Хресна дорога чортківських мучеників-домініканців: дорога завдовжки у 8,5 десятиліть

08 липня 2026 р. 13:28

08 липня 2026 р. 13:28

Ось і цій сумній події минулого четверга сповнилося 85 літ. Вже, мабуть, немає на світі живих свідків того злочину радянської репресивної машини, яка нещадно перемелювала у своїх жорнах, спопеляючи на порох, як патріотів, чия серця були сповнені любові до України, так і навчителів християнської віри – носіїв добра й начал гуманізму.

Фото: з архіву Чортківської районної газети «Голос народу»

Авторці цих рядків свого часу випало почути свідчення жорстокої страти місцевих отців-домініканців з уст очевидиці подій – чортків'янки Марцелі Цепенди. У липні 1941-го вона була 11-літньою дитиною, а поміж страчених священників був духовний наставник дівчинки – отець Яцек Місюта, той, що навчав її релігії, вчив засівати добро у душах ближніх. Пригадую, ми сиділи удвох на редакційній веранді (то був червень 1991-го) і пані Марцеля з тремтінням у голосі згадувала, як люди, що прибігли тієї трагічної днини на Червоний берег, мачали хустинки у святу кров невинно убієнних. Підбирали просякнуті кров'ю грудки землі. Наче останню згадку – символ застереження, аби не допустити подібного в майбутньому. Убивці ж наказали: як не поховають охочі ці трупи до полудня, то вони поскидають їх у річку. І тоді збили люди нашвидкуруч навіть не труни, а паки, поскладали убитих по двоє та й поховали. А ще чотирьох душпастирів було замордовано в домініканському монастирі – разом зазнали мученицької смерті восьмеро домініканців.

Автор: Максим Огородник

Ось факти з документальних джерел. «У ніч з 1 на 2 липня 1941 року, увірвавшись до домініканського монастиря, забрали 46-річного настоятеля обителі отця Юстина Спирлака, 32-річного отця Яцека Станіслава Місюту, 31-річного отця Анатоля Адама Знаміровського та 44-річного брата Анджея Бояковського. Вивели їх на берег річки Серет, де вбили пострілами в потилицю. Іще чотирьох домініканців – 69-річного отця Героніма Франциска Льонгаву, 84-річного брата Реґінальда Червонку, брата Методія Кароля Іванішчува та 71-річного Юзефа Вінцентовича – замордували в келіях Чортківського монастиря. Під час нападу на храм і монастирську обитель карателі вчинили погром і поглумилися над Пресвятими Дарами».

Автор: Максим Огородник

Отців, замордованих у монастирі, відразу схоронили на цвинтарі в каплиці. А страчені на Червоному березі так і мали спочинок на березі Серету впродовж 50 років. І лише наприкінці червня 1991 року, на зорі державної незалежності України, було проведено ексгумацію їхніх останків. І чотири дні поспіль християни різних конфесій, яким ненависні насильство й терор, мали змогу в костелі св. Станіслава попрощатися з останками забитих карателями отців-домініканців. Чотири дні поспіль двічі – вранці та ввечері – відправлялися Святі Меси.

Фото: з архіву Чортківської районної газети «Голос народу»

Відтак 2 липня 1991 року багатолюдна процесія під жалобні наспіви, скорботний супровід дзвонів йшла містом. Пригадую те видиво: розлилася широчінню вулицею С.Бандери людська ріка – і не перепливти її, не зупинити. Понад дві сотні прибулих гостей, сотні мешканців Чорткова. Йшли замислені й сумовиті, об'єднані згадкою про спільне наше горе, єдині у прагненні не допустити подібного. Поляки й українці, римо-католики, греко-католики і православні – разом, із братом брат. Процесія простувала на цвинтар, де й було перепоховано тлінні останки мучеників за віру. Проповідь виголошував отець Амвросій Адамський, який походив з Чорткова, як і тодішній настоятель о. Реґінальд Вишньовський.

Фото: з архіву Чортківської районної газети «Голос народу»

На початку липня 1998 року на місці трагедії на Червоному березі, при величезному згромадженні люду, у співслужінні 30-ти священників різних конфесій освячено пам'ятний знак.

Фото: надане парафіянкою костелу Ольгою Щербаковою

А в 2006-му році щодо замордованих душпастирів розпочато беатифікацію, тобто визнання їх мучениками за віру та кандидатами на Господній вівтар.

І ось минулого четверга невпинна стрілка часу висвітлила вже 85-літню поділку від тих скорботних подій. У костелі св. Станіслава було відправлено Святу Месу, приурочену цій даті. Присутні щиро молилися разом зі своїми духівниками – настоятелем храму Дмитром Андрійчиним та отцем Сворадом Яном Дудою. Прибулий з Києва отець-домініканець Марек Мілавіцький, який безпосередньо відповідає за підготовку процесу беатифікації чортківських мучеників, провадив конференцію з цього приводу. Деталізував життєпис кожного із загиблих 85 літ назад від рук більшовицьких сатрапів-катів чортківських домініканців та представив їх як справжніх сподвижників віри, що й досі приносить плоди духовного життя і в Чорткові, і в багатьох інших місцях, куди доходить звістка про їхню мученицьку смерть.

Настоятель-ігумен Юстин Спирлак Фото: надане парафіянкою костелу Ольгою Щербаковою

«Вони чули від парафіян про небезпеку, що може їх спіткати з боку більшовиків, які відступали перед нацистами. Особливо – щодо духовенства. Добре знали, що відбувається з Церквою та релігією загалом у радянському союзі. Та всі погодилися залишитися в монастирі, хоча парафіяни пропонували духівникам сховатися в їхніх будинках. Це свідчення про їхню мужність та готовність до можливої смерті, готовність залишитися вірними Богові і, якщо випаде така необхідність, пролити кров так, як Христос пролив Свою Кров за спасіння всього світу», – наголосив отець у Літургії Слова. Зазначив, що у день напередодні загибелі отців Свята Меса служилася на честь Найсвятішої Крові Христа і читання Слова Божого у такому наміренні було останнім незадовго до їхньої смерті.

Парафіяльний священник Яцек Місюта Фото: надане парафіянкою костелу Ольгою Щербаковою

Тепер же в костелі, як і щоразу після Святої Меси, вустами вірних було відмовлено «Молитву про беатифікацію мучеників з Чорткова: о. Юстина і його співбратів».

А відтак біля пам’ятного знака на Червоному березі відслужено молебень «Літанія до мучеників» та «Страждальний розарій». Додалося сподівань, що мученицька смерть отців, засвідчивши їхню безмежну вірність Господу, допоможе й кожному з нас, нинішніх, здолати страх і біль, навіяні тяготами часу, та випросити Ласку Божу – на зцілення душ і тіл наших.

Фото: надане парафіянкою костелу Ольгою Щербаковою

Тернопільські