борщівник офіційно «не є карантинним видом». Справді, в « Переліку регульованих шкідливих організмів » в підпункті «бур’яни» увіпхнуто по два види амброзії, соняшника і череди, а от борщівника – не є.

Щоб відмежуватися від проблеми, її перекладено з однієї хворої голови на слабу іншу – з центрально-державних органів на органи місцевого самоврядування. Борітеся – поборете, дорогі наші громади, ви ж такі «спроможні». За ваші ж кошти, звісно. Чиновники державного польоту понависмикували окремих цитат з вітчизняного законодавства про довкілля та Земельного кодексу – їй Бо, мов штунди з Біблії. У такий спосіб понавиходило, що «боротьба з борщівником» – це «здійснення контролю за станом благоустрою, охороною зелених насаджень, використанням та охороною земель … »; а ще – «знищення бур’янів покладається на власників і користувачів земельних ділянок … ». У народі подейкують, що, опираючись на ці сентенції, в 2019 році зняли з посади начальника служби автодоріг області – безумовно, він неналежним чином боровся з борщівником «на узбіччях збавлених доріг» , але й за нової каденції гемонська рослина нікуди не поділася.

У такий хитрий спосіб держава економить кошти на боротьбу, внаслідок чого ми втрачаємо цінність територій, що перетворюються на шкідливі заражені пустирі. Суцільна шкода. На хопту худобі не годиться – молоко стає гірким. Небезпечне для людей (для малих дітей!).

Борщівник люто знищує біорізноманіття.

У територіальних громадах часто або зовсім немає інспектора по охороні довкілля або на такій «зеленій» посаді працюють«зелені» кадри, без зеленого поняття в питаннях біології. Спеціальна «екологічна» комісія об’єднана з землеустроєм, а там, де починаються земельні питання, сидять «спеціально обучені люди», яким борщівник не смачний.

У мережі можна знайти низку програм ( ... , … , … )«прогресивних» територіальних громад, але описані там методи спираються не на науково-технічні обґрунтування фахівців, а на чергову науково-популярну статтю Держпродспоживслужби. Співчуваю…

Ідеально, якщо б борщівник можна було знищити голосуванням демократично обраних депутатів чи шляхом написання звіту про успішно виконану роботу перед міжнародним донором. На жаль, природні закони – штука незрівнянно складніша, їм не можна «втратити чинність» чи «закенселити».

Борщівник – «багаторічний». Рослина здатна довго рости, нарощувати один стрижневий корінь як петрушка, але цвіте і природно плодоносить лише раз в житті. Коли він відцвітає і формує плоди (насіння), відмирає назавжди. («Йдучи в ущерб, ти в синові ростеш», як сказав Вільям Шекспір.)

Борщівник накопичує весь свій ресурс протягом своїх років життя, плодоносить останнього року. За тим вмикаються процеси самознищення і він відмирає назавжди, засіявши довкола себе нове насіння. При умові, якщо не втрутилась людина і не зрізала його до цвітіння.

Говорить і показує активіст з міста Івано-Франківська Андрій Медвідь. На підставі 10+ років боротьби з борщівником він переконливо демонструє, що найкраще знищувати борщівник, коли на рослині на центральній парасольці вже утворилося стигле насіння (ні в якому разі не в період раннього цвітіння і не до!).

Найефективнішим часом для не боротьби/знищення борщівника є тоді, коли насіння розвинулося, набрякло, але ще не почало розсіюватися. Лови момент! Автор: Андрій Мельничук

Виглядає доцільним концентрувати свою увагу саме на знищенні насіння. З часом в плантації наступить демографічна криза, постаріє-зведеться без нової порції насіння. Так, це довга війна на виснаження. Довга – це10+ років. Так є, що нам не звикати жити в умовах перманентної війни. Вирішити проблему, що накопичувалася десятиліттями, згідно-відповідно наказових документів, без врахування біології, не можна. (Бо побутує міф, що потрібно «обов’язково зрізати, поки не зацвіте, а як зацвіте, то вже пізно»).

Якщо борщівник засіявся на ділянці, яка – регулярно – коситься, він там не зможе вціліти. Як-от на клумбі, парадному боці паркової зони чи біля заправки. Безумовно, процес скошування пригнічує рослини. Беручи скошування за метод, ми отримуємо плантації «борщівника пригніченого». Йому не до розмноження – але він чекає свого часу. Ефективне скошування – регулярне, багатократне протягом року. Якісне, совісне. Якщо рік у рік таким чином «битися головою об стіну», борщівник пропаде, не витримуючи такого негативного відношення до нього. З часом корінь постаріє і вмре.

Питання, чи готові наші бюджет та натхнення до таких регулярних заходів? Косити треба часто, регулярно і дуже ретельно. Навіть якщо сама ідея такої кішні непогана, але як ти проконтролюєш комунальника з пониженою соціальною відповідальністю? Зараз і так проблема знайти на «таку» зарплату кадрів, а ще й вимагати доброзвичайності – геть невдячна справа.

Зручно косити на рівному полі. А якщо вражена борщівником зона десь між бетонами, за парканцями, на заґумінках, поміж ріщаками – там косовицю не зробиш. Вуйки з трімерами, де легше косити, покосять, а якщо треба залізти помежи стовбчиками, десь за парканом – то ж годно обірвати жилку, отже можна на тоє закрити очі. Позалишають, а звідти сіється знову.

Хєр покосиш! Автор: Андрій Медвідь

Одна єдина рослина здатна намножити до 20 тисяч насіння!

Часто «заходи» робляться під перевірку: раз скосили і всі щасливі пішли їсти канапки/ублажати перевіряючого(-у) (фемінітив). На жаль, так це не працює – біологія невблаганна.

Як на збитки, в програмах ТГ прописана потреба «підрізання коренів на глибині 10 сантиметрів». І хто б то робив?

Іноді плантації борщівника починають косити, коли він набрав повно живої маси. Скошують, зрізані китиці насіння просто валяють на землю. Лежачи на землі, вже зрізане продовжує дозрівати, бо в самому стовбурі достатньо соку, щоб екстрено його «догодувати», поки висихає і згодом проросте. Насіння зберігається в землі 5-10 років.

Який ще негатив від скошування? Якщо борщівник не чіпати, рослина плодоносить і відмирає, накопичуючи весь ресурс безпосередньо для плодоношення. З першого разу вкладає всю силу в насіння, на «друге коло» просто не вистачає ресурсу. Якщо зрізати борщівник в момент, коли він з насінням, ще раз на плодоношення рослина не піде. А от якщо коли його різанути на етапі раннього цвітіння (або до), запас життєвої енергії «ховається» в корінь. Рослина «задумується за майбутнє», акумулює, економить сили. Після такої завчасної різки борщівник «ти втретє цього літа зацвітеш» протягом року, при тому швидше, на меншій висоті, з меншою кількістю насіння. Всі наступні зрізання (хай і зі знищенням насіння) протягом липня призводитимуть до того, що рослина випускатиме нові пагони, буде знову цвісти, знову плодоносити.

Бачимо негатив від передчасного скошування Автор: Андрій Медвідь

Тобто: перша різка до цвітіння переводить рослину в супер режим росту. Такий борщівник в режимі «енергоефективності» від кожного наступного цвітіння все більше «цвіте й пахне». Були випадки, коли рослина «примудрилася» зберегти свій корінь, продовжила рости із нього на наступний рік (що нехарактерно, коли все відбувається без цієї завчасної різки).

Якщо борщівник «росте не чіпай» природним шляхом, різні його особини влаштовують конкуренцію, одне одного глушать і пригнічують. Велика рослина лапатим листям заглушує менші, не такі вдатні. У таких умовах, в тіньку, рослини, які примудрилися зійти з насіння, не виживають. Лиш лідери, альфа-екземпляри, що ростуть одне від одного на певній відстані, будуть плодоносити.

Автор: Андрій Медвідь

Якщо ж почати косити на тому етапі, що плантація вкорінена, багато насіння в землі, малих рослин отримують свій шанс. Регулярне викошування борщівника призводить до того, що й революція в російській імперії 1917 року – на арену виходять «упосліджені низи». Забрали фору в «шляхетних» борщівників, а на звільнене місце під сонцем вилазять всі інші, ім’я яким легіон. Отримуємо на площі ущільнення крупних особин. Скошування перетворює ділянку на густий борщівниковий газон.

Косарі бачать, що чим більше косять борщівник, тим більше його стає. Оперативно зрізаний дебелий борщівник «другою хвилею» проростає низьким. Приходять зневіра й резиґнація. Руки, які й так занадто високо не здіймалися, опадають просто на пів шостої.

На першому етапі після скошування площа вкривається кучерявим листям, подібним на салатове. Така ж історія, як зі скошуванням трави на газоні: чим більше її косиш, тим вона більше вкорінюється і згущується.

Так виходить, що кожен ґазда на своїй території. З борщівником ситуація така, що держава і не збирається здійснювати заходи, бо «не на часі». Ті, що «кожне на своєму місці роблять все для Перемоги», неповносправні в питаннях боротьби з борщівником.

Проміжок часу (кінець червня – перша половина липня), коли боротьба є ефективною, короткий. Очевидно, що перекладати боротьбу з небезпечною для населення рослиною на саме населення не можна, в силу підвищеної небезпеки борщівника. Ще раз підкреслимо, що від контакту з соком рослини можна отримати страшний фітофотодерматит і навіть померти!

Фото: з відкритих джерел

Напрошується аналогія зі захистом цілісності держави на початку повномасштабного вторгнення, що опинився на плечах активних громадян. З ризиком отримати страшні рани чи померти, перші серед рівних влилися в сили оборони держави, поки та оговтувалася і побудувала яку-не-яку систему.

Інструменти. Коса є заточена під те, щоб заготовляти і накопичувати траву. До борщівника же треба підходити зі спеціальним ножем, згідно з бойовим розпорядженням. Триммер? Триммер сильно обтраскує того хто косить – апокаліптична дурість. Іноді й ножем його важко перерізати, а жилкою товстий твердий стовбур не перетовчеш. Тиха делікатна робота ножем створює менше ризиків контакту з ядучим соком (звісно, при тому не варто забувати про засоби захисту).

Як зрізати насіння? Цілими зрілими парасольками збирати в мішки. Працювати не з косою і триммером, а ножем і пакетами. Пакет наповнюються насінням, в пакеті воно і перегниє. Безумовно, краще спалити.

Алгоритм роботи. Зрізати стовбур (або всі декілька стовбурів) борщівника на висоті 1-1,5 метра. Повалити важку рослину. Розробити.

Ми маємо одночасно на одній рослині три види зрілості парасольки: біла квітка; зелені дрібні зав'язі; повнорозмірне насіння. Парасольки з квітами та зав'язями достатньо ампутувати від зрізаного борщівника і залишити на місці. А з повнорозмірним зеленим насінням зібрати у великий сміттєвий пакет на знищення. Стебло такої парасольки різати тупим прямим різом, щоб не було загостреного стебла, яке буде проривати пакет.

Від себе автор транслює страх, що процес хімічної обробки земель гербіцидами, якщо покласти його «на людей» – в громадах же люди працюють, а не фахівці , – ми отримаємо шкідливу токсичну землю, непридатну для рекультивації. Це на свій город нас стримує поливати хімію, бо ми і наші діти потім це будемо їсти, а на пустирі литимуть якнайгіршу хіматуру, яка потраплятиме потім у водотоки й криниці. Окрім того, від спеціалістів автор цих рядків чув, що по справжньому помічного гербіциду проти борщівника «не є». Прописаний Держпродспоживслужбою в «рекомендаціях» препарат рости не допомагає, але не дуже і шкодить.

Цвітіння борщівника – це 20-ті числа червня, коли насіння дозріло, і до середини липня Автор: Андрій Медвідь

Найефективнішою є превентивна боротьба. В умовах обмеженого ресурсу мати справу не стільки з суцільними плантаціями, а й винищувати поки поодинокі рослини-«розвідники». Одиночний борщівник (відносно) легко можна знищити. Бо кожна поодинока рослина в майбутньому – це плантація. Плантація стабільна, яка вийшла на своє плато, процент розростання невеликий. Так, плантації – це джерело насіння, з якого заражаються нові території, але краще витратити ресурс на недопущення зараження нових зон, аніж заблудитися посеред безмежних прерій борщівника. Якщо з’являться достатні ресурси, тоді можна й братися за великі плантації.

Набережна Ужгорода. Чим більше косять, тим густіше росте Фото: з відкритих джерел

Наочно бачимо, що поточні «антиборщівницькі» заходи не дають належного ефекту. Борщівник далі собі розростається, заполонює все нові площі. Здавалося, мало б постати питання: що ми робимо не так?. Борщівника стає все більше, в тому числі на тих ділянках, де пролився не один літр поту косарів. Ефективні рішення з борщівником в ЄС є, але наших можновладців вони не цікавлять. (Простір цієї публікації не безмежний, треба – зробимо про це окремий матеріал.)

Боротися з борщівником – то як відмотувати час назад: великі плантації стануть меншими, потім залишаться осередки, поодинокі з могікан, а останні екземпляри можна буде урочисто відправити в ботанічний сад десь на Кавказ.

Андрій МЕЛЬНИЧУК , магістр екології, ветеран російсько-української війни

Тернопільські